Рішення № 92737274, 10.11.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 р. № 400/1601/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправною та скасування вимоги від 13.02.2020 р. № Ф-816-17; зобов`язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 р. № Ф-816-17; зобов`язання відкоригувати відомості особової картки платника податків шляхом виключення інформації про наявність боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у розмірі 11095,20 грн; стягнення моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є найманим працівником та одночасно має право на заняття адвокатською діяльністю. Двічі суд скасовував вимоги відповідача, якими позивачу нараховано заборгованість з єдиного внеску. Єдиним доходом позивача є заробітна плата, з якої роботодавці регулярно сплачували ЄСВ за спірні періоди, інші доходи у позивача відсутні. Подвійне оподаткування є прямим порушенням норм чинного законодавства. Прийняттям оскаржуваної вимоги позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях щодо протиправного триваючого втручання відповідачем у майнові права позивача неодноразовим повторним включенням узгоджених судовими рішеннями сум боргу з 2017 року. Протиправне рішення відповідача ставить під загрозу можливість позивача утримувати сім`ю. Судові рішення свідомо ігноруються відповідачем, що завдає душевних страждань позивачу, як правосвідомому громадянину.

26.06.2020 р. відповідач подав відзив на позов (а. с. 87-91), в якому зазначив, що нарахування в інформаційній картці платника податків проводиться автоматично, відповідно до обраної системи оподаткування. За даними інформаційної бази даних ІС "Податковий блок" позивач, який провадить незалежну професійну діяльність, знаходиться на обліку ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва з 31.03.2009 р. Позивач не зупинив адвокатську діяльність. Позивач, перебуваючи у трудових відносинах з юридичною особою, прийняв рішення стати на облік до контролюючого органу як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) не містять застережень, що особа звільняється від сплати ЄСВ як адвокат, якщо підприємством, з яким така особа перебуває у трудових відносинах, сплачується ЄСВ. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди відповідач зазначив, що сам факт визнання судом протиправності дій відповідача не може бути виключною підставою для стягнення моральної шкоди за відсутності доказів причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Таких доказів позивач не надав, а тому підстави для стягнення моральної шкоди не доведені.

14.07.2020 р. позивач подав відповідь на відзив (а. с. 103-107), де посилається на постанову Верховного Суду у справі № 240/9527/19 щодо недопустимості подвійного нарахування ЄСВ. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди позивач посилається на позицію Верховного Суду по справі № 750/6330/17.

За клопотанням сторін справу розглянуто в письмовому провадженні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач має статус адвоката та з 31.03.2009 р. взятий на облік в органах Державної податкової служби як самозайнята особа (а. с. 20).

Як свідчать дані трудової книжки та копії наказів позивач протягом 2017-2019 років працював на різних посадах у ТОВ "Дунайська судноплавно-стивідорна компанія", ПрАТ "Миколаївський комбінат хлібопродуктів", ТОВ "Югекотоп" та ТОВ "МСП Ніка-Тера" (а. с. 19, 27-29).

Рішеннями Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.10.2019 р. по справі № 400/2274/19 та від 21.02.2020 р. по справі № 400/3740/19, які залишені без змін судом апеляційної інстанції, визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області від 20.05.2019 р. Ф-816-17 і від 15.08.2019 р. № Ф-816-17, якими позивачу нараховано заборгованість з ЄСВ як самозайнятій особі - адвокату (а. с. 59-75).

13.02.2020 р. відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-816-17 на суму 11095,20 грн станом на 31.01.2020 р. (а. с. 18).

Вказану вимогу позивач оскаржив до ДФС України (а. с. 34-37), однак рішенням від 25.02.2020 р. скаргу залишено без задоволення (а. с. 38-41).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано ПК України.

Так, за визначенням пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих… за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з п. 1, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є:

роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 05.11.2018 р. по справі № 820/1538/17 і від 28.03.2019 р. по справі №820/6324/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є посилання позивача на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 р. по справі № 440/2149/19, де сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Отже, єдиною метою збору ЄСВ є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, позивач, перебуваючи одночасно на обліку як самозайнята особа (адвокат) та отримуючи заробітну плату я найманий працівник, за якого внески сплачує роботодавець, ЄСВ має сплачувати один раз, а не в подвійному розмірі.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач протягом 2017-2019 років працював як найманий працівник, єдиний внесок за нього сплачували роботодавці, що підтверджується відповідними довідками (а. с. 21-23).

Крім того, рішеннями суду у справах № 400/2274/19 і № 400/3740/19 підтверджено неправомірність вимог контролюючого органу щодо нарахування боргу з єдиного внеску за попередні періоди.

На підставі ч. 4 ст. 78 КАС України встановлені у вказаних справах обставини не потребують доказування.

Періоди нарахування заборгованості за вимогою від 13.02.2020 р. № Ф-816-17 та вимогами, які скасовані судом, частково збігаються. При цьому, у справі № 400/3740/19 суд зобов`язав контролюючий орган скоригувати відомості особової картки позивача шляхом виключення інформації про наявність недоїмки з ЄСВ у розмірі 5586,84 грн, однак це не призвело до скасування/відкликання самим відповідачем вимоги від 13.02.2020 р. № Ф-816-17.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної вимоги, що є підставою для визнання її протиправною та скасування.

Суд акцентує увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 р. у справі № 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення по справі "Чуйкіна проти України" констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів. Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені".

Систематичне формування відповідачем нових вимог навіть після рішень суду про скасування попередніх, свідчить про протиправне нарахування позивачу недоїмки.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог у спосіб зобов`язання відповідача відкоригувати відомості особової картки позивача шляхом виключення інформації про наявність боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у розмірі 11095,20 грн є належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки вказане є дотриманням судом гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначив, що прийняттям оскаржуваної вимоги йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях щодо протиправного триваючого втручання відповідачем у майнові права позивача неодноразовим повторним включенням узгоджених судовими рішеннями сум боргу з 2017 року. Протиправне рішення відповідача ставить під загрозу можливість позивача утримувати сім`ю. Судові рішення свідомо ігноруються відповідачем, що завдає душевних страждань позивачу, як правосвідомому громадянину.

Суд приймає до уваги той факт, що відповідач, тричі нараховуючи недоїмку з ЄСВ, діяв протиправно та систематично. Судовими рішеннями про скасування вимог доведено протиправність дій відповідача. Обставини судових справ аналогічні, тобто кожного разу відповідач виносив нову вимогу з тих же підстав, оцінка яким була надана судом.

З огляду на систематичну протиправну поведінку відповідача-суб`єкта владних повноважень, який за своїм призначенням має контролювати правильність нарахування та сплати обов`язкових платежів до бюджету, по відношенню до позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди належать частковому задоволенню. Суд вважає що 2000,00 грн є достатньою компенсацією позивачу його моральних страждань через неправомірну поведінку відповідача.

Водночас, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Так, ч. 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею передбачено право, а не обов`язок суду зобов`язати суб`єкт владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 1681,60 грн (а. с. 79), що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивач заявив про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9600,00 грн. На доказ понесених витрат позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги від 02.04.2020 р., акти виконаних робіт від 10.04.2020 р. і від 06.07.2020 р., квитанції до прибуткового касового ордера від 10.04.2020 р. № 39 на суму 5600,00 грн і від 06.07.2020 р. № 46 на суму 4000,00 грн та опис робіт (а. с. 111-116).

Відповідач проти суми заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не заперечив.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує ч. 5 ст. 134 КАС України.

Суд враховує, що позивач має статус адвоката, справа є незначної складності та має аналогічні підстави зі справами, що вже розглядалися судами (№ 400/2274/19 і № 400/3740/19), ціна позову складає 11095,20 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи ціну позову, яка майже дорівнює розміру заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 9600,00 грн є надмірною.

Проте, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсяг опрацьованого матеріалу, вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 2400,00 грн.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 р. № Ф-816-17; зобов`язання відкоригувати відомості особової картки платника податків шляхом виключення інформації про наявність боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у розмірі 11095,20 грн; стягнення моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 р. № Ф-816-17.

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївській області відкоригувати відомості особової картки платника податків шляхом виключення інформації про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у розмірі 11095,20 грн.

4. Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) моральну шкоду в розмірі 2000,00 (дві тисячі грн 00 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) судовий збір у сумі 1681,60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн 60 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2400,00 грн (дві тисячі чотириста грн 00 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 10.11.2020 р.

Суддя Н. В. Лісовська