Рішення № 92751879, 09.11.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5146/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого - судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Івасюти Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» в особі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсними окремих положень договору,

встановив:

Акціонерне товариство «Ідея Банк» в особі ОСОБА_1 звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 35223,69 гривень. Покликається на те, що 19.02.2019 року між сторонами укладено кредитний договір №Р99.00408.004930549. Згідно Кредитного договору, відповідач отримав кредит в розмірі 29 999,00 гривень, зі сплатою 12% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач повністю виконав свої зобов`язання, згідно кредитного договору, що підтверджується видатковими касовими/меморіальними ордерами, однак відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором. Останній платіж боржником здійснено 21.12.2019 року. Отже, сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 26.05.2020 року становить 35223,69 гривень. Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатив заборгованість за кредитним договором, в тому числі кредит, відсотки за користування кредитом та інші обов`язкові платежі, позивач просить позовні вимоги задовольнити.

ОСОБА_2 звернулась до Акціонерного товариства «Ідея Банк» із зустрічним позовом про визнання недійними окремих положень Кредитного договору №Р99.00408.004930549. Зустрічну позовну заяву обґрунтовує тим, що обслуговування кредитної заборгованості не являється банківською послугою в розумінні Закону України "Про банки та банківську діяльність", за яку відповідач може отримувати будь-яку плату чи винагороду. Законодавством передбачено, що банк (відповідач) може лише встановлювати разову комісію за відкриття поточного рахунку, що необхідна для отримання коштів чи обслуговування кредитом. За користування кредитом, позивач може отримувати на постійній основі лише проценти. Також зазначає, що плата за обслуговування кредиту є значно більшою, аніж проценти за користування кредитом. Відтак, положення у кредитних договорах, що встановлюють плату за обслуговування кредитної заборгованості позивач вважає недійсними, оскільки такі є несправедливими. Окрім того, у п.3.3.1. кредитного договору, відповідач незаконно встановив відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором у вигляді пені, що є прямим порушенням ч.2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначає, що є підстави для визнання недійсними пунктів кредитного договору, які стосуються плати за обслуговування кредиту, оскільки такі є несправедливими. Окрім того, відповідач не надав повну та об`єктивну інформацію щодо загальної вартості кредитів та вказав в кредитних договорах занижені значення показників суттєвих умов договорів, чим здійснює нарахування процентних платежів з порушенням умов кредитного договору. Позивач посилається на те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими, їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, у зв`язку з чим, просить позов задовольнити та визнати недійсними пункти 1.1., 1.10., 6.1. Кредитного договору №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості та зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_3 за Кредитним договором №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року, з часу його укладення, зарахувавши сплачені вже кошти, що були спрямовані на погашеня плати за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення основного боргу по Кредитному договору №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року; стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за Кредитним договором №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року в розмірі 19 992 гривень 31 копійок. Таким чином, позивач за зустрічним позовом частково заперечила позовну заяву банку.

Представник Акціонерного товариства «Ідея Банк» в судове засідання не з`явився. Згідно матеріалів позовної заяви, просить розглядати справу за його відсутності, позов підтримує та просить задовольнити. Подав відзив на зустрічний позов, у якому просив у задоволенні зустрічного позову відмовити, вказуючи, що Законом України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Чинним законодавством України надано право банку отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а тому немає підстав для визнання п.п. 1.1,1.10,6.1 кредитного договору недійсними. Позичальник під час укладення договору ознайомлювався з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з графіком щомісячних внесків, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив. Позивач письмово підтвердила, що отримала та ознайомилась з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, які надані виходячи із обраних позивачем умов кредитування. Відповідач стверджує, що оскаржуваний позивачем правочин на час його вчинення відповідав вимогам ст.203 Цивільного кодексу України, не суперечив вимогам Цивільного кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; вчинений особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі сторін; вчинений у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даним правочином. Виходячи із змісту ст.ст.1054, 1055 Цивільного кодексу України, між позивачем і відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь-які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним. Відтак, просить відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі. Щодо витрат на правничу допомогу вказав, що такі є завищеними, а тому не підлягають задоволенню судом.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, згідно якої підтримала зустрічну позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи і мотиви викладені у первісному та зустрічному позовах, докази надані сторонами в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до ст.2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 19.02.2019 року між сторонами укладено кредитний договір №Р99.00408.004930549.

Згідно даного Кредитного договору, відповідач отримав кредит в розмірі 29 999,00 гривень, зі сплатою 12% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів.

Позичальник зобов`язаний повернути кредит, проценти, плату за обслуговування кредитної заборгованості достроково на вимогу банку у випадках, передбачених п.4.2.3 кредитного договору (п.3.1.3 кредитного договору).

Пунктом 4.2.3 кредитного договору передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості, відшкодування збитків, а позичальник зобов`язаний на вимогу банку достроково виконати вказані грошові зобов`язання у випадках, якщо, зокрема позичальник порушив терміни сплати щомісячних платежів більш ніж на один календарний місяць.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст.1050 ЦК України, передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У відповідності до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1. ст.625 ЦК України).

Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, який встановлений договором чи законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі - відшкодування збитків (ст.611 ЦК України).

Як вказує банк, внаслідок несвоєчасних та не сплачених в повному обсязі необхідних платежів, невиконання своїх зобов`язань, у відповідача виникла заборгованість перед АТ «Ідея Банк», що відображена у розрахунку заборгованості за кредитним договором №Р99.00408.004930549.

Згідно наданого банком розрахунку, станом на 26.05.2020 року заборгованість становить 35223,69 гривень та включає в себе: основний борг - 14120,99 гривень, прострочений борг - 10600,11 гривень, прострочені проценти - 2234,82 гривень, строкові проценти - 56,29 гривень, нарахована плата за обслуговування кредиту - 588,19 гривень, прострочена плата за обслуговування кредиту - 6643,67 гривень та пеня за несвоєчасне погашення платежів нарахована до 29.02.2020 включно - 979,62 гривень.

Матеріалами справи підтверджується, що 07.04.2020 року позивач скерував на адресу відповідача вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань.

Розглядаючи заявлені сторонами позовні вимоги та оцінюючи заперечення сторін, суд виходить з наступного.

Так, згідно п.1.1. Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 29 999 гривень 00 копійок, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

Згідно п.1.2. Кредитного договору, Банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 24 місяці. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок Позичальника.

Згідно п. п. 1.3., 1.4. Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує змінювану процентну ставку в розмірі 12% річних від залишкової суми кредиту.

Згідно п. 1.10 кредитного договору, за обслуговування кредиту, що включає в себе:

надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення CMC-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника;

опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором ( надалі - «графік щомісячних платежів»).

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 24 щомісячних внесках включно до 19 дня/числа кожного місяця, згідно графіку щомісячних платежів. Платежі здійснюються на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в банку, МФО 336310 з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати простроченої заборгованості кредиту за договором; 2) для погашення нарахованої заборгованості за договором, строк сплати якої не минув; 3) для сплати штрафних санкцій (пені) згідно з пунктом 3.3.1 цього договору; 4) для погашення іншої заборгованості (в тому числі дострокове погашення заборгованості за кредитом).

Згідно з пунктом 5.1. кредитного договору, позичальник заявляє та гарантує, що уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться в даній угоді та кредитній справі клієнта у банку), які повідомлені та надані ним банку з метою одержання кредиту, є достовірними і відповідають дійсності; кредит одержується ним на поточні потреби та не пов`язаний із підприємницькою діяльністю; банк перед укладенням кредитного договору повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу даної угоди вручено йому банком при підписанні даної угоди; умови даної угоди та договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього, а також третім особам, у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Пунктом 5.2 кредитного договору передбачено, що цей договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

У пункті 5.7 кредитного договору зазначено, що згідно з Законом України «Про споживче кредитування» реальна річна ставка складає 106,76765443%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) на момент укладення договору складає 50 858,18 грн. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов`язань, відповідно до пункту 2.1 цього договору та за дії процентної ставки, вказаної в пункті 1.4 договору.

Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма) міститься в Паспорті споживчого кредиту, який особисто підписано позичальником 19.02.2019 року.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Одночасно особливості регулювання правовідносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом.

Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що відповідач у кредитному договорі №Р99.00408.004930549 від 19.02.2019 року встановив щомісячну плату за надання інформації з приводу виконання кредитного договору, а саме: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, зокрема зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення CMC; повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором ( надалі - «графік щомісячних платежів»).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Таким чином, має місце встановлення у спірних положеннях кредитного договору оплатності послуг про надання інформації з приводу виконання кредитного договору, що прямо суперечить вищенаведеним нормам Закону України «Про споживче кредитування» та є підставою для визнання відповідних частин договору недійсними.

Крім того, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитись перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Таким чином, несправедливим є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у справі №583/3343/19, провадження №61-22778ск19, висловленими в постанові від 01.04.2020 року та має місце у даній справі.

Крім цього, у постанові від 16 листопада 2016 року, ухваленій Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у справі №234/169/15-ц, суд звернув увагу на те, що ведення відповідного обліку заборгованості та надання відповідної інформації є лише обов`язком банку (ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування») і не являється послугою Банку, в розумінні Закону, за яку Банк може отримувати будь-яку винагороду (плату). В силу ст. 1054 ЦК України, статті 20 Закону України «Про споживче кредитування», статей 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність», за користування кредитом, банк може отримувати на постійній основі лише проценти.

Факт обізнаності позивача про свій обов`язок сплачувати комісію банку в момент укладення договору не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд відхиляє доводи банку про те, що між позивачем і відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

При цьому, судом встановлено, що позивач сплачував кошти за обслуговування кредитної заборгованості, що стверджується рухом коштів по рахунках, які додані до матеріалів справи.

Таким чином, як наслідок визнання недійсним умов кредитного договору в частині визначення плати за обслуговування кредитної заборгованості слід здійснити перерахунок здійснених з часу укладення вказаного договору платежів та зарахувати сплачену позивачем суму в рахунок погашення основного боргу по кредитному договору від 19.02.2019 року, що повністю відповідатиме нормам чинного законодавства.

Враховуючи діючу заборгованість по кредитному договору, сплачена ОСОБА_2 плата за обслуговування кредитної заборгованості по кредиту в розмірі 5 779 гривень 08 копійок підлягає зарахуванню в рахунок погашення основного боргу. При цьому, нарахована банком додаткова плата за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 7 231 гривень 86 копійок, з яких нарахована плата обслуговування кредиту в розмірі 588,19 гривень та прострочена плата в розмірі 6 643 гривень 67 копійок є безпідставними, отже такі вимоги задоволенню не підлягають.

З урахуванням зарахованих банком сум на погашення кредиту в розмірі 5277,98 гривень та перерозподіл сплаченої позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 5 779,08 гривень в рахунок погашення кредиту (основного боргу), станом на день подання зустрічного позову, вбачається, що позичальником було погашено 11 057,06 гривень суми боргу за кредитом.

Отже, враховуючи суму отриманого кредиту в розмірі 29 999 гривень, заборгованість ОСОБА_2 за основним боргом по кредитному договору становить 18 941 гривень 94 копійки.

Що стосується доводів позивача про визнання недійсним положення пункту п.3.3.1. кредитного договору №Р99.00408.004930549 від 19.02.2019 року, слід зазначити, що сторони погодили, що за невиконання чи неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором, банк має право нараховувати пеню, за кожен день прострочки на прострочену суму (кредиту, процентів, плати за обслуговування кредиту) в розмірі 0,15% - в період прострочення оплати від 1 до 60 днів та 0,65% - в період прострочення оплати з 61 дня по день повного погашення боргу за цим договором.

Обов`язок сплатити неустойку виникає у разі порушення зобов`язання, встановленого договором або законом (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Відповідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Слід відзначити, що за відповідним пунктом договору визначено вид відповідальності за невиконання чи неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Окрім того, позичальник під час укладення договору був ознайомленим з текстом та змістом договору, та не висловила заперечень щодо вказаного пункту.

З врахуванням вищевказаного, доводи позивача в частині визнання недійсним п. 3.3.1 кредитного договору є необґрунтованими.

Крім цього, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вбачається, що вимога про виконання повернення вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань була направлена 07.04.2020 року, а тому нарахування банком процентів за період з 07.04.2020 року по 26.05.2020 року є безпідставним. Враховуючи, суму процентів, сплачених позичальником за час користування кредитом в розмірі 1669,00 гривень, що підтверджується виписками по рахунках, заборгованість ОСОБА_2 за процентами становить 1050,37 гривень.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що банком частково доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскільки встановлено, що у відповідача ОСОБА_2 дійсно наявна заборгованість по кредитному договору №Р99.00408.004930549, яка враховуючи недійсність окремих положень кредитного договору становить 20 971,93 гривень (18 941,94 гривень +1050,37 гривень+979,62 гривень).

Водночас, оцінюючи доводи наведені ОСОБА_2 в частині розміру заборгованості, суд виходить з того, що наданий нею розрахунок даної заборгованості по кожному із її компонентів (складових) банком не спростований, а відтак з врахуванням наведених мотивів щодо наявності підстав для визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору може бути застосований при визначенні остаточного розміру боргу за кредитним договором.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача АТ «Ідея Банк» кошти в сумі 20 971,93 гривень за кредитним договором, а тому позов банку підлягає до часткового задоволення.

Крім того, суд враховує при прийнятті рішення практику судів касаційної інстанції на яку посилаються учасники процесу, що відображено вище і за переконанням суду може бути застосовано у даній справі. Разом з тим, посилання учасників процесу на практику судів першої та апеляційної інстанції не можуть бути враховані судом, як законна підстава для врахування чи відхилення тих чи інших вимог сторін, оскільки відповідно до положень чинного законодавства, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду.

Разом з цим, у Рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Отже, дії АТ «Ідея Банк» при укладанні спірного кредитного договору суперечили вимогам закону, відтак наявні підстави для визнання окремих положень договору недійсними, а тому, виходячи з вищенаведених мотивів, зустрічний позов також підлягає до часткового задоволення та слід визнати недійсними пункти 1.1., 1.10., 6.1. Кредитного договору №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості та зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_2 за Кредитним договором №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року, з часу його укладення, зарахувавши сплачені вже кошти, що були спрямовані на погашений плати за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення основного боргу по Кредитного договору №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року.

Оцінюючи вимогу ОСОБА_2 щодо стягнення з неї заборгованості в розмірі 19992,31 грн. на користь банку, суд виходить з того, що у даній справі питання стягнення заборгованості підлягає вирішенню при ухваленні рішення за первісним позовом (позовом банку) і з даного приводу суд вже висловився вище. Водночас, суд не вбачає законних підстав для задоволення даної вимоги під час ухвалення рішення за зустрічним позовом, виходячи з вищенаведеного, тобто вирішення питання стягнення заборгованості при розгляді первісного позову. Крім того, позивач за зустрічним позовом вправі самостійно сплатити визначений нею розмір заборгованості і це не потребує примусового стягнення за рішенням суду, адже ОСОБА_2 визнає заборгованість у вказаному розмірі. Таким чином, спору щодо наявності саме заборгованості між учасниками справи не існує, а існує лише спір щодо розміру боргу і порядок його розрахунку та зарахування. Мотиви і порядок вирішення заявлених сторонами вимог в цій частині наведені судом вище.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви. За подання позовної заяви повинен сплачуватись судовий збір в розмірі 1681,60 гривень(840,80х2). Таким чином, зважаючи на задоволення судом лише однієї із двох заявлених позивачем вимог, з банку на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що відповідає вимогам ч.1 ст. 141 ЦПК України.

Разом з цим, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь банку судовий збір за подання банком позовної заяви, що складає 1251,52 гривень (20 971,93/35223,69х2102,00).

Стосовно вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як встановлено судом, між АТ «Ідея Банк» та адвокатським об`єднанням «АСТРІМ» укладено Договір про надання правової допомоги №ЮО-01/01/19 від 01.01.2019 року, предметом якого є надання клієнту правової допомоги. Відповідно до витягу з додатку до акту приймання-передачі наданих послуг від 01.06.2020 року, згідно договору, вартість послуг, наданих адвокатським об`єднанням становить 2 100,00 гривень.

Крім цього, між ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Тараса Буковинського» 07.07.2020 року укладено Договір про надання правової допомоги №13-03/07/2020 про надання правового захисту прав та інтересів по кредитних відносинах, що виникли при укладенні клієнтом договору №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року на суму 29 999,00 гривень. Згідно рахунку про оплату від 07.07.2020 року вартість послуг адвоката становила 4000,00 гривень.

Суд вважає, що визначені адвокатами суми гонорару є обґрунтованими, такими, що відповідають складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатами послуг, у зв`язку з чим вказана сума підлягає відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог, а доводи сторін щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованими. При цьому, вбачається, що адвокатським бюро «Тараса Буковинського» надано послуги клієнту ще до прийняття КДКА Львівської області рішення про тимчасове призупинення дії адвокатського свідоцтва ОСОБА_4 , а тому твердження банку з цього приводу є безпідставними.

Відтак, зі сторін також підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу. З ОСОБА_2 на користь банку слід стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 1250,32 гривень (20 971,93/35223,69х2100,00), а з АТ «Ідея Банк» підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_2 в розмірі 2000,00 (4000,00/2) гривень.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (79008, м. Львів, вул. Валова, 11, ЄДРПОУ 19390819) заборгованість за кредитним договором в розмірі 20 971 гривень 93 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (79008, м. Львів, вул. Валова, 11, ЄДРПОУ 19390819) судові витрати в розмірі 2 501 гривень 84 копійки.

У решті позовних вимог Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсними окремих положень договору - задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти 1.1., 1.10., 6.1. Кредитного договору №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості та зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_2 за Кредитним договором №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року, з часу його укладення, зарахувавши сплачені вже кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення основного боргу по Кредитному договору №Р99.00408.004930549 від 19 лютого 2019 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (79008, м. Львів, вул. Валова, 11, ЄДРПОУ 19390819) на користь держави судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (79008, м. Львів, вул. Валова, 11, ЄДРПОУ 19390819) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень 00 копійок.

У решті позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2020 року.

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.