Рішення № 92685342, 06.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7895/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 155250006409 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років; зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію з 10.02.2020 з розрахунку 90% заробітної плати, відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 606 від 10.02.2020 без обмеження її максимальним розміром, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в лютому 2020 р. він звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», додавши відповідний пакет документів. За результатами розгляду його заяви ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення 155250006409 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років від 20.02.2020 № 34/5 у зв`язку з відсутність необхідного спеціального стажу роботи, який зараховується до вислуги років. Зокрема, відповідач послався на відсутність необхідного стажу, зазначеному в п. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». В той же час, на переконання позивача, відповідач при розгляді його заяви про призначення пенсії мав застосувати положення ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 змінами, на які посилається відповідач, на порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Ухвалою судді від 21.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.09.2020 до суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивач має стаж за вислугу - 20 років, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 17 років 9 місяців, при загальному стажі 22 роки 1 місяць 27 днів. На даний час пенсія працівникам прокуратури призначається та відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», де зазначено, що пенсія призначається незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 24 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Отже стаж позивача не відповідає стажу, зазначеному в п. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». Відповідач також наголошує, що 25.01.2012 Конституційним Судом України прийнято рішення № 3-рп/2012, в п. 3 якого зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Органи Пенсійного фонду України є органами державної виконавчої влади, які в своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Положенням про Пенсійний фонд України, постановами правління, наказами Фонду, а також Положеннями про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління. Рішення та дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є правомірними та повністю відповідають вимогам чинного законодавства України.

11.09.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в періоді з 01.08.1997 по 22.04.2002 навчався в Одеській національній юридичній академії (4 роки 5 місяців 18 днів).

На даний час позивач працює в Іллічівській місцевій прокуратурі на посаді прокурора прокуратури. Стаж позивача на посаді прокурора з 23.04.2002 складає: 17 років 9 місяців; вислуга років - 20 років; загальний стаж роботи 22 роки 1 місяць 27 днів.

В лютому 2020 р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», до якої долучив копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію трудової книжки, копію диплому та довідку прокуратури Одеської області від 10.02.2020 № 606 з додатком 606/1.

За результатами розгляду звернення позивача Відділом з питань призначення пенсій Управлінням застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення № 155250006409 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 20.02.2020 № 34/5.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення необґрунтованим, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Отже стаж позивача не відповідає стажу, зазначеному в п. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ) прийнятий 14 жовтня 2014 року та набрав чинності з 15 липня 2015 року.

Відповідно до ч. 1ст. 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Частиною 2 статті 86 Закону №1697-VII визначено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Отже статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років та зменшено відсоткове значення розміру пенсії, що призначається, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ(в редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду в органи прокуратури), що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод є недопустимим.

Частинами 1-3ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IVвстановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п. п. 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Отже, у розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, правових позицій Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури з 01.08.2001 року, мав законні сподівання (очікування) отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ(в редакції, чинної на момент призначення позивача на роботу в органи прокуратури), які в подальшому були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII, що є неприпустимим в розумінні Конституції України.

Крім того, Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі Суханов та Ільченко проти України від 26.09.2014 року дійшов висновку, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що не призначення позивачу пенсії за вислугу років за наявності стажу роботи, встановленого ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в редакції, чинній на момент призначення позивача на службу в органи прокуратури, є втручанням у його майнові права у розумінні ст. 1 Першого протоколу.

Вирішуючи спір, суд враховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо ( рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

З урахуванням викладеного, відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії мав застосувати положення ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 змінами, на які посилається відповідач, на порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вперше у рішенні у справі "Міллер проти Австрії'" від 16 грудня 1974 року, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і у рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Аналогічні висновки містяться в правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 23 рішення «Кічко проти України» від 08.11.2005, а саме якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії, стаж вислуги, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", складає більше 20 років. До нього входить половина строку навчання в юридичній академії за спеціальністю «Правознавство»; робота в органах прокуратури на різних посадах по дату звернення за призначенням пенсії.

Тобто, станом на дату звернення до ГУ ПФУ в Одеській області стаж позивача на посадах прокурорів складає 17 років 9 місяців 6 днів, до якого додається половина строку навчання у ВНЗ (01.09.1997-22.04.2002) 4 роки 5 місяців 18 днів.

Отже, позивач має право для призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (більше 20 років роботи на прокурорських посадах).

При цьому не заслуговують на увагу посилання ГУ ПФУ в Одеській області на рішення КМУ № 3-рп/2012, в п. 3 якого зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності, оскільки згідно чинної редакції статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Так, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

В рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов`язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

У рішенні КСУ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 зазначено, що враховуючи зміст статті 8 Конституції України та практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155250006409 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 10.02.2020 з розрахунку 90% заробітної плати, відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 606 від 10.02.2020 без обмеження її максимальним розміром, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993 у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 840,80 (вісімсот сорок грн 80 коп.) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк