Рішення № 92825814, 04.11.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/1108/20

Провадження № 2/522/3460/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.

за участі секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів шляхом визнання припиненими кредитних правовідносин,

ВСТАНОВИВ:

До суду 23.01.2020 року надійшов позов ОСОБА_1 , пред`явлений до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», про захист прав споживачів шляхом визнання припиненими кредитних правовідносин.

Згідно обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 02.07.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1501/0708/71-135, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 21000 доларів США, на строк з 02 липня 2008 р. по 01 липня 2033 р. включно, зі сплатою відсотків 11,9 % річних. У забезпечення виконання даного кредитного договору, того ж дня було укладено договір іпотеки №1501/0708/71-135-Z-1, придбаної позивачем нерухомості,а саме квартири АДРЕСА_1 . Вказував, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за вказаним кредитними договорами. У подальшому, 15 червня 2012 року, між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. Згідно вищезазначеного, угод (договорів), відбулося відступлення Права вимоги за Кредитним договором № 1501/0708/71-135від 02.07.2008 року, що було укладено між ВАТ "Сведбанк"(правонаступник ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Альфа-Банк». Таким чином, на даний час усі права кредитора за вищевказаними Кредитним договором належать ПАТ Альфа-Банк.

26 червня 2015 року відповідачем у відповідності до пп. 6.1.4 кредитного договору була виготовлена вимога на адресу позивача про дострокове повернення кредиту, яка була надіслана йому 30.06.2015 року. Згідно даної вимоги, вимагали протягом 30 календарних днів із моменту її надіслання погасити заборгованість за кредитним договором. Даний строк виконання зобов`язання, за посиланням позивача, сплинув 30.07.2015 року. У липні 2015 року банк звертався до суду з позовом про стягнення боргу та заочним рішенням суду (справа №522\13957/15-ц) була стягнута заборгованість за вказаним кредитним договором. За викладених обставин, посилаючись на те, що банк звертався до суду з вимогами про дострокове повернення кредиту, вважає, що існують підстави для визнання правовідносин припиненим.

Ухвалою суду від 30.01.2020 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 16.03.2020 року.

16.03.20 року сторони у засідання не з`явились, розгляд відкладено на 04.05.20, а з 04.05.20 року відкладено на 23.06.20 року за клопотанням сторони позивача із приводу неявки через обмеження, передбачені карантином.

До суду 04.05.2020 року надійшов відзив представника відповідача, згідно якого заперечував проти вимог та просив відмовити. Посилався на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.11.2015 року по справі №522/13957/15-ц, не виконане позивачем ані добровільно , ані у примусовому порядку. Також не доведено факт повного виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором та дані обставини судом не встановлені. Отже, за викладених обставин вважає, що відсутні підстави для припинення як кредитного, так і іпотечного, договорів. Додатково посилався на судову практику Верховного суду в частині припинення зобов`язань , а також зазначав про існування справи ,яка знаходилась на розгляді в Приморському районному суді м. Одеси , за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» , про визнання договору іпотеки недійсним, який після тривалого розгляду, та скасування заходів забезпечення позову, залишений без розгляду, так як використовувався як інструмент затягування та запобігання примусового стягнення на предмет іпотеки, справа №522/24015/16. Поданий відзив містив посилання на застосування строку позовної давності, до вимог позивача.

У підготовче засідання 23.06.20 року сторони не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Від представника позивача знову 22.06.20 року надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв`язку із карантином та її хворобою. Однак суд відмовив у задоволенні цього клопотання, з огляду на те, що карантин послаблено, діяльність адвокатів дозволена, а доказів на підтвердження хвороби адвоката суду не надано, а також з урахуванням строків проведення підготовчого засідання по справі.

23.06.2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2020 року.

У судове засідання 15.10.2020 року позивач та його представник не з`явились, до суду надана чергова заява представника позивача, про відкладення розгляду справи. Засідання відкладено на 04.11.2020 року.

У судове засідання 04.11.2020 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. Представник позивача заявив до суду клопотання про відкладення розгляду справи із посиланням на проходження нею лікування.

Представник відповідача подав до суду заяву, згідно якої просив справу розглядати за його відсутності.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно до ч.1,3 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, зважаючи на предмет спору та тривалі строки розгляду справи, а також обізнаність сторін про існування відповідного спору, зважаючи на те, що у матеріалах справи достатньої доказів для вирішення справи по суті, суд вважає за можливе вирішити спір по суті за відсутності сторін, сповіщених належним чином.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення є 13.11.2020 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.07.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1501/0708/71-135, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 21000 доларів США, на строк з 02 липня 2008 р. по 01 липня 2033 р. включно, зі сплатою відсотків 11,9 % річних.

У забезпечення виконання зобов`язань за даним кредитним договором, між сторонами того ж дня було укладено договір іпотеки №1501/0708/71-135-Z-1, згідно якої позивач передав в іпотеку банку придбану ним нерухомість, а саме квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер договору №10127).

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором, відповідно до якого права вимоги за вказаним кредитним договором були відступленні на користь ПАТ «Дельта банк».

У подальшому, 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.

Згідно вищезазначеного, угод (договорів), відбулося відступлення Права вимоги за Кредитним договором № 1501/0708/71-135від 02.07.2008 року, що було укладено між ВАТ "Сведбанк"(правонаступник ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Альфа-Банк».

Із матеріалів справи також вбачається, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.11.2015 року по справі 522/13957/15-ц позов Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором № 1501/0708/71-135 від 02.07.2008 року у розмірі 452632,44 грн. Вирішено питання стосовно судового збору.

У перегляді даного заочного рішення суду було відмовлено ухвалою 07.09.2016 року.

Посилалась на те, що згідно п. 6.1.4 кредитного договору банком була виготовлена досудова вимога та направлена на адресу позичальника – позивача по справі про дострокове повернення кредиту, згідно умов якого протягом тридцяти днів календарних з моменту їх надсилання , позивач мав погасити кредитну заборгованість у повному обсязі, позивач вважає, що 30.07.2015 року сплинув строк виконання кредитних зобов`язань, змінений відповідачем як кредитором .

Крім того, вважає, що внаслідок припинення основного зобов`язання, може бути визнаними припиненим договір іпотеки №1501/0708/71-135-Z-1 від 02.07.2008 року.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту. В пункті 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено припинення правовідношення, як один із способів захисту цивільних прав.

Відповідно до статей 1054, 1055ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку(стаття 509 ЦК України).

Статтею 525ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 629ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 530ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України).

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Підстави припинення зобов`язань визначені в статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання припиняється: виконанням проведеним належним чином; переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Системний аналіз статей 599, 1049, 1054ЦК України свідчить, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій, у разі їх нарахування.

Відтак, відповідно на момент подання даної позовної заяви та розгляду справи судом строк виконання значної частини кредитного зобов`язання не наступив.

Між тим, суд погоджується із доводами представника позивача з приводу того, що звернувшись з вимогами про виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором у достроковому порядку, банк змінив строки повернення кредиту та плати за кредит.

Проте, такі дії банку не свідчать про закінчення строку дії кредитного договору та в даному випадку припиняється лише право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за умовами кредиту. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, дані доводи представника позивача не свідчать про наявність підстав для визнання кредитного зобов`язання припиненим.

Окрім того, ж наявність рішення суду по справі №522/13957/15-ц про задоволення позовних вимог банку та стягнення з позивача боргу за вказаним кредитним договору не свідчить про повне та належне виконання позичальником своїх кредитних зобов`язань.

З огляду на викладене суд приходить до висновку що твердження позивача про те, що кредитний договір є такими, що припинився внаслідок дострокового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором, не знайшли свого відповідного підтвердження за розглядом справи та не були доведенні позивачем достеменними та беззаперечними доказами.

Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненим та відмовляє в їх задоволенні.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Іпотека є дійсною до припинення основного зобов`язання, іпотека не припинається, якщо основне зобов`язання, забезпечене іпотекою, є невиконаним.

Строк дії Іпотечного договору не закінчується та іпотека не припиняється у разі невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором з повернення кредитної заборгованості, оскільки це зобов`язання є основне і було забезпечене іпотечним договором (постанова Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/8698/17).

Таким чином, зважаючи на те, що позивач заявив вимоги, про визнання іпотечного договору пов`язували саме з припиненням основного кредитного зобов`язання внаслідок його належного виконання позичальником, зважаючи на те, що розглядом справи дані обставини не знайшли свого підтвердження, то і підстав для визнання іпотечного договору припиненим суд також не вбачає.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст.11, 15-16, 509, 611, 625, 1066-1068, 1071, 1073, 1213 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 27, 43, 49, 76, 81, 82, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів шляхом визнання припиненими кредитних правовідносин, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст.354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду виготовлено 13.11.2020 року.

Суддя Домусчі Л. В.