Рішення № 92685245, 06.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року м. Одеса справа №420/8173/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовною заявою за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача №15-11191/13-20-СГ від 30.07.2020 року та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 14.11.2019 року та видати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він 15.11.2019 року звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. За наслідками розгляду вказаного клопотання позивач отримав Наказ №15-10199/13-19-СГ від 13.12.2019 року, яким було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав відсутності погодження Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Вказана відмова позивачем оскаржена в судовому порядку та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі №420/363/20 скасовано оскаржуваний наказ та зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду. 20.08.2020 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з вказаним рішенням суду та йому повідомили, що дане рішення суду вже виконано та наявний Наказ №15-11191/13-20-СГ від 30.07.2020 року, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства. Позивач вважає, що Наказ від 30.07.2020 року №15-11191/13-20-СГ є незаконним та необґрунтованим, так як наказ не містить будь-яких обґрунтувань невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам закону та за відсутності вказівки на конкретні невідповідності законам така відмова є невмотивованою. Крім того, позивач зазначає, що, вказуючи у Наказі 15-11191/13-20-СГ від 30.07.2020 року, іншу причину для відмови у наданні дозволу на розробку проекту, ніж то було вказано у наказі №15-10199/13-19-СГ від 13.12.2019 року ГУ Держгеокадастру в Одеській області порушено ч.5 ст.4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». За таких обставин позивач просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі №420/363/20 Головним управлінням прийнято наказ від 30.07.2020 рок №15-11191/13-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 з підстави - невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства. За інформацією міськрайонного управління в Овідіопольському районі та м.Чорноморськ Головного управління від 29.09.2020 року №1754/423-20 земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), перебуває у постійному користуванні Дослідного господарства «Таїровське» згідно державного акту на право постійного користування землею серії II-ОД №002652, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 24.04.2000 року за №ТЇ-23-18. Частиною 7 ст.118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього та відповідачем надана правомірна відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також представник відповідача зазначив, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура та прийняття рішення відповідачем у спірних правовідносинах ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, а тому позовна вимога про зобов`язання ГУ Держгеокадастру в Одеській області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та не підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 31.08.2020 позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 07.09.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та наявності підстав для відмови в його задоволенні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.11.2020 року звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (а.с.33-37).

До поданого клопотання ОСОБА_1 додав копії наступних документів: графічний матеріал (викопіювання з кадастрової карти) на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; паспорт громадянина України; ідентифікаційний код.

13.12.2019 року за наслідками розгляду вказаного клопотання ГУ Держгеокадастру в Одеській області видало наказ №15-10139/13-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, з підстав того, що відсутнє погодження Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с.38).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі №420/363/20 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною відмову, скасування наказу від 13.12.2019 року, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру в Одеській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, скасовано наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 13.12.2019 року №15-10139/13-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою та зобов`язано ГУ Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.39-46).

На виконання вищевказаного рішення, ГУ Держгеокадастру в Одеській області видало наказ від 30.07.2020 року №15-11191/13-20-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з підстав невідповідності місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства (а.с.47).

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Частиною 3 ст.22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, зокрема.

Пунктом «б» ч.1 ст.81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Стаття 122 Земельного кодексу України визначає, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Статтею 118 ЗК України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, ч.7 ст.118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі №545/808/17, від 24.04.2018 року по справі №814/1961/17.

Судом встановлено, що позивач у клопотанні від 15.11.2019 року зазначив цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри (а.с.33). До клопотання додав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.34), тобто вимоги ч.6 ст.118 ЗК України щодо таких клопотань позивачем дотримано. Викопіювання з схеми розташування бажаної земельної ділянки містить посилання на адресу цієї земельної ділянки, на зазначеній схемі виділено її місце розташування.

За результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.

Так, позивачу Наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-11191/13-20-СГ від 30.07.2020 року відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з тим, що місце розташування бажаної до відведення земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства.

Водночас, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), вже перебуває у постійному користуванні Дослідного господарства «Таїровське» Інституту виноградарства та виноробства ім. В.Є.Таїрова УААН.

Як вбачається з державного акту на право постійного користування землею серії II-ОД №002652, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №ТЇ-23-18 від 24.04.2000 року, землю площею 748,0 га надано Дослідному господарству «Таїровське» Інституту виноградарства та виноробства ім. В.Є.Таїрова УААН у постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до Рішення 3 сесії ХХІІІ скликання Таїровської селищної Ради народних депутатів від 24.07.1998 року №3.

Крім того, подання позивачем разом з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства до ГУ Держгеокадастру в Одеській області погодження землекористувача матеріали справи не містять.

Відповідно до «Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. №102, Книга записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (далі - Книга записів) - документ суворого обліку, який є власністю держави і складовою частиною державного реєстру земель та містить відомості про зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами

Відомості про речові права на земельні ділянки, що виникли до 1 січня 2013 року, вносяться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до Державного земельного кадастру із Державного реєстру земель та документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів. (ч.9 ст.21 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

При цьому, суд звертає увагу, що не перенесення відомостей про право постійного користування земельною ділянкою до Державного земельного кадастру з Книги записів державних актів на право постійного користування землею, та відповідно не відображення наявного в особи права постійного користування такою земельною ділянкою на кадастровій карті України, не позбавляє особу наявного у неї права постійного користування земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з підстав передбачених ч.7 ст.118 ЗК України.

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

При цьому, суд враховує, що хоча за відсутністю в оскаржуваному рішенні повного обґрунтування підстав відмови, направлення на новий розгляд клопотання позивача не призведе до поновлення його прав, виходячи з того, що іншого законного рішення, як відмова в наданні дозволу, за даних обставин суб`єкт владних повноважень не мав права приймати.

При цьому суд роз`яснює позивачу, що відмова в задоволенні позову не позбавляє його права звернутися до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства іншої земельної ділянки.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем до суду надано квитанції №6546-Н1А7-5Н8К-55М2, №ВРЕ0-НТ4К-8639-Н9Т0 від 26.08.2020 року та №43106 від 26.08.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 857,96 грн., 857,96 грн. та 840,80 грн. відповідно.

При цьому суд зазначає, що позивач з урахування Закону України «Про судовий збір», як фізична особа, якою подано позов з однією немайновою вимогою та однією похідною вимогою (щодо зобов`язання) мав сплатити 840,80 грн.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Водночас, щодо суми 1715,92 грн. (857,96 грн. + 857,96 грн.), суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 цього Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір», у випадках, установлених п.1 ч.1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Відповідно до п.5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що позивачем при поданні адміністративного позову у справі №420/8173/20 надмірно сплачено судовий збір у розмірі 1715,92 грн., суд доходить висновку щодо необхідності повернення надміру сплаченого судового збору позивачу.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246, 382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відмовити повністю.

Повернути через Управління державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 857,96 грн. та 857,96 грн. відповідно до квитанцій №6546-Н1А7-5Н8К-55М2, №ВРЕ0-НТ4К-8639-Н9Т0 від 26.08.2020 року за подання адміністративного позову у справі №420/8173/20.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.А.Іванов

.