Рішення № 92736478, 06.11.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року Справа № 280/6135/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.168, код ЄДРПОУ 38025409),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012),

про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області (далі - відповідач), в якому просить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 68 003,81 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що з 2009 року отримує пенсію за вислугу років. Відповідно до положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, з 01.07.2014 по 28.02.2018 включно щомісячно утримував з пенсії позивача податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Рішенням від 27.02.2020 №1-р/2018 Конституційний Суд України зазначені положення Податкового кодексу України визнав неконституційними. У зв`язку з цим позивач вважає, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання, йому завдана матеріальна шкода у виді незаконного утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду (суддя Батрак І.В.) від 16.12.2019 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Розпорядженням керівника апарату Запорізького окружного адміністративного суду №59 від 30.01.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи №280/6135/19 з підстав тимчасової непрацездатності головуючого судді Батрак І.В.

Після повторного розподілу справи, проведеного в порядку Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу передано на розгляд судді Запорізького окружного адміністративного суду Семененко М.О.

Ухвалою суду від 04.02.2020 прийнято до провадження позовну заяву ОСОБА_1 , клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено та поновлено строк звернення до адміністративного суду з позовом, відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, призначено підготовче засідання на 27.02.2020. Крім того, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області).

21.02.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№8289), в якому зазначає, що до його повноважень не належить відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, оскільки у територіальних органах Державної казначейської служби України рахунки щодо відшкодування вищевказаної шкоди не відкриваються і відповідно видатки на ці цілі не передбачено. Звертає увагу, що оскільки відрахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору з пенсії позивача здійснювалося Пенсійним фондом, то відповідно саме територіальний орган Пенсійного фонду, на обліку в якому перебуває позивач, повинен бути відповідачем по справі. Зазначає, що положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яке визнано неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 27.02.2018. Тому, вищевказані положення Податкового кодексу України у період з 01.07.2014 по 28.02.2018 підлягали застосуванню, а тому відрахування з пенсії позивача проводились правомірно. Просить у задоволенні позову відмовити.

26.02.2020 ГУ ПФУ у Запорізькій області подало письмові пояснення (вх.№8969), в яких зазначаєо, що дії третьої особи щодо утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з пенсії позивача у спірний період є правомірними, оскільки положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними та підлягали застосуванню. В свою чергу, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 з 01.03.201 відрахування з пенсії позивача не проводяться. Крім того, звертає увагу, що позивачем протягом 2015-2018 не оскаржувалась правомірність відрахувань податків з пенсії, тому твердження позивача про неправомірність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах є безпідставними та не підтвердженими. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 27.02.2020 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 25.03.2020.

Призначене на 25.03.2020 підготовче засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Семененко М.О., підготовче засідання перенесено на 08.04.2020.

Ухвалою суду від 08.04.2020 продовжено підготовче провадження у справі на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 18.05.2020.

Ухвалою суду від 18.05.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 28.05.2020.

Ухвалою суду від 28.05.2020 відкладено підготовче засідання 24.06.2020

Ухвалою суду від 24.06.2020 відкладено підготовче засідання на 03.08.2020.

Ухвалою суду від 03.08.2020 провадження у справі зупинено, призначено наступне підготовче засідання на 07.10.2020.

Ухвалою суду від 07.10.2020 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 07.10.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 29.10.2020.

У судове засідання 29.10.2020 учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Представник позивача 29.10.2020 подав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, відповідач 29.10.2020 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника відповідача (підозра на зараження короновірусом) .

Щодо заявленого клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 205 КАС України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Слід зазначити, що до клопотання не надано жодних доказів, які свідчать про хворобу представника відповідача чи перебування останнього на лікарняному. За таких обставин, неявка у судове засідання представника відповідача не може бути визнана поважною за відсутності відповідних доказів, у зв`язку з чим клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.

На підставі частини 3 статті 194 КАС України та частини 9 статті 205 КАС України, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Як вбачається із заяв по суті справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 з 09.02.2009 отримує пенсію за вислугу років, на час виникнення спірних правовідносин перебував на пенсійному обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Згідно довідки Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії за період з 01.01.2014 по 30.09.2018 з пенсії ОСОБА_1 утримано: податок на доходи фізичних осіб - 62 410,38 грн.; військовий збір - 5 593,43 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, які передбачали відрахування з пенсій податку на доходи фізичних осіб та військового збору, визнано неконституційними.

Позивач, вважаючи, що у зв`язку із ухваленням Верховною Радою України неконституційного закону в частині оподаткування пенсійних виплат йому завдано матеріальну шкоду у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору, звернувся з даним позовом до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29.10.2019 у справі №335/13594/18 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління державної казначейської служби країни у м.Запоріжжі Запорізької області, третя особа Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду м.Запоріжжя про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаним неконституційним закрито, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу право звернення з цим позовом в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29.10.2019 у справі №335/13594/18, позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з даним позовом в порядку адміністративного судочинства.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 9 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 163.1 ст.163 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166 до Податкового кодексу України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014, згідно з якими статтю 164 Податкового кодексу України доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, у частині такого перевищення.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71 до зазначеного підпункту Податкового кодексу України внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно закону) або щомісячного довічного грошового утримання, якщо їх розмір перевищував три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Згідно зі статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018.

Тому, до 27.02.2018 року органи Пенсійного фонду зобов`язані були здійснювати свою діяльність у спірних правовідносинах у відповідності до чинного на час вчинення відповідних дій законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №466/7720/16-а, та від 08.11.2018 по справі №404/6650/15-а.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року N 1-рп/99 (щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України - справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно довідки Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії за період з 01.01.2014 по 30.09.2018 вбачається, що утримання податку на доходи фізичних осіб з пенсії позивача проводилось з липня 2014 року по лютий 2018 року, а утримання військового збору - з лютого 2015 року по лютий 2018 року, тобто до часу ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018.

Таким чином, суд вважає, що пенсійним органом правомірно, на підставі норм Податкового кодексу України, що діяли до 27.02.2018, відраховано та утримано податок з доходів фізичних осіб та військовий збір із суми нарахованої позивачеві пенсії.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Таким чином, Конституція України не передбачає зворотну дію в часі рішень Конституційного Суду України, однак визнає право особа на компенсацію матеріальної чи моральної шкоди, яка заподіяна фізичній чи юридичній особі актом, який визнаний неконституційним.

Частина 3 вказаної статті Конституції України закріплює відповідне право особи, однак не містить норм щодо його реалізації, проте має бланкетну норму, яка відсилає до закону, яким визначено порядок відшкодування цієї шкоди.

Водночас, Цивільний кодекс України містить схожу за змістом із частиною 3 статті 152 Конституції України правову норму, яка викладена у статті 1175, відповідно до якої, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Правові норми цієї статті також не визначають порядку відшкодування майнової шкоди, яка завдана актом, який визнаний неконституційним, однак стаття 1166 Цивільного кодексу України містить загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, Цивільний кодекс України визнає, що особа вправі вимагати відшкодування шкоди у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Проте, суд вважає, що вказані норми не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, з тих підстав, що на момент утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору з пенсії позивача, державний орган діяв відповідно до правових норм, які були чинними і закріплювали відповідне право державного органу так діяти, а тому його дії чи рішення не можна визнати неправомірними, що є обов`язковою умовою для застосування цієї норми.

Суд зазначає, що на момент, коли з пенсії позивача до державного бюджету відраховувався податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, діяли норми абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, які саме таким чином визначали цивільне право позивача на отримання пенсії, а тому підстав говорити про те, що відповідне цивільне право позивача було порушене, немає.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач визначив предметом позову стягнення майнової шкоди із відповідача, а способом захисту цивільного права - стягнення шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми пенсії.

При цьому, з аналізу вищенаведених норм слідує, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, та є вина зазначеної особи.

Таким чином, закон у вказаних правовідносинах ставить можливість стягнення з відповідача шкоди в залежність від наявності вини відповідача, тобто заподіювача шкоди.

В даному випадку, позивач, обґрунтовуючи вимоги даного позову зазначає, що прийняттям закону, який визнано неконституційним, йому завдано збитки, які підлягають стягненню за рахунок коштів з Державного бюджету України відповідно до статті 1175 Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу, що стаття 1175 Цивільного кодексу України стосується відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.

Разом з тим, відповідач не приймав жодного нормативного акта щодо позивача, який визнаний незаконним і скасований.

Суд зазначає, що у даному випадку відсутні елементи складу правопорушення з боку відповідача, оскільки не встановлено дій відповідача, спрямованих на справляння з його пенсії податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також вини органу казначейства у недоотриманні позивачем сум пенсії, які утримані і відраховані з його пенсії в порядку, встановленому Податковим кодексом України у період до ухвалення рішення Конституційного Суду України.

Отже, відсутні підстави для цивільно-правової відповідальності відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області про стягнення з Державного бюджету України на шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 68 003,81 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, в межах компетенції, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним - відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Держава Україна в особі Управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.168, код ЄДРПОУ 38025409.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012.

Повне судове рішення складено 06.11.2020.

Суддя М.О. Семененко