Рішення № 92702756, 06.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 листопада 2020 р. Справа № 120/4362/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області. Листом від 18.07.2020 за №З-14683/0-1087/0/95-20-СГ відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 01.09.2020 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

28.09.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з якого слідує, що останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Позивач звернулася із клопотанням до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність із земель державної власності, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області.

Наказом від 18.07.2020 за №З-14683/0-1087/0/95-20-СГ позивачу відмовлено на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК у зв"язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів, а саме зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена на пасовищах, які за своїми природніми особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби, а не ведення особистого селянського господарства. Згідно з ст. 37 Закону України "Про охорону земель", використання земельних ділянок, що призводить до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, розорювання сіножатей, пасовищ.

Щодо вимоги зобов`язати надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, представник відповідача зазначає про виключне право відповідача на підставі Закону приймати таке рішення і ніяким іншим органом або посадовою особою не можуть здійснюватись повноваження і прийматись рішення, які згідно з Конституцією України належать до компетенції вказаного органу, в тому числі і судами.

З приводу витрат по сплаті в порядку компенсації на адвоката, то відповідач також заперечує, оскільки в матеріалах позову відсутні докази, а саме не надано договору про надання правової допомоги, а також відсутнє належне обгрунтування, відтак сума у розмірі 1000 грн гонорару є надуманою.

05.10.2020 на адресу суду надійшла від представника позивача відповідь на відзив, у якій звернуто увагу, що за наслідком клопотання позивача відповідачем скеровано лист, а не наказ. Щодо аргументів відповідача про зобов"язання його надати дозвіл, то представник спростовує тим, що така вимога не заявлялась. З приводу заперечень відповідача щодо розподілу судових витрат, то представник покликається на порядок надання доказів в підтвердження понесених витрат до моменту прийняття судового рішення.

21.10.2020 до суду надійшло клопотання про долучення доказів, а саме ордер на надання правничої допомоги АВ 1006281, договір про надання правничої допомоги 26 від 24.08.2020, розрахунок суми гонорару до договору, квитанція від 24.08.2020, акт приймання-передачі наданих послуг (з детальним описом виконаних робіт) на 1 арк, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю, книга обліку доходів на 4 арк.

Заперечення на адресу суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Позивач звернулася до відповідача із клопотанням від 15.06.2020 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області. Листом від 18.07.2020 за №З-14683/0-1087/0/95-20-СГ відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК, у зв"язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів, а саме зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена на пасовищах, які за своїми природніми особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби. Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на даному виді угідь не передбачається.

Згідно з ст. 37 Закону України "Про охорону земель", використання земельних ділянок, що призводить до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, розорювання сіножатей, пасовищ.

Також звернуто увагу у листі, що відповідно до Закону України "Про Дежавний земельний кадастр" відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до державного земельного кадастру.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у розгляді її клопотання не наказом, а листом, тому звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК) громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частиною першою та другою статті 116 ЗК передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7ст. 118 ЗК).

Аналіз норм ч.ч. 6-7 ст. 118 ЗК України дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки, зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування (у відповідності до повноважень, якими вони наділені статтею 122 ЗК) із урахуванням правового режиму (форми власності) бажаної земельної ділянки. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Зокрема, згідно ч. 1 ст. 122 ЗК, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У свою чергу, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4 ст. 122 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а.

У свою чергу, зміст ст. 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку з тим, що ця земельна ділянка розміщена на пасовищі, яке за своїми природними особливостями і призначенням використовується для сінокосіння та випасання худоби.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Отже, цільове призначення даної земельної ділянки відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого позивач просить надати йому у власність.

Той факт, що бажана земельна ділянка за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Частинами 1 і 3 статті 37 Закону України "Про охорону земель" вказано, що власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

Крім того, відповідно до положень ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями ст. 50 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Відповідно до частини 4 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), проектів землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

На підставі вищевикладеного, відмова у наданні дозволу на розробку документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з підстав, наведених у листі, порушує права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту.

Щодо оформлення відмови у формі листа, а не наказу, то суд також погоджується з позицією представника позивача, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру, що встановлено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у свіїй практиці.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з розгляду клопотання позивача вказує на протиправну його бездіяльність, а відтак вимога як похідна від першої щодо зобов"язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області, підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для розподілу витрат на правничу допомогу адвокатом подано: ордер на надання правничої допомоги АВ 1006281, договір про надання правничої допомоги 26 від 24.08.2020, розрахунок суми гонорару до договору, квитанція від 24.08.2020, акт приймання-передачі наданих послуг (з детальним описом виконаних робіт) на 1 арк, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, книга обліку доходів на 4 арк.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до поданих документів підтверджується сплата адвокату за надані послуги у розмірі 1000 грн, що на думку суду є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, відтак такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області, із наданням відповіді у формі листа від 18.07.2020 №З-14683/0-1087/0/95-20 без прийняття рішення.

Зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15.06.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000грн. (одна тисяча гривень)

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: (06.11.2020)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна