Рішення № 92707732, 09.11.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2020 р. №520/12344/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 2251.1 від 12.06.2020 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.06.2020;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 , збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 7130 (сім тисяч сто тридцять) гривень;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 , сплачений судовій збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що пенсійний орган безпідставно відмовив їй у призначенні та виплаті пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як працівнику охорони здоров`я при наявності необхідного спеціального стажу, адже зміни до цього закону щодо встановлення додаткових вимог про досягнення певного віку визнані неконституційними. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволення позову відмовити, зазначивши, що відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. Пунктом 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно п.2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11.10.2017, а тому пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України "Про пенсійне забезпечення" страхового і спеціального стажу. При наявності спеціального стажу роботи, визначеного в пункті "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців, пенсія за вислугу років призначається за зверненням з дотриманням умов, передбачених вказаним Законом, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року у справі № 2-р/2019. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Пунктом 2 вказаного Переліку передбачені посади середнього медичного персоналу (незалежного від найменування посади) в лікарняних закладах, лікувально - профілактичних закладах особливого типу, лікувально - профілактичних закладах особливого типу, лікувально - трудових профілакторіях, амбулаторно - поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно - курортних закладах. Згідно трудової книжки позивача її стаж роботи становить 26 років 2 місяці 9 днів. Проте, враховуючи положення п. 2-1, п.16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія за вислугу років у сфері охорони здоров`я призначається, якщо станом на 10.10.2017 вони мали спеціального стажу не менше 26 років 6 місяців. Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області правомірно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" шляхом прийняття рішення від 12 червня 2020 року №2251.1.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 05 червня 2020 року звернулась з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про призначення пенсії за вислугу років.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 12 червня 2020 року №2251.1 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки спеціальний стаж роботи, який надає право на таку пенсію становить 26 років 6 місяців, тоді як стаж роботи позивача у сфері охорони здоров`я становить 26 років 2 місяці 9 днів.

Надаючи оцінку правомірності відмови в призначенні позивачу пенсії за вислугу років, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Основного Закону визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно пункту 2.1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 2 Закону України №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно статті 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до 01.04.2015 було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015, який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015 до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 01.01.2016 було внесено зміни в пункт "е" вказаної статті та викладено в наступній редакції: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Таким чином, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Конституційний Суд України врахував те, що законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення. Зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Тому приймаючи вказане рішення, Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення», нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015, та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015 - неконституційними.

Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення 04.06.2019.

Отже, з 05.06.2019 положення пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015, та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №2251.1 від 12.06.2020 відмова пенсійного органу мотивована відсутністю у позивача станом на 11.10.2017 необхідного стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 26 років 6 місяців.

Розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Суд зазначає, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 набирав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім: абзаців першого і другого підпункту 1 та підпункту 2 пункту 1, підпунктів 4 та 5 пункту 2, підпункту 3 пункту 3, абзаців другого і третього, п`ятого і шостого пункту 5, пунктів 6, 9, 13-15, підпунктів 10 та 22, абзаців двадцять шостого - двадцять восьмого, абзаців тридцять третього - тридцять сьомого, шістдесят шостого - сімдесят другого підпункту 27 пункту 19, пункту 24, підпункту 1 пункту 27, пункту 29 розділу I, пунктів 2-4 розділу II цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і застосовуються з 1 жовтня 2017 року; підпункту 2 пункту 2, підпункту 2 пункту 7, підпунктів 1-3 пункту 10, пунктів 12 і 17, підпункту 25, абзаців першого - двадцять п`ятого підпункту 27 пункту 19, підпункту 1, абзаців восьмого - одинадцятого підпункту 2, підпунктів 3-7 пункту 22, пункту 23 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2018 року; підпункту 13 пункту 26 розділу I цього Закону, який набирає чинності з 1 січня 2021 року.

Вказаним Законом 11.10.2017 розділ XV "Прикінцеві положення" "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено пунктом 2-1.

Згідно п.2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 абзац другий пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії"

Абзацом першим пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону

Саме на підставі вказаних норм пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійним органом зроблено висновок, що пенсія за вислугу років згідно положень статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" може бути призначена особам, які мають необхідний стаж станом на 11.10.2017.

Однак, суд вважає такі висновки відповідача безпідставними, оскільки позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років після прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.06.2019 № 2-р/2019, а відтак відповідач повинен застосовувати положення п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в первісній редакції, яка, як вже зазначено судом визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відтак, посилання пенсійного органу на те, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" обчислений по 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, є безпідставними, оскільки орган Пенсійного фонду застосував редакцію Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка рішенням Конституційного Суду України 04.06.2019 № 2-р/2019 визнана неконституційною.

Таким чином, з наданих до суду документів встановлено, що у позивача наявний спеціальний стаж, що надає ОСОБА_1 право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

При цьому, пенсія за віком, згідно ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

З метою запобігання порушення прав ОСОБА_1 на належну їй пенсію, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав позивача, без необхідності додаткових її звернень до суду та виконання будь-яких інших умов для цього, суд вважає необхідним зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05 червня 2020 року.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, суд приходить до висновку про відшкодування судових витрат по сплаті судового збору у повному обсязі.

Щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 , витрати на правничу допомогу у розмірі 7130 грн, суд зазначає наступне.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано до суду: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №П-841, який укладений між ТОВ "Центр правової допомоги населенню" в особі касира - адміністратора Харченко Олени Сергіївни та ОСОБА_1 (Клієнтом); акт про надання юридичних послуг від 14.09.2020, фіскальні чеки.

Так, відповідно до акту про надання юридичних послуг від 14.09.2020 виконавцем (ТОВ "Центр правової допомоги населенню") надано замовнику ( ОСОБА_1 ) наступні послуги: правовий аналіз, заснований на матеріалах справи - 3 год. (2150 грн), складання проекту скарги в Пенсійний фонд району - 2 год. (990 грн), складання проекту скарги в Пенсійний фонд Харківської області - 2 год. (990 грн), складання проекту позовної заяви про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - 5 год. (3000 грн).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат з правничої допомоги, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16 вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне поручения з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у Постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі №810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищевикладеного та перевіривши надані представником позивача докази судом встановлено, що надані представником позивача документи складені належним чином, однак, враховуючи вищевикладену позицію Верховного Суду та Європейського суду з прав людини з приводу обґрунтованості та співмірності розміру витрат, суд зазначає, що витрати на загальну суму 7130 грн по відношенню предмету спору та складності справи є необґрунтовано завищеними.

Так, Рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21.03.2018 року встановлено, що вартість послуг адвоката з приводу складання адміністративного позову, складає від 2000,00 грн.

Суд вважає за можливе прийняти до уваги наведені рекомендації під час вирішення питання суми відшкодування судових витрат на правничу допомогу, оскільки справа ухвалою суду від 21.09.2020 віднесена до малозначних та розгляд справи проводився в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Згідно пункту 22 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Отже, дослідивши подані адвокатом докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем, перевіривши на відповідність критерію розумності і співмірності їх розміру предмету, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 3565 грн.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 2251.1 від 12.06.2020 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.06.2020, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 3565 (три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя С.О.Чудних