Рішення № 92784960, 03.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2020 року м. Київ № 640/12606/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві, Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві щодо взяття на облік з 16 липня 2013 року ОСОБА_1 як самозайняту особу-адвоката;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 06.09.2019 року №Ф-38037-17.

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 15.05.2019 року №Ф-38037-17;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 04.07.2019 року №30691/6199-99-11-05-02-25.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві з 16.07.2013 року почала обліковувати позивача як самозайняту особу-адвоката, що суперечило положенням законодавства. Позивач наголошує, що «облік фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність» та «облік фізичної особи-підприємця із ознакою того, що особа здійснює незалежну професійну діяльність» є різними видами обліку платників податків; є альтернативними та не можуть вестися одночасно. На думку позивача ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києва не мала законних підстав одночасно опубліковувати позивача як «фізичну особу-підприємця» та «фізичну особу, яка здійснює незалежну професійну діяльність» (як адвоката). Крім того, позивачу не надходило будь-яких повідомлень щодо взяття його на облік як самозайняту особу-адвоката в порядку виконання вимог Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом МФУ від 09.12.2011 №1588 (у редакції чинній станом на 26.06.2013 року).

У свою чергу вимога Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві про сплату податкового боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 15.05.2019 року №Ф-38037-17 сформована при неправильному встановлені обставин справи та з порушенням приписів чинного податкового законодавства України, оскільки позивач всупереч положенням законодавства перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києва як самозайнята особа - адвокат, а також як фізична особа-підприємець.

Рішення Державної фіскальної служби України, у свою чергу, є незаконним та безпідставним, на думку позивача, оскільки відповідач ухилився від дослідження скарги позивача по суті, у тому числі й щодо обставин спору: оскаржене рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві мотивоване незаконним перебуванням позивача одночасно на двох обліках одночасно (як фізична особа-підприємець та як самозайнята особа-адвокат, а спірна недоїмка є наслідком несплати позивачем єдиного соціального внеску як самозайнятою особою, проте рішення ДФС України від 04.07.2019 року №30691/6199-99-11-05-02-25 адресоване позивачу як фізичній особі-підприємцю, що не відповідає відомостям розділу «Стану розрахунків з бюджетом» особистого кабінету платника податків щодо єдиного соціального внеску. Крім того, позивач зазначає, що був позбавлений права на участь у розгляді матеріалів скарги, гарантоване податковим законодавством.

На думку позивача, значені дії порушують право позивача мирно володіти своїм майном, тобто - право власності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2019 року відкрито провадження у справі №640/18931/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2019 року відкрито провадження у справі №640/12606/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про об`єднання адміністративних справ, адміністративні справи №640/18931/19 та №640/12606/19 об`єднані в одне провадження. Об`єднаній адміністративній справі присвоєно загальний №640/12606/19.

20.08.2019 року до суду надійшов відзив представника Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві, у якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до інформаційних баз даних органів ДФС позивач перебував на обліку в ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві як фізична особа-підприємець з 04.12.2001 року по 02.11.2017 року, а також як самозайнята особа-адвокат з 16.07.2013 року. Заяву про зняття з обліку за формою №8-01111 та заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ позивачем подано до контролюючого органу за місцем обліку 07.05.2019 року. Відповідач також зазначив, що у ході аналізу інтегрованої картки платника позивача встановлено помилкові нарахування на суму 13 990, 90 грн. Водночас, нарахування за січень-жовтень 2017 року на суму 7040, 00 грн., на думку відповідача, є правомірними та підлягають сплаті на загальних підставах.

20.08.2019 року до суду надійшов відзив представника Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві, у якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки функції щодо супроводження судових справ не відносяться до ДПІ, районні податкові інспекції фактично перетворені в центри обслуговування платників. Обов`язок щодо супроводження судових справ покладається на підрозділи правової роботи ГУ ДФС у м. Києві відповідно до Порядку, затвердженого Наказом ДФС від 12.10.2015 №778.

22.08.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзиви відповідачів, у якій позивач вказав, що відповідачі не спростували твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог. Позивач зазначив, що ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві не визнав право позивача, гарантоване ч. 1 ст. 5 КАСУ, не надавши жодних конкретних аргументів. Щодо відзиву Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві позивач вказав, що сума заборгованості позивача зменшена до 7040, 00 грн. на момент звернення до суду (19.08.2019 рік), проте відповідач не навів жодних аргументів на підтвердження законності та обґрунтованості оскаржуваної вимоги від 15.05.2019 року №Ф-38037-17.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

28.02.2019 року за твердженнями позивача, позивач виявив, що у нього обліковується недоїмка у розмірі 26020,72 грн. за сплату єдиного соціального внеску для фізичних осіб - підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність.

14.03.2019 року позивач звернувся з листом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві, у якому просив повідомити про причини наявності у розділі «Стан розрахунків з бюджетом» особистого кабінету платника податків відомостей про недоїмку у розмірі 26020, 72 грн. за сплату єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність.

Головне управління ДФС у м. Києві надало відповідь на лист позивача від 14.03.2019 року, яким повідомило, що відповідно до інформаційної системи органів ДФС ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві як фізична особа-підприємець з 04.12.2001 року по 02.11.2017 року, а також як само зайнята особа-адвокат з 16.07.2013 року (дані внесені ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС в м. Києві на підставі заяви про взяття на облік за формою 5-ОПП). Станом на 01.04.2019 року ОСОБА_1 до контролюючого органу за основним місцем обліку не подано заяву про зняття з обліку за формою №8-01111 заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ. Станом на 16.04.2019 року в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковуються нарахування єдиного внеску як фізичній особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, на загальну суму 18276,72 грн., а також інтегровану картку ОСОБА_1 приведено у відповідність в частині зняття задвоєних нарахувань за січень-листопад 2017 року як фізичній особі-підприємцю на загальну суму 7744, 00 грн.

07.05.2019 року позивач звернувся до ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві з метою зняття адвоката ОСОБА_1 з обліку як самозайнятої особи.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-38037-17 та від 06.09.2019 року №Ф-38037-17, якою, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 21030, 90 грн. та 7940,00 грн. відповідно.

Незгода позивача із вимогами відповідача №Ф-38037-17 стала наслідком звернення позивача до Державної фіскальної служби України зі скаргою на вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Рішенням про результати розгляду скарги від 03.06.2019 року позивача повідомлено, що позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець (04.12.2001-02.11.2017). Станом на 30.04.2019 рік загальна сума заборгованості платника становить 21030, 90 грн., на підставі чого сформована податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-38037-17. Відтак, дана вимога залишена без змін, а скарга ОСОБА_1 - без задоволення.

Вважаючи дії відповідачів протиправними та такими, що порушують право позивача мирно володіти своїм майном, право власності, зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної вимоги) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 названої статті Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VІ.

Так, у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності віднесені до платників єдиного внеску.

Аналіз наведених норм діючого законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання або не отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення такої діяльності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі № 820/1538/17, який в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI.

Згідно з ч.3 ст.4 Закону №5076 адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до ст.13 Закону №5076 адвокат, який здійснює свою діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону №5076 адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.

Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, особа здійснює незалежну професійну діяльність за умови, якщо вона не є працівником в межах такої діяльності.

Як зазначалось вище , згідно з п.5 ч.1 ст. 4 Закону №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Таким чином, адвокатська діяльність є юридичною практикою та незалежною професійною діяльністю, яка може здійснюватись адвокатом індивідуально або в межах адвокатського об`єднання.

Згідно з пунктами 63.1, 63.2 статті 63 ПК України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Відповідно до пункту 63.5 статті 63 ПК України, всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Згідно з пунктом 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Одночасно підпунктом 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України передбачено, що контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Отже, ПК України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. Разом з тим, такий обов`язок передбачено у разі, коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність. Однак, слід зазначити, що згідно згаданих вище положень Кодексу контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа. Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

З системного аналізу положень ПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно статті 178 ПК України у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Суд також звертає увагу на те, що згідно положень ПК України необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснюючи відмінні види діяльності.

Суд звертає увагу, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність, зокрема, за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, займається одним і тим же видом підприємницької діяльності, і у нього не виникає обов`язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, і, відповідно, подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Суд також звертає увагу, що законодавством розмежовано фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464-VI не передбачено.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для фізичних-осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З аналізу наведених норм вбачається, що позивач повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та здійснювати сплату ЄСВ саме, як фізична особа-підприємець із зареєстрованим видом діяльності.

Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснював підприємницьку діяльність за загальною системою оподаткування з 04.12.2001 року по 02.11.2017 року, а також як самозайнята особа - адвокат з 16.07.2013 року по 07.05.2019 року.

Суд також бере до уваги звернення позивача до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 26.07.2013 року щодо взяття на облік позивача як фізичну особу-підприємця із ознакою того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність та відсутність відповіді ДПІ у Дніпровському районі м. Києва щодо взяття на облік позивача, встановлену законодавством (в порядку виконання вимоги п.6.7.3 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом МФУ від 27.03.2011 №1588 (в редакції чинній на момент звернення позивача з відповідною заявою) у формі довідки про взяття на облік за ф. №4-ОПП, що не спростовується відповідачами, а також відповідь від 07.12.2011 року відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві, у якій зазначено, що якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа здійснює незалежну професійну діяльність, така фізична особа опубліковується в органах державної податкової служби як фізична особа-підприємець.

Суд додатково звертає увагу, що у Постанові від 21.01.2016 р. №К/800/44702/14 ВАСУ дійшов такого висновку: «Позивач, який перебуває на обліку в органі державної податкової служби як фізична особа - підприємець, не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа, а його доходи, отримані від адвокатської діяльності в період перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності в силу вимог статті 6 Указу №727/98 та пункту 297.1 статті 297 ПК України звільняються від оподаткування ПДФО».

Як встановлено судом, Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому такий обов`язок передбачено у разі, коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли вона здійснює незалежну професійну діяльність.

Проте, контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли таку фізичну особу вже взято на облік як самозайняту. Такий обов`язок контролюючого органу передбачено пп. 65.4.4 ПКУ.

Суд дійшов висновку, що у разі якщо особу взято на облік як самозайняту особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не має повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

У той же час, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 2 групи єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності.

З системного аналізу положень ПКУ вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності, підлягають оподаткуванню згідно зі ст. 178 ПКУ лише у разі, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа - підприємець відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 року справа №К/800/44702/14.

Відтак, у даному випадку, контролюючим органом безпідставно пред`явлено позивачеві оскаржувану вимогу, як платнику, який провадить незалежну професійну діяльність, оскільки дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві щодо взяття на облік з 16.07.2013 року позивача як самозайняту особу-адвоката суперечать положенням чинного законодавства.

Суд також враховує, що відповідачем у ході аналізу інтегрованої картки платника позивача встановлено помилкові нарахування на суму 13 990, 90 грн., що підтверджує визнання протиправність дій контролюючого органу щодо нарахування податкового боргу.

Окрім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відтак, враховуючи, що судом встановлена протиправність дій Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві щодо взяття на облік з 16.07.2013 року ОСОБА_1 як самозайняту особу-адвоката, вимогам визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 15.05.2019 року №Ф-38037-17, а отже й вимога визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 04.07.2019 року №30691/6199-99-11-05-02-25 є законними ми та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 39292197), Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980), Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (02094, м. Київ, вул. Верховної Ради, 24-Б) про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві щодо взяття на облік з 16.07.2013 року ОСОБА_1 як самозайняту особу-адвоката.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 06.09.2019 року №Ф-38037-17.

4. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 15.05.2019 року №Ф-38037-17.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 04.07.2019 року №30691/6199-99-11-05-02-25.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 39292197),.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

8. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (02094, м. Київ, вул. Верховної Ради, 24-Б).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур