Рішення № 92803276, 04.11.2020, Березнегуватський районний суд Миколаївської області

Провадження № 2/470/172/20

Справа № 470/415/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року смт. Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Лусти С.А.,

за участю секретаря судового засідання Дячук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду смт.Березнегувате в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

22 червня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики та стягнення моральної шкоди.

В позові зазначено, що 16 липня 2018 року він дав у борг відповідачу грошові кошти. Відповідач зобов`язався повернути їх до 01 квітня 2019 року з оплатою 50 доларів щомісяця, однак до теперішнього часу борг в повному обсязі не повернув. З наданої відповідачем розписки вбачається, що він узяв у нього в борг грошові кошти, в розмірі 52 360,00 грн., що на той час було еквівалентно 2000 доларів США, із зобов`язанням повернути вказану суму до 01 квітня 2019 року. Таким чином несплачена сума за договором позики становить 52 360 грн., 950 доларів США щомісячні проценти за користування позикою, що на день подання позову становить 25887,50 грн. та 3 521,00 грн. 3 % річних. На підставі зазначеного, просив стягнути з відповідача загальний борг за позикою, в розмірі 81 768,00 грн., 6000,00 грн витрат на правничу допомогу, а також моральну шкоду, в розмірі 200 000 грн.

Позивач в судове засідання надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі (а.с.18).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов від нього не надходило, тому суд визнає його неявку неповажною, та вважає можливим ухвалити рішення за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів (а.с.17,25).

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази суд доходить наступного.

Судом встановлено, що 16 липня 2018 року відповідач склав розписку, за якою взяв у борг у позивача 52 360,00 гривень, що еквівалентно 2000 тисячам доларів США. Зобов`язався повернути позику до 01 квітня 2019 року з виплатою щомісячно 50 у.о. за користування позикою. (а.с.20).

Свої зобов`язання з повернення позики відповідач не виконав, про що свідчить наявність у позивача боргового документа - зазначеної розписки відповідача.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору.

Судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст.1046 ЦК України.

Нормою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Частинами 1 та 2 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, надана позивачем розписка від 16 липня 2018 року у розумінні ЦК України, є договором позики.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк повернення боргу визначений сторонами в розписці, закінчився 01 квітня 2019 року, однак відповідач суму коштів у розмірі 52 360,00 грн., отриману в борг, позивачу не повернув до цього часу.

Статтею 599 ЦК України імперативно визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення боргу, а тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з нього заборгованості за основним боргом позики, в розмірі 52 360,00 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача щомісячних процентів, то відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів, встановлюється договором.

В розписці відповідача зазначено, що за користування позикою проценти виплачуються щомісячно, в розмірі 50 у.о., при цьому не вказано в якій саме валюті вказані відсотки обраховуються.

За такого, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за позикою, в розмірі 950 доларів США, що становить 25887,5 грн, задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми, суд виходить з того, що ч.1 ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За такого, враховуючи невиконання відповідачем зобов`язання за позикою, з нього на користь позивача підлягають стягнення 3 проценти річних від простроченої суми, за період з 01 квітня 2019 року (строк повернення позики) до 16 червня 2020 року (день звернення до суду), в розмірі 1904,9 грн. (52 360,00 грн. основний борг х 3% річних = 1570,8 грн. 3% за рік : 365 днів у році = 4,3 грн. за 1 день х 443 дні).

Стосовно стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За принципом змагальності сторін, визначеного в статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як роз`яснює Пленум Верховного Суду України в п. 5 Постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд обов`язково повинен з`ясувати: наявність такої шкоди, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Поряд з цим, факт звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди покладає на позивача обов`язок довести, що зазначені ним втрати немайнового характеру не є абстрактними, а дійсно були понесені позивачем. Відповідно до загальних засад змагальності кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач в позові зазначає, що внаслідок порушення його прав за договором позики, його моральному здоров`ю спричинено значної шкоди, яка полягає у тому, що на той час хворів його батько і йому потрібні були кошти на його лікування, але повернення позики він не дочекався, внаслідок чого його батько ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, однак твердження позивача про те, що невиконанням відповідачем зобов`язань за договором позики має причинно-наслідковий зв`язок - погіршенням здоров`я та настанням смерті батька позивача, в судовому розгляді не доведено, а тому в задоволенні даної вимоги позивача слід відмовити.

Також не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, в розмірі 6000,00 грн., оскільки будь-яких доказів їх здійснення позивачем суду не надано.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України та враховуючи, що позивач є інвалідом ІІ групи, а тому звільнений від сплати судового збору, суд покладає на відповідача обов`язок по його сплаті на користь держави.

Керуючись ст.ст.10, 13, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), заборгованість за договором позики від 16 липня 2018 року, в розмірі 54264,9 (п`ятдесят чотири тисячі двісті шістдесят чотири грн. 90 коп.) грн., з яких 52360,00 грн. - основний борг за позикою та 1904,9 грн. - 3 проценти річних.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь держави судовий збір в розмірі 840,8 грн. на рахунок UA798999980313151206000014065, МФО 899998, код ЄДРПОУ 37907592, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), отримувач Березнегуватське УК /Березнегуватський район/ 22030101.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через Березнегуватський районний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Березнегуватським РВ УМВС України в Миколаївській області 15 березня 2010 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 12 листопада 2020 року.

Суддя С.А.Луста