Рішення № 92799524, 12.11.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

12 листопада 2020 р. справа № 520/11878/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А3220 (польова пошта В/ч А3220) (смт Новгородське, м. Торецьк, Донецька область, 85294, код ЄДРПОУ 26615265) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А3220 (польова пошта В/ч А3220), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 3220 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових проблем за 2019 рік, грошової компенсації вартості не отриманого речового майна в сумі 20510,13 грн., грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року;

- зобов`язати військову частину А3220 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових проблем за 2019 рік, грошову компенсації вартості не отриманого речового майна в сумі 20510,13 грн., грошову компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в період з 24.12.2016 року по 23.12.2019 року позивач проходив службу за контрактом у якості старшого навідника мінометної батареї військової частини А3220. Наказом №153-РС позивача було звільнено за п.п. "а" (у зв`язку із закінченням контракту) відповідно до п.2 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з 23.12.2019 року. Однак при звільненні відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», матеріальної допомоги на покращення соціально-побутових проблем, грошової компенсації за речове майно при звільнення. 20.05.2020 року позивач звернувся до відповідача із завою в які просив повідомити про причини та підстави не виплати виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», матеріальної допомоги на покращення соціально-побутових проблем, грошової компенсації за речове майно при звільнення. Війська часина А3220 13.06.2020 року відмовила позивачу у проведенні вищевказаних виплат з підстав не надання відповідного рапорту військовослужбовцем, а також зазначила, що окреслені виплати здійснюються за відповідним рішенням суду. Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може виплачуватись за рішенням командира військової частини, за умови подання військовослужбовцем мотивованого рапорту із зазначенням причин для її виплати, обґрунтування її розміру та документального підтвердження наявності такої причини. Разом з тим, в 2019 році позивач не подавав відповідного рапорту з документальним підтвердженням наявності поважних причин для виплати допомоги, що унеможливило прийняття командиром військової частини рішення про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і видання ним відповідного наказу. Отже, виплата такої допомоги не є обов`язковою і може виплачуватись, в межах виділених бюджетних асигнувань, за рішенням командира військової частини. Правовою підставою для здійснення виплати допомоги є наказ командира військової частини про її виплату із зазначенням конкретного розміру, що може бути виданий за результатами розгляду мотивованого рапорту військовослужбовця із документальним підтвердженням поважності причини. Враховуючи викладене, висновок позивача про наявність у нього права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального права. Відносно правових підстав для виплати компенсації за неотримане речове майно представник відповідача зазначив, що під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі. Таким чином, відсутні правові підстави для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні, оскільки строк його календарної вислуги на дату звільнення з військової служби складає 04 роки 04 місяці 10 днів, тобто менше 5 років. Викладене унеможливило виплату позивачу відповідної компенсації за неотримане речове майно. Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки представник відповідача зазначив, що листом начальника Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України від 14.11.2019 року № 300/1/є/3288 надано відповідне роз`яснення, що виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченою ст.16-2 Закону України «Про відпустки" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" необхідно здійснювати військовослужбовцям, які звільняються у випадках, визначених п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони від 07.06.201В року № 260. Виплату здійснювати за відповідним рапортом військовослужбовця в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого для військової частини у кошторисі. Оскільки позивач не подавав відповідний рапорт, а у кошторисі військової частини за 2019 рік не було передбачене фінансування таких виплат, вказане унеможливило виплату компенсації. З огляду на викладене представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу за контрактам в Збройних Силах України, а саме у Військовій частині А3220 в період з 24.12.2016 року по 23.12.2019 року.

Позивач набув статусу ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується довідками про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 31.08.2018 року №21126/25, від 23.12.2019 року №2382 та підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.05.2018 року.

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини А3220 (по строковій частині) від 23.12.2019 № 293 старшого солдата ОСОБА_1 , старшого навідника мінометного взводу мінометної батареї військової частини А3220, звільненого наказом командира військової частини А3220 (по особовому складу) від 16.12.2019 року №153-РС за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до п.2 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з 23.12.2019 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з 24.12.2019 року. Вважати таким, що посаду і справи здав та вибув до Первомайського районного військового комісаріату Харківської області для постановки на військовий облік.

У позовній заяві позивач зазначає, що 20.05.2020 року звернувся до відповідача із заявою в які просив повідомити про причини та підстави не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», матеріальної допомоги на покращення соціально-побутових проблем, грошової компенсації за речове майно при звільнення.

Листом від 13.06.2020 року за №582/24 військова частина А3220 повідомила позивача, що виплата матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може виплачуватись за рішенням командира військової частини, за умови подання військовослужбовцем мотивованого рапорту із зазначенням причин для її виплати, обґрунтування її розміру та документально підтвердження наявності такої причини, у зв`язку з тим, що позивач не подавав відповідного рапорту у 2019 році, унеможливило прийняття командиром військової частини рішення про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Щодо виплат компенсації за непотримане речове майно відповідачем повідомлено, що наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 року за №768/28898 була затверджена "Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період". Згідно із пунктом 4 розділу ІІІ вищевказаної інструкції передбачено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовці, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційного часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було використано під час проходження служи в повному обсязі. Таким чином відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні, оскільки строк календарної вислуги на дату звільнення з військової служби складає 04 роки 04 місяці 10 днів, тобто менше ніж 5 років. Стосовно виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016-2019 роки, повідомив, що в діях військової частини відсутні порушення щодо ненадання додаткової відпустки, згідно із пунктом 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період проходження ОСОБА_1 військової служби під час особливого періоду. Виплата здійснюється за відповідним рапортом військовослужбовця в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого для військової частини у кошторисі. Оскільки такий рапорт не подавався, а у кошторисі військової частини у 2019 році не було передбачене фінансування таких виплат, що унеможливило виплату компенсації. Додатково повідомив, що згідно листа юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 року №298/2867, при звернені до військової частини осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених зі списків особового складу військової частини, виплату компенсації в таких випадках, слід здійснювати на підставі відповідних судових рішень.

Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відносно клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин у справі №520/11878/2020, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред`явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов`язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

Оскільки позовна заява містить вимоги про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових проблем за 2019 рік, грошової компенсації вартості не отриманого речового майна в сумі 20510,13 грн., грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період 2017, 2018, 2019 роки, суд приходить до висновку, що в даному випадку слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, вкладеною Верховним Судом у постановах від 13.03.2019 року у справі №807/363/18, від 09.07.2020 року у справі №240/11529/19.

З приводу спірних правовідносин судом встановлено наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини А 3220 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року та зобов`язання військову частину А3220 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за час проходження військової служби у військовій частині А3220 додаткову пільгову відпустку учасника бойових за період за період 2017, 2018, 2019 роки не використовував.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, суд зазначає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Під час розгляду зразкової справи №620/4218/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Враховуючи вищенаведені правові норми, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини А 3220 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року та зобов`язання військову частину А3220 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року.

При цьому суд зазначає, що позивач набув статус учасника бойових дій 04.05.2018 року, що підтверджується відповідним посвідченням, відповідно у позивача у 2017 році не виникло право на додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову у частині визнання протиправною бездіяльності військової частини А 3220 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року, та як наслідок, відсутність підстав для зобов`язання військової частини А3220 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 рік.

Щодо позовних вимог про зобов`язання військову частину А3220 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових проблем за 2019 рік, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

На виконання постанови прийнятий наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Відповідно до пункту 7 розділу ХХIV Порядку розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХIV Порядку виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Передбачено, що накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців.

У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби. Інші одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.

Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, яка виплачується у розмірі, що не перевищує грошове забезпечення військовослужбовця на день підписання наказу про її виплату, в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням конкретних обставин, які командир військової частини оцінює на власний розсуд в межах наданих повноважень за принципом дискреції.

В наявних матеріалах справи міститься оригінал рапорту позивача про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, однак, жодних доказів, що вказаний рапорт було подано до командування відповідача матеріали справи не містять.

Окрім цього, представник відповідача у відзиві вказав, що позивач з відповідним рапортом до військової частини не звертався.

Дослідивши вказаний рапорт судом встановлено, що він не містить штампу вхідної кореспонденції військової частини А3220 чи резолюції командира військової частини А3220, інших доказів звернення до відповідача з таким рапортом позивачем до суду не надано.

Аналізуючи приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, суд вважає, що повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є дискреційними повноваженнями відповідача, які передбачені вищезазначеним Порядком, отже надання такої допомоги є правом, а обов`язком відповідача та лише за умови наявності відповідного фінансування.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини А 3220 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових проблем за 2019 рік та зобов`язання військову частину А3220 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових проблем за 2019 рік.

Щодо позовних вимог про визнанння протиправною бездіяльність військової частини А 3220 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого речового майна в сумі 20510,13 грн. та зобов`язання військову частину А3220 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсації вартості не отриманого речового майна в сумі 20510,13 грн.

Частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з статтею 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9-1 цього Закону встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16. Березня 2016 року №178 (далі Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 установлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації .

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі Інструкція №232), установлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З огляду на наведені приписи діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, військовослужбовці мають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке зберігається і після звільнення їх з військової служби.

Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2019 року у справі №803/774/17 та від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18.

Також суд, зазначає, що відповідно витягу з наказу командира військової частини А3220 (по строковій частині) від 23.12.2019 року №293 вказано виплатити за речове майно при звільненні, яке належить до видачі відповідно до встановлених норм згідно довідки-розрахунку у розмірі 20510 гривень 13 копійок. У зв`язку з чим суд приходить до висновку, що сума до виплати за речове майно при звільненні є узгодженою.

При цьому, суд критично відноситься до посилання представника відповідача на абз.10 п.4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 та твердження, що позивач на момент звільнення з військової служби не мав права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно в зв`язку з тим, що не мав календарної вислуги більше ніж 5 років, оскільки у спірних правовідносин, з приводу виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно належить керуватися не абз.10 п.4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232, а вищенаведеними положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008), Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (затвердженими Постановою Кабінет Міністрів України від 16 березня 2016 року №178).

Суд констатує, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям у разі, зокрема, їх звільнення з військової служби здійснюється з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, а не після досягнення 5 років вислуги.

Таким чином, суд вважає, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А3220 (польова пошта В/ч А3220) (смт Новгородське, м. Торецьк, Донецька область, 85294, код ЄДРПОУ 26615265) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 3220 (смт Новгородське, м. Торецьк, Донецька область, 85294, код ЄДРПОУ 26615265) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошової компенсації вартості не отриманого речового майна в сумі 20510,13 грн., грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року.

Зобов`язати військову частину А3220 (смт Новгородське, м. Торецьк, Донецька область, 85294, код ЄДРПОУ 26615265) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошову компенсації вартості не отриманого речового майна в сумі 20510,13 грн., грошову компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 12.11.2020 року.

Суддя Біленський О.О.