Постанова № 9279564, 19.04.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

19.04.10                                                                                           Справа № 2/175

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Р. Марко

суддів С. Бойко

Т. Бонк

При секретарі Пак І.

За участю представників сторін:

Від прокурора м. Львова- з»явився

Від Управління комунальної власності Департаменту економічної

Політики- з»явився

Від РВ ФДМУ по Львівській області- з»явився

Від ПП»Вогонь Прометея»- з»явився

Від ДП НВК»Полярон»- не з»явився

розглянувши апеляційну скаргу РВ ФДМУ по Львівській області та ПП»Вогонь Прометея»

на рішення господарського суду Львівської області від 17.11.09

у справі № 2/175

за позовом –прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, уповноважений орган- Управління комунальної власності Департаменту економічної політики

до відповідача 1 - РВ ФДМУ по Львівській області

до відповідача 2- ПП»Вогонь Прометея»

третя особа без самостійних вимог на столроні відповідачів- ДП НВК»Полярон»

про визнання недійсним договору оренди та зобов»язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.11.09

у справі № 2/175, задоволено позов прокурора м. Львова в

інтересах держави в особі Управління комунальної власності

Департаменту економічної політики. Визнано недійсним на майбутнє

договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна №120 від

26.12.2008р., укладений між Регіональним відділенням Фонду

державного майна України по Львівській області та Приватним

підприємством “Вогонь Прометея”. Виселено Приватне підприємство

“Вогонь Прометея”(79039 м.Львів, вул.Яцкова, 20а, ідентифікаційний

код 34028914) із нежитлових приміщень загальною площею 224,5 кв.м.,

що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Угорська,2. Стягнуто з

Приватного підприємства “Вогонь Прометея”(79039 м.Львів, вул.Яцкова,

20а, ідентифікаційний код 34028914) в дохід державного бюджету 42

грн. 50 коп. державного мита та 59 грн. 00 коп. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачі подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Вимоги апеляційних скарг обґрунтовують тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. В апеляційній скарзі, апелянти зазначають, що згідно ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва –щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук. Апелянти вказують, що листом Міністерства промислової політики України (орган, уповноважений управляти майном ДП НВК „Полярон”) від 10.06.2008р. №14/7-2-1098 було надано згоду на передачу в оренду нежитлових приміщень площею 224,5 кв.м., що знаходяться на балансі ДП НВК “Полярон” і розташовані за адресою м.Львів, вул.Угорська, 2. Зазначене майно не підпадає під критерії заборони до приватизації та не відноситься до об’єктів, включених до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Як зазначив відповідач-1, докази підписання акта приймання-передачі будинку загальною площею 5293,8 кв.м., що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Угорська, 2, в регіональному відділенні відсутні. Крім того, на думку відповідача-1, нежитлові приміщення площею 224,5 кв.м. за адресою м.Львів, вул.Угорська, 2, які є предметом спірного договору оренди, жодного разу не пропонувалися для продажу конкурентними способами, а тому не можуть бути об’єктом безоплатної передачі з державної у комунальну власність.

В судовому засіданні, представник прокуратури та позивача заперечив проти доводів апелянтів, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянтів.

При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено судом, 26.12.2008р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (відповідач-1) та Приватним підприємством “Вогонь Прометея”(відповідач-2) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна №120, згідно з умовами якого відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно –нежитлові приміщення №25-30, 32-42 загальною площею 224,5 кв.м., розміщені на 1-му поверсі девятиповерхової будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Угорська, 2.

Вищевказаний договір укладено строком на 2 роки 364 дні, з 26.12.2008р. по 24.12.2011р. включно.

Згідно акту приймання-передавання нерухомого державного майна №120/2008 від 26.12.2008р. вищезазначені нежитлові приміщення передані орендодавцем та прийняті орендарем.

Судом встановлено, що 29.03.2007р. Львівською міською радою було прийнято ухвалу №721 “Про прийняття у власність територіальної громади м.Львова відомчого житлового будинку №2 на вул.Угорській від виробничого об’єднання “Полярон”.

На виконання вищезгаданої ухвали рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №822 від 08.10.2007р. “Про оформлення права комунальної власності на житловий будинок на вул.Угорській, 2”було оформлено право комунальної власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради на житловий будинок загальною площею приміщень 5293,8 кв.м. на вул.Угорській, 2.

08.10.2007р. відділом приватизації державного житлового фонду Галицького району територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради оформлено та видано Свідоцтво про право власності №С-02126 на житловий будинок будинок загальною площею 5293,8 кв.м., що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Угорська, 2 та належить на праві комунальної власності.

31.10.2007р. Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради „Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16479725.

Згідно акту «приймання-передачі відомчого житлового фонду у власність територіальної громади м.Львова»б/н, у власність територіальної громади м.Львова було передано відомчий житловий будинок №2 на вул.Угорській у м.Львові та супровідну технічну документацію.

Актами обстеження №184 від 17.03.2009р. та №376 від 16.06.2009р., складеними за участю представників позивача та відповідача-2, підтверджено факт перебування вищезазначених не житлових приміщень в користуванні відповідача-2.

Як встановлено судом, 27.05.2009р. позивачем було надіслано відповідачу-2 повідомлення №2302-1699 щодо звільнення приміщень, яке залишено відповідачем-2 без відповіді і задоволення.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.144 ГК України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В силу приписів ч.1 ст.4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав. Згідно з ч.ч.4-6 ст.4 вищеназваного Закону державна реєстрація прав на нерухоме майно, що є у державній власності, здійснюється за заявою органу, уповноваженого в установленому порядку управляти нерухомим майном, що є у державній власності. Державна реєстрація прав на нерухоме майно територіальної громади здійснюється за заявою органу, уповноваженого управляти комунальним майном. Реєстрація права власності повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводиться в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

В силу приписів ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму. Передача майна у найм є проявом повноваження з розпорядження ним, відтак, необхідною передумовою укладення договору найму майнових прав є наявність у наймодавця права розпорядження ним.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, всупереч приписам вищезазначених норм, відповідач-1 при укладенні спірного договору такими правами наділений не був. Право власності позивача на спірне майно було набуте у відповідності до чинного законодавства, зареєстроване у встановленому законом порядку, в судовому порядку не оспорене і не скасоване, тому правом розпоряджатися майном, в тому числі передавати його в найм, володів лише позивач.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про те, що посилання відповідача-1 на незаконність набуття позивачем спірного майна у власність, відсутність правових підстав для оформлення свідоцтва про право власності є безпідставним, оскільки зазначені обставини не стосуються предмета спору в даній справі, а можуть слугувати підставами при поданні окремого позову.

Як встановлено судом, на момент вирішення даного спору ані ухвала Львівської міської ради від 29.03.2007р. №721 “Про прийняття у власність територіальної громади м.Львова відомчого житлового будинку №2 на вул.Угорській від виробничого об’єднання “Полярон”, ані рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №822 від 08.10.2007р. “Про оформлення права комунальної власності на житловий будинок на вул.Угорській, 2”, ані Свідоцтво про право власності №С-02126 від 08.10.2007р. судом визнані нечинними чи скасовані не були, відповідні позови зацікавленими особами не подавалися.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Частиною 2 ст.328 ЦК України закріплена презумпція правомірності набуття права власності на певне майно –право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідачами у справі презумпція правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно належними доказами спростована не була.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності такого правочину.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути визнано судом недійсним.

Частина 3 ст. 215 ЦК України встановлює, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, проте якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Враховуючи, що відповідач-2 згідно акту приймання-передавання нерухомого державного майна №120/2008 від 26.12.2008р. прийняв спірне майно в користування, актами обстеження №184 від 17.03.2009р. та №376 від 16.06.2009р. підтверджено факт перебування спірного майна в користуванні відповідача-2, то договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна №120 від 26.12.2008р. , правомірно визнано недійсним на майбутнє, судом першої інстанції.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ст.48 Закону України “Про власність” передбачено, що Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

З огляду на вище встановлене та враховуючи, що вимога позивача про звільнення спірних прміщень залишена відповідачем-2 без задоволення, позовні вимоги прокурора про виселення ПП „Вогонь Прометея” із нежитлових приміщень за адресою м.Львів, вул.Угорська, 2- є правомірними.

Колегія суддів, вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

Постановив:

Рішення господарського суду Львівської області від 17.11.09 у справі № 2/175 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Головуючий Р. Марко

Суддя С. Бойко

Суддя Т. Бо