Рішення № 92798825, 04.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/5379/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Ходаня Н.С.,

представника позивача Цебака І.С.,

представника відповідача Поповича Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Міністерства оборони України код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов`язаних їх визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування вислуги років окремих періодів військової служби, оформлене Протоколом (витяг) від 12.06.2020 № 9, в частині позбавлення статусу учасника бойових дій підполковника ОСОБА_1 .

Ухвалою від 15.07.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 31.08.2020 суд вирішив перейти з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження.

Ухвалою від 12.10.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що злочин, у вчиненні якого позивача визнано винуватим не є умисним, а тому відповідач необґрунтовано та безпідставно позбавив його учасника бойових дій. Вказане є підставою для визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов`язаних їх визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування вислуги років окремих періодів військової служби, оформлене Протоколом (витяг) від 12.06.2020 № 9, в частині позбавлення статусу учасника бойових дій позивача.

09.09.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що з вироку вбачається, що злочин пов`язаний з недбалим виконанням позивачем обов`язків за посадою начальника інженерної служби військової частини А2802. Представник відповідача вказав, що позивач вчинив злочин з непрямим умислом, а тому комісія дійшла обґрунтованого висновку про вчинення умисного тяжкого злочину в період у часті в антитерористичній операції та правомірно прийняла рішення про позбавлення його статусу учасника бойових дій.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд задовольнити позов повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 17.09.2014 по 01.06.2017 з перервами брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується, довідкою від 21.06.2018 № 321/1.

30.04.2015 згідно з протоколом комісії Міністерства оборони України №51 позивачу надано статус учасника бойових дій та видано посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.05.2015.

12.06.2020 згідно з протоколом комісії Міністерства оборони України №9 позивача позбавлено статусу учасника бойових дій у відповідності до пункту 8-1 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413. Підставою для прийняття вказаного рішення зазначено вирок Першотравневого районного суду Донецької області від 11.02.2019 (справа № 241/1967/18).

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон України №3551-ХІІ).

Відповідно до статті 4 Закону України №3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Статею 5 Закону України №3551-ХІІ визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 19 частини першої статті 6 Закону України №3551-ХІІ (в редакції на момент надання позивачу статусу учасника бойових дій) учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому вказаного пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно з абзацом другим пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами, внесеними згідно із Законом України №1952-VIII від 16.03.2017; в редакції Закону України № 2268-VIII від 18.01.2018) порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому вказаного пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації визначаються відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому вказаного пункту, визначає Кабінет Міністрів України.».

Таким чином, процедура надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, та категорії таких осіб визначена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент позбавлення позивача статусу учасника бойових дій; далі - Порядок №413).

Як встановив суд, згідно з протоколом комісії Міністерства оборони України від 12.06.2020 №9 позивача позбавлено статусу учасника бойових дій у відповідності до пункту 8-1 Порядку № 413.

У вказаному пункті встановлено, що Комісія або міжвідомча комісія позбавляє статусу учасника бойових дій у разі:

- наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях;

- виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення або подання недостовірних даних про особу;

- подання особою заяви про позбавлення її статусу учасника бойових дій.

Рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій приймають ті комісії, які його надавали, або їх правонаступники.

Підставою для позбавлення комісією або міжвідомчою комісією статусу учасника бойових дій осіб, зазначених у пункті 2 вказаного Порядку, є:

- копія обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, що надійшов від органів прокуратури, органів або установ виконання покарань, а також від інших осіб, установ або органів у випадках, передбачених законом, на розгляд комісії або міжвідомчої комісії для прийняття відповідного рішення;

- документи державних органів, військових частин (органів, підрозділів) або підприємств, установ та організацій, матеріали службових перевірок та інші документи, що встановлюють факт подання недостовірної інформації про участь особи в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення або подання недостовірних даних про неї, надіслані ними на розгляд комісії або міжвідомчої комісії для прийняття відповідного рішення;

- заява особи про позбавлення її статусу учасника бойових дій із зазначенням причини, надіслана нею на розгляд комісії або міжвідомчої комісії.

Комісія або міжвідомча комісія в місячний строк із дня надходження документів приймає рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій.

Рішення комісії або міжвідомчої комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

Комісія або міжвідомча комісія надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про позбавлення її статусу учасника бойових дій, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз`ясненням порядку його оскарження. Посвідчення учасника бойових дій вилучається або визнається недійсним.

Комісія або міжвідомча комісія інформують у місячний строк із дня прийняття відповідного рішення Мінветеранів та структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем перебування пільговика на обліку про позбавлення статусу учасника бойових дій, за формою, визначеною в додатку до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (Офіційний вісник України, 2003 р., № 5, ст. 177).

Як встановив суд, підставою для прийняття оскарженого рішення слугував вирок Першотравневого районного суду Донецької області від 11.02.2019 у справі №241/1967/18, згідно з яким позивача визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 Кримінального кодексу України та призначено покарання за частиною третьою статті 425 Кримінального кодексу України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставі статті 86 Кримінального кодексу України та статті 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» позивача звільнено від відбування призначеного покарання за частиною третьою статті 425 Кримінального кодексу України.

Частини перша-третя статті 425 Кримінального кодексу України «Недбале ставлення до військової служби» передбачають: 1. Недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це заподіяло істотну шкоду, - карається штрафом від двохсот вісімдесяти п`яти до трьохсот двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою вказаної статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк від п`яти до семи років.

Відповідно до примітки статті 425 Кримінального кодексу України під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування. У статтях 425 та 426 вказаного Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка в п`ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суд зазначає, що класифікацію злочинів регламентовано статею 12 Кримінального кодексу України. Зокрема, залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (частини четверта-п`ята статті 12 Кримінального кодексу України ).

Із сукупного аналізу наведених положень можна дійти висновку про те, що злочин, у вчиненні якого позивача визнано винуватим, є тяжким злочином. Вказана обставина визнається сторонами.

При цьому, суд зазначає, що статтями 23-25 Кримінального кодексу України (Загальна частина) передбачено поняття вини та її форми, як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності. Так, зазначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої вказаним Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

У вироку Першотравневого районного суду Донецької області від 11.02.2019 у справі № 241/1967/18 вказано, зокрема, що « 03.05.2017 відповідно до заздалегідь розробленої позивачем схеми імітації смуги перешкод, недбало ставлячись до військової служби та неналежно виконуючи свої службові обов`язки через недбале ставлення до них,в умовах особливого періоду, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків в результаті можливої вражаючої дії тротилових зарядів замість імітаційних, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, достовірно знаючи про факт проходження особливого складу військової частини А2802 під час подолання психологічної смуги перешкод у небезпечній близькості від місць визначених для встановлення тротилових зарядів, наказав особовому складу групи інженерного забезпечення, що був залучений до обладнання психологічної смуги перешкод 03.05.2017 та перебував у його прямому підпорядкуванні встановити тротилові заряди масою 200 грам та 400 грам, замість засобів імітації. 03.05.2017 близько 10 години 45 хвилин, група військовослужбовців, до складу якої входив розвідник-гранатометник розвідувального відділення розвідувального взводу батальйону морської піхоти ОСОБА_2, розпочала рух з метою подолання психологічної смуги перешкод,що розташувалась с. Мелекіно Мангушського району Донецької області. Того ж дня, в період часу між 10 годиною 45 хвилин та 11 годиною 00 хвилин,під час проходження психологічної смуги перешкод,що розташувалась с. Мелекіно Мангушського району Донецької області, після отримання команди на зайняття кругової оборони, перебуваючи, у зв`язку із вказаною службовою недбалістю позивача, у небезпечній близькості від встановленого та заздалегідь пристосованого для здійснення підриву тротилового заряду вагою 200 грам, військовослужбовець військової частини А2802 ОСОБА_2 зупинив свій рух та в момент виконання команди направленої на імітацію кругової оборони опинився на місці вибуху тротилового заряду вагою 200 грам. Внаслідок вибуху, встановленого, тротилового заряду вагою 200 грам ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-лицьової травми-рани попередньо-лівої поверхні шиї у верхньому відділі, в області лівої щоки, в області верхньої повіки лівого ока, по передній поверхні шиї в нижнього відділі у зовнішнього кута правого ока, в потиличній області праворуч, садни, в скроневій області з права, в області лівої брови, в області лівої щоки, осколкові переломи верхньої ти нижньої щелеп, перелому кісток основи черепа, крововиливу в під м`які мозкові оболонки, дані тілесні ушкодження утворились не задовго до смерті, від дії вибухової хвилі в радіусі вибуху потужного вибухового пристрою, і, як ті, що перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю, стосовно живих осіб, у своїй сукупності, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент їх утворення й тих, що призвели до смерті…».

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Наведена правова норма вказує на те, що обов`язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов`язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Таким чином, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, щодо часу, місця та об`єктивного та суб`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Факт, встановлений вироком суду, щодо суб`єктивного характеру злочинного діяння, а саме те, що злочин, який кваліфікований за частиною третьою статті 425 Кримінального кодексу України, вчинений позивачем з злочинною недбалістю, має преюдиційне значення при вирішенні цього спору.

Відтак, злочин, вчинений позивачем, є тяжким злочином, вчиненим з необережності, а саме із злочинною недбалістю, що безпосередньо випливає з диспозиції норми статті 425 Кримінального кодексу України та вироку Першотравневого районного суду Донецької області від 11.02.2019 у справі № 241/1967/18.

При цьому, оскаржене рішення відповідача про позбавлення позивача статусу учасника бойових дій прийнято відповідно до пункту 8-1 Порядку №413, згідно з яким підставою позбавлення статусу учасника бойових дій є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.

Вказана норма містить вичерпні умови та обставини, за яких особа може бути позбавлена вказаного статусу, а саме наявність обвинувального вироку, який набрав законної сиди, за вчинення саме умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суд встановив наявність обвинувального вироку, який набрав законної сили, та вчинення позивачем тяжкого злочину.

Однак, суб`єктивна сторона злочину, передбаченого статею 425 Кримінального кодексу України, є необережна форма вини. Відтак, дії позивача кваліфіковані вироком Першотравневого районного суду Донецької області від 11.02.2019 у справі №241/1967/18 як дії, вчинені з необережності, а саме із злочинною недбалістю.

Таким чином, злочин, у якому позивач визнаний винуватим, не є умисним, а тому застосування Комісією при прийнятті рішення про позбавлення позивача статусу учасника бойових дій пункту 8-1 Порядку №413 є необґрунтованим, тобто таке рішення прийняте без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов`язаних їх визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування вислуги років окремих періодів військової служби, оформлене Протоколом (витяг) від 12.06.2020 № 9, в частині позбавлення статусу учасника бойових дій підполковника ОСОБА_1 , а тому таке підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов`язаних їх визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування вислуги років окремих періодів військової служби, оформлене Протоколом (витяг) від 12.06.2020 № 9, в частині позбавлення статусу учасника бойових дій підполковника ОСОБА_1 .

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 12 листопада 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик