Рішення № 92702755, 06.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 листопада 2020 р. Справа № 120/4273/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з колективним клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної форми власності, із земель запасу, орієнтовною площею 2,0 га на кожного із заявників окремо, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області. Наказом від 31.07.2020 за №2-12650/15-20-СГ відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу.

Вважаючи протиправним винесений наказ, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою від 26.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

17.09.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо позовних вимог. Зазначено, що позивачу відмовлено у надані дозволу з підстав того, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває в користуванні гр. ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з держаним актом на право постійного користування від 18.08.1997, серії ВН №45, зареєстрованого за №45. Отже, до клопотання мало бути додане погодження землекористувача (згода користувача земельної ділянки на поділ чи об`єднання земельної ділянки), що відповідає положенням ч. 6 ст. 118 ЗК України. Відтак, спірний наказ є правомірним і ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 26.08.2020 відповідачем долучено до матеріалів справи клопотання позивача, викопіювання земельної ділянки, наказ від 27.11.2018 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_2 на підставі держаного акту на право постійного користування, зареєстрованого від 18.08.1997 за №45, викопіювання із чергового кадастрового плану на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області, ситуаційний план, Витяг з ДЗК, кадастровий план земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру, копію технічної документації.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

15.06.2020 позивач разом із ОСОБА_3 звернулись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, кожному окремо з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), (кадастровий номер 0521485600:03:003:0257, площею 15.8773 га). До клопотання додано графічні матеріали із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта та ідентифікаційного номера кожного із заявника.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 31.07.2020 № 2-12650/15-20-СГ позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу з підстав того, що земельна ділянка перебуває на праві постійного користування в іншої особи згідно з держаним актом на право постійного користування, зареєстрованого за № 45 від 18.08.1997, для ведення селянського (фермерського) господарства. Відповідач вказав на відсутність в наданих документах згоди землекористувача, що передбачено положенням ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Вважаючи протиправним винесений наказ, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд зазначає, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр", Законом України "Про землеустрій", а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття громадян на безоплатне право у власність земельних ділянок регулюється главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1-4 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до матеріалів справи з метою реалізації свого права на безоплатну приватизацію земельної ділянки позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок сформованої земельної ділянки державної власності загальною площею 15.8773 га, кадастровий номер 0521485600:03:003:0257, яка розташована на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Спірним наказом позивачу відмовлено у надані дозволу, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває в користуванні іншої особи відповідно до держаного акту на право постійного користування від 18.08.1997, серії ВН №45, зареєстрованого за №45. В наданих документах відсутня згода землекористувача, що передбачено ч. 6 ст. 118 ЗК.

Надаючи оцінку відмові, суд зазначає, що відповідно до п. 5 ст. 116 ЗК, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб допускається виключно після припинення права користування такими земельними ділянками в порядку, визначеному законом.

Підстави припинення зазначеного права врегульовано главою 22 Земельного кодексу України, які поділяються на добровільні та примусові.

Статтею 141 ЗК України передбачено, що вилучення земельної ділянки є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою. Це кореспондується з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України, якою визначено обов`язок заявника додати до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відтак, посилання відповідача на положення частини шостої статті 118 ЗК України є правомірним, оскільки є прямою підставою.

Відповідно до матеріалів справи земельна ділянка з кадастровим номером 0521485600:03:003:0257, частину якої позивач бажає отримати у власність, відповідно до державного акту на право постійного користування №45 від 18.08.1997, серії ВН №45, перебуває в користуванні громадянки ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, що доводиться викопіюванням із чергового кадастрового плану на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області, ситуаційним планом, наказом від 27.11.2018 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_2 на підставі держаного акту на право постійного користування.

Надаючи оцінку твердженням позивача, що відповідач доказів виникнення права власності або користування земельною ділянкою не надав, а таке право виникає лише з моменту державної реєстрації, що передбачено ст.ст. 125, 126 ЗК, то суд зважає на наступне.

На момент оформлення державного акта на право постійного користування діяв Земельний кодекс України в редакції Закону від 19 грудня 1990 року № 561-XII (далі - Кодекс).

Згідно з ч. 1 ст. 22 цього Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Також частиною першою статті 23 Кодексу було визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Отже, незважаючи на те, що право ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0521485600:03:003:0257 не було оформлене відповідно до Закону № 1952-IV, суд погоджується з доводами відповідача в тій частині, що державний акт на право постійного користування № 45 від 18.08.1997 не вважається таким, що втратив чинність, а відтак відсутні підстави стверджувати про припинення відповідного права на постійне користування земельною ділянкою.

Наведене додатково підтверджується тим, що положення пункту 6 розділу Х чинного Земельного кодексу України щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнані неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005.

Щодо відсутності у Державному земельному кадастрі інформації про право власності та інші речові права, то судом встановлено, що земельна ділянка за кадастровим №0521485600:03:003:0257 належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності, що підтверджується витягом з ДЗК, відповідно до якого державна реєстрація земельної ділянки проведена 27.11.2013 на підставі даних інвентаризації земель під час здійснення землеустрою. Органом реєстрації є відділ Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області. Таким чином, земельна ділянка є сформованою та зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

Згідно з пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 7 липня 2011 року №3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

Таким чином, зважаючи на наявність чинного державного акта на право постійного користування № 45 від 18.08.1997, факт відсутності у Державному земельному кадастрі інформації про право ОСОБА_2 на постійне користування відповідною земельною ділянкою сам по собі не має самостійного значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.

З огляду на наведене вище, суд погоджується з позицією відповідача, що за відсутності згоди користувача земельної ділянки є правова підстава для відмови у наданні відповідного дозволу, з огляду на імперативність положень ч. 6 ст. 118 ЗК України щодо необхідності надання разом з клопотанням погодження землекористувача у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні.

Вказаний висновок підтверджується практикою Верховного Суду, сформованої у постанові від 17.12.2018 (справи № 509/4156/15-а), де зазначено, що враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, а також положення частини шостої статті 118 ЗК України, яка містить імперативні вимоги щодо обов`язковості додавання до клопотання зацікавленої особи графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Верховний Суд звертає увагу на тому, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та додатки до нього мають бути належним чином оформленими. Водночас ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів, так само як і погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відтак, беручи до уваги висновки Верховного Суду та враховуючи те, що підставою для відмови у наданні дозволу є відсутність згоди користувача земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, у разі відмови у задоволені позову, судовий збір на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна