Рішення № 92807787, 11.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2020 року м. Київ № 826/18668/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавної архітектурно-будівельної інспекції УкраїнидоДержавної регуляторної служби України,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на сторонівідповідача:Комунальне підприємство «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради,провизнання незаконним та скасування розпорядження №95

В С Т А Н О В И В:

Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі по тексту - Державрхбудінспекція, позивач) звернулася до суду з позовом до Державної регуляторної служби України (надалі - Регуляторна служба, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради (далі - КП «Тернопільбудінвестзамовник», третя особа), з вимогою: визнати незаконним та скасувати розпорядження № 95 від 16.09.2016.

В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на Конституцію України, Бюджетний кодекс України, Закони України «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про основи містобудування», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Порядок ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1369 від 05.12.2007, та зазначає про протиправність розпорядження Регуляторної служби №95 від 16.09.2016. Позивач стверджує, що зобов`язавши Держархбудінспекцію усунути порушення вимог частини шостої статті 21 Закону про ліцензування, розглянувши заяви КП «Тернопільбудінвестзамовник» від 12.07.2016 з урахуванням вимог вказаної норми, Регуляторна служба тим самим порушила правовий порядок та засади діяльності центрального органу виконавчої влади, встановлені чинним законодавством України. Реєстраційна служба, за твердженням позивача, з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради при видачі оскаржуваного рішення допустила тлумачення норм Порядку ліцензування, чим вийшла за межі своїх повноважень визначених законодавством та перебрала на себе функцію тлумачення норм законодавчих актів, якою наділений виключно Конституційний суд України. Зазначене вище на думку позивача свідчить, що Реєстраційною службою при видачі оскаржуваного рішення взагалі не досліджено законодавство у сфері ліцензування, що призвело до його порушень.

Відповідач проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, мотивуючи свою позицію окремо наголошує на положеннях пункту 3 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 724 від 24.12.2014, на Державну регуляторну службу України покладається ряд основних завдань, одним з яких є реалізація державної регуляторної політики, політики з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» регулюються суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначається виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, серед іншого: здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність. Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» обов`язками Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, зокрема, є розгляд апеляцій та інших скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії органу ліцензування або інших заявників щодо порушення законодавства у сфер ліцензування. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника органу ліцензування (Держархбудінспекції) Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування при Регуляторній службі встановила: «порушення Державною архітектурно-будівельною інспекцією України вимог частини шостої статті 21 Закону України від 02.03.2015 № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» і, в межах своїх повноважень та у відповідності до положень чинного законодавства вирішила: «зобов`язати Державну архітектурно-будівельну і інспекцію України усунути порушення вимог частини шостої статті 21 Закону України від 02.03.2015 №222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності», розглянувши заяву КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради від 26.08.206 з урахуванням вимог частини шостої статті 21 Закону України від 02.03.2015 №222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Третя особа своїм правом надати пояснення по суті позову не скористався.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2016 позовна заява залишена без руху та визначено термін позивачу для усунення виявлених судом недоліків.

У зв`язку з надходженням від позивача додаткових доказів, судом 26.01.2017 постановлена ухвала про відкриття провадження у справі, закінчив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи.

Однак, на підставі розпорядження Керівника апарату суду про повторний автоматизований розподіл № 5235 від 10.10.2017 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи № 826/18668/16 та вказану справу 20.10.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А., яка своєю ухвалою від 27.11.2017 прийняла справу до свого провадження. Цією ж ухвалою справа призначена до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом викладення його у новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При вирішенні питання щодо складу суду, яким має розглядатись ця адміністративна справа, судом враховано таке.

Згідно частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як встановлено статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Відповідно до частини другої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала.

Статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (стаття 242).

Враховуючи, що згідно ухвали суду від 27.11.2017 відбулася зміна складу суду, що має наслідком розгляд справи спочатку, відсутність визначення складу колегії суддів, а також з метою дотримання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи одноособово, про що складено відповідний протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2018.

Крім вказаного судом враховано, що згідно частин першої, другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом пункту 4 частини дев`ятої статті 171 Кодексу, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.

Оскільки провадження у даній справі було відкрито до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України в новій редакції, суд визнав за доцільне вирішити дане питання у судовому засіданні, проведення його призначено до 15.12.2017.

З огляду на наведене, суд здійснює розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач участь уповноваженого представника у підготовчому засіданні не забезпечив, однак направив клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача у підготовчому засіданні просив у задоволенні позову відмовити, врахувавши наведені у запереченнях доводи.

Представник третьої особи в підготовче засідання не з`явився, заяв/клопотань до суду не направляв, причини неявки не повідомив.

У зв`язку з наявністю в матеріалах справи заяви представників сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України призначив розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

27.08.2015 КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» звернулось до Держархбудінспекції подано заяву про переоформлення ліцензії на провадження господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури серія АВ № 559721 на безстрокову, у зв`язку із закінченням 19.10.2015 терміну дії ліцензії.

Супровідним листом № 40-402-1324 від 18.07.2016 Управлінням ліцензування, обстеження та паспортизації Держархбудінспекції повернуто документи КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» з посиланням на положення Закону України «Про Ліцензування видів господарської діяльності», Закону України «Про архітектурну діяльність» та Порядку ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1396 від 05.12.2007.

05.09.2016 КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» подано до експертно-апеляційної ради при Державній регуляторній службі України скаргу, зареєстровану за № 6973/0/19-16 на відмову Держархбудінспекції у переоформленні ліцензії на безстрокову.

16.09.2016 Регуляторною службою з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України від 15.09.2016 № 3.5 (протокол № 10-16) за результатом розгляду скарги КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради від 26.08.2016, яким встановлено порушення Держархбудінспекцією вимог частини шостої статті 21 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» щодо не переоформлення Держархбудінспекцією за заявою КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради від 12.07.2016 ліцензії серії АВ № 559721 строком дії з 19.10.2010 по 19.10.2015 на провадження господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, на безстрокову, відповідно до статей 4, 5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 724 від 24.12.2014 № 724 видано розпорядження № 95 «Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування» пунктом 1.1 якого зобов`язано Державну архітектурно-будівельну інспекцію України усунути порушення вимог частини шостої статті 21 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», розглянувши заяву КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради від 12.07.2016 з урахуванням вимог частини шостої статті 21 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Держархбудінспекція наполягаючи на незаконності оскаржуваного розпорядження звернулась до суду з позовом з вимогою визнати його протиправним та скасувати його.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, судом при вирішенні спору по суті враховується таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 11 абзацу першого статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-III (в редакції, що була чинною на час дії отриманої третьою особою ліцензії), відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає, в тому числі, такий вид господарської діяльності як будівельна діяльність.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII (далі - Закон № 222-VIII в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який набрав чинності 28.06.2015, ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як будівництво об`єктів IV і V категорій складності - з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про архітектурну діяльність».

У відповідності до частини шостої статті 21 Закону № 222-VIII, ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 № 687-XIV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність, пов`язана із створенням об`єкта архітектури, підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства.

Порядок ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, визначається Кабінетом Міністрів України.

Органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1396 затверджено Порядок ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури (далі - Порядок), що розроблений відповідно до Законів України «Про архітектурну діяльність», «Про основи містобудування» та «Про регулювання містобудівної діяльності» та з 01.03.2012 встановлює загальні вимоги до ліцензування господарської діяльності, пов`язаної з будівництвом об`єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності (далі - будівельна діяльність).

У відповідності до пункту 12 вказаного Порядку, строк дії ліцензії становить п`ять років, а для суб`єктів будівельної діяльності, які отримують її вперше, - три роки.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 № 724 (далі - Положення), Державна регуляторна служба України (Регуляторна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.

Регуляторна служба є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Згідно з підпункту 29 пункту 4 Положення, Регуляторна служба відповідно до покладених на неї завдань видає відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Пунктом 6 частини першої статті 4 Закону № 222-VIII визначено, що спеціально уповноважений орган з питань ліцензування утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону № 222-VIII, експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Обов`язками Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування є:

1) розгляд апеляцій та інших скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії органу ліцензування або інших заявників щодо порушення законодавства у сфері ліцензування;

2) розгляд звернень органів ліцензування або спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування щодо проведення позапланових перевірок додержання ліцензіатами вимог ліцензійних умов на підставах, передбачених пунктами 4 та 5 частини дев`ятої статті 19 цього Закону.

Відповідно до абзаців 1 і 2 частини одинадцятої статті 5 цього ж Закону, рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо розгляду апеляцій або інших скарг здобувачів ліцензії чи ліцензіатів, проектів нормативно-правових актів та/або пропозицій про запровадження чи скасування ліцензування виду господарської діяльності є обов`язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування у триденний строк з дня ухвалення відповідного рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування і є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про задоволення апеляції або про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Розпорядження про задоволення апеляції чи про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування надсилаються відповідному органу ліцензування та здобувачеві ліцензії, ліцензіату чи заявнику протягом трьох робочих днів з дня їх прийняття.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що відповідач, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує політику ліцензування у сфері господарської діяльності, має повноваження на видачу розпорядження про усунення порушень законодавства.

Встановлене законом право видавати розпорядження про усунення порушень законодавства, означає можливість і обов`язок зазначати у таких розпорядженнях про спосіб усунення таких порушень. У спірних правовідносинах встановлено, що позивач порушив права третьої особи тим, що в порушення вимог частини шостої статті 21 Закону № 222-VIII за заявою ліцензіата не переоформив ліцензію на провадження господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, незважаючи на наявність підстав для визнання її такою, яка після набуття чинності вказаним Законом набула статусу безстрокової в частині провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів IV і V категорій складності.

Наведене вказує на те, що відповідачем при виданні спірного розпорядження обрано єдиним розумним та ефективний спосіб усунення такого порушення, а саме - зобов`язання усунути порушення вимог частини шостої статті 21 Закону № 222-VIII розглянувши заяву КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради від 12.07.2016 з урахуванням вимог частини шостої статті 21 Закону.

Як свідчать матеріали справи, ліцензія третьої особи серії АВ № 559721 діяла в період часу з 19.10.2010 по 19.10.2015, а відтак, станом на дату набрання чинності Законом № 222-VIII - 28.06.2015 вказана ліцензія була чинною.

12.07.2016 за КП фірмою «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради було подано позивачу заяву з проханням переоформити діючу будівельну ліцензію.

Такі вимоги третьої особи узгоджуються з вимогами частини шостої статті 21 Закону № 222-VIII та заявлені правомірно, що і було встановлено Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування.

Повертаючи заяву третій особі відповідач посилався на свій обов`язок враховувати положення Порядку ліцензування при здійсненні переоформлення ліцензії.

Таким чином, спір у цій справі виник через існуючу невідповідність положень частини шостої статті 21 Закону № 222-VIII та пункту 12 Порядку № 1396.

Отже, має місце ієрархічна колізія нормативно-правових актів, тобто колізія, яка виникає внаслідок регулювання одних фактичних відносин нормами, закріпленими в актах, що мають різну юридичну силу.

Суд зауважує, що правило, яке використовується для подолання ієрархічних колізій, є таким: у разі суперечності застосовуються норми, що закріплюються в нормативно-правових актах, які мають більш високу юридичну силу.

Так, Конституція України, як акт найвищої юридичної сили встановлює, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (стаття 113).

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

У зв`язку з наведеним у спірних правовідносинах є необхідним застосування положень частини шостої статті 21 Закону № 222-VIII.

При цьому, частиною восьмою статті 21 Закону № 222-VIII Кабінету Міністрів України визначено привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Однак, Урядом Порядок № 1396 у відповідність до діючого законодавства своєчасно не приведено, що призвело до виникнення зазначеного спору.

Наведене вказує на наявність в діях позивача порушень частини шостої статті 21 Закону № 222-VIII, що проявились у не переоформленні безкоштовно у тижневий строк ліцензії третьої особи на підставі її заяви.

Доводи позивача про відсутність у відповідача повноважень трактувати положення законодавства у сфері ліцензування не заслуговують на увагу, оскільки при прийнятті спірного розпорядження Регуляторна служба використовувала повноваження видавати розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, а також права на розгляд апеляцій та інших скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії органу ліцензування або інших заявників щодо порушення законодавства у сфері ліцензування, що випливають із положень Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

При цьому, Реєстраційна служба є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, в той час як Держархбудінспекція є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

У відповідності до частини другої статті 4 Закону № 222-VIII, розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.

Зважаючи на те, що позивачем порушено цю норму, відповідач справедливо задовольнив апеляцію третьої особи та визначив позивачу шлях для повного захисту порушених прав заявника, не підміняючи при цьому жодним чином орган ліцензування.

Крім того, ліцензія позивача стала безстроковою не в силу рішення позивача чи розпорядження відповідача, а в силу Закону № 222-VIII, оскільки частиною шостою статті 21 цього Закону ліцензії визнані безстроковими. Разом з цим, третій особі надано право звернутись за її переоформленням на безстрокову.

Така правова позиція знайшла своє відображення у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 826/25373/15 та від 24.12.2019 у справі № 826/3609/16.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем доведено правомірність прийнятого розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 3, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державної архітектурно-будівельної інспекції України відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII.

Суддя Н.А. Добрівська