Рішення № 92685024, 05.11.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2020 р. Справа № 400/2018/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 про:визнання відмови від 30.03.2020 р. № 1533/10/14-29-32-03-17 протиправною; зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просить суд визнати протиправною відмову у видачі ліцензії ОСОБА_1 на право роздрібної торгівлі пальним за адресою місця торгівлі: АДРЕСА_2 .

Ухвалою від 29.05.2020 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відмова винесена ГУ ДПС без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Так, наданий позивачем договір оренди цілком підтверджує наявне у позивача право користування відповідною земельною ділянкою. При цьому, окремих договорів оренди відповідних земельних ділянок, які б повинні були погоджуватись з власником останніх, у межах спірних правовідносин укладено не було. Крім того, у Звіті про проведення технічного обстеження зазначено, що газовий автозаправний блок-пункт є рухомим майном, тобто матеріальним об`єктом, який може бути переміщеним без заподіяння йому шкоди. Акт вводу не потрібен, також на неї не потрібно оформлювати право власності та реєструвати у відповідних органах.

Позивач вважає, що наданих ним документів достатньо для підтвердження прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до чинного законодавства.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просив відмовити. Заперечуючи проти вимог позивача, ГУ ДПС зазначило, що в наданих до заяви про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним документах відсутня інформація щодо державної реєстрації права власності або користування земельною ділянкою. Також позивачем документів, які б підтверджували прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства щодо всіх об`єктів в місці виробництва пального, необхідних для виробництва та зберігання пального.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

20.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДПС із заявою щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним (вх. № 2550) за адресою: АДРЕСА_2 .

До заяви позивачем було надано пакет документів, до якого входили:

- дозвіл експлуатувати машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки № 100.20.48, виданий Управлінням Держпраці у Миколаївській області 14.02.2020 року;

- дозвіл виконувати роботи підвищеної небезпеки № 099.20.18, виданий Управлінням Держпраці у Миколаївській області 14.02.2020 року;

- договір оренди № 02/20 від 01.02.2020 року;

- акт приймання-передачі майна по договору оренди № 02/20 від 01.02.2020 року, укладений в м. Нова Одеса 01.02.2020 року;

- реєстраційне посвідчення № 3083 за формою № 3-РРО від 13.03.2020 року;

- акт № 1 введення в експлуатацію реєстратора розрахункових операцій від 13.03.2020 року;

- довідка про опломбування реєстратора розрахункових операцій за формою № 1-ЦСО від 13.03.2020 року;

- звіт Миколаївського МБТІ про проведення технічного обстеження від 17.03.2020 року;

- квитанція № 48476988 від 18.03.2020 року - сплата за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним у розмірі 2000,00 грн.

Листом від 30.03.2020 року № 1533/10/14-29-32-03-17 ГУ ДПС було відмовлено позивачу у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Підставами відмови у видачі ліцензії вказано: відсутність інформації щодо державної реєстрації права власності або користування земельною ділянкою позивачем; не надання акту вводу експлуатацію об`єкта або акту готовності об`єкта до експлуатації або сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом, або інших документі, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо об`єктів, необхідних для здійснення відповідної діяльності, за умови подання копій документів, що підтверджують право власності на такі об`єкти нерухомого майна.

Не погоджуючись з відмовою контролюючого органу у видачі ліцензії, позивач оскаржив її до суду.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 191.1.13 п. 191.1 ст. 191 Податкового кодексу України, контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом.

Статтею 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року № 222-VIII (далі - Закон України № 222) визначено, що ліцензування - це засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Згідно п. 7 ст. 7 Закону України № 222 виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами і пальним, зберігання пального ліцензуються відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

У відповідності до ч. 20 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон України № 481/95-ВР), роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання терміном на п`ять років (ч. 29 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР).

Приписами ч. 31 - 33 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР визначено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).

Суб`єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

За приписами ч. 37 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

- дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

У відповідності до ч. 39 - 40 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.

У разі якщо зазначені документи видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта.

Вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється. Зазначені в цьому Законі документи (крім документів, які подаються заявником для отримання ліцензії на право виробництва пального, оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального) подаються в одному примірнику в копіях, засвідчених нотаріально або органом, який видав оригінал документа, або посадовою особою органу ліцензування. Заява про видачу ліцензії та визначені цим Законом документи подаються уповноваженою особою заявника або надсилаються рекомендованим листом. У разі подання заяви про видачу ліцензії та доданих до неї документів особисто вони приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття заяви та документів і підписом особи, яка їх прийняла (ч. 43 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР).

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства (ч. 44 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР).

Отже, законодавством чітко встановлено перелік документів які треба надати для отримання ліцензії, встановлено заборону щодо вимагання інших документів, крім зазначених у Законі України № 481/95-ВР.

Зі змісту листа відповідача вбачається, що підставами для відмови у видачі запитуваної ліцензії слугували висновки відповідача щодо не надання позивачем ряду документів, а саме: інформації щодо державної реєстрації права власності або користування земельною ділянкою позивачем; акту вводу експлуатацію об`єкта або акту готовності об`єкта до експлуатації або сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом, або інших документі, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо об`єктів, необхідних для здійснення відповідної діяльності, за умови подання копій документів, що підтверджують право власності на такі об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 796 Цивільного кодексу України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Позивачем до заяви було надано договір оренди, який підтверджує наявне у позивача право користування відповідною земельною ділянкою.

Також, у Звіті про проведення технічного обстеження від 17.03.2020 року № 31/В-372 зазначено, що газовий автозаправний блок-пункт (далі - ГАБП) без фундаментний, металева конструкція (збірно-розбірна конструкція, пересувного типу, та встановлена без улаштування фундаменту), отже, не є об`єктом нерухомості, оскільки нерухомим майном (нерухомістю) є земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов`язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна. ГАБП є рухомим майном, тобто матеріальним об`єктом, який може бути переміщеним без заподіяння йому шкоди.

У висновку Звіту про проведення технічного обстеження зазначено, що ГАБП необхідно вважати не капітальною будівлею, а тимчасовою спорудою, відповідно до діючого законодавства України та ДБНів. Крім того, ГАБП не може ввитися капітальним, адже матеріали з яких її зроблено є полегшеним і її конструктивно можна перемістити. Бон є відмінною від земельної ділянки. Акт вводу не потрібен, також на неї не потрібно оформлювати право власності та реєструвати у відповідних органах.

Паспорт ГАБП (стаціонарний заправник газу) СЗГ PG-10 Н № 005 ТУ У 28.1- 37799907-001:2015 є документом, який дозволяє експлуатувати ГАПБ, але не є вичерпним серед переліку документів, що дозволяють використовувати їх у комерційних цілях.

Позивач вважає, що зазначені документи підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства.

Суд звертає увагу, що ні Закон України № 481/95-ВР, ні інший нормативно-правовий акт не встановлюють ліцензійних умов, за яких об`єктом, необхідним для здійснення відповідної діяльності, повинен бути об`єкт нерухомості.

У відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону України № 222 підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за результатом розгляду заяви про отримання ліцензії є: 1) встановлення невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам; 2) виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих здобувачем ліцензії. Виявленням недостовірності даних у підтвердних документах, поданих суб`єктом господарювання до органу ліцензування, є встановлення наявності розбіжності між даними у підтвердних документах та фактичним станом цього суб`єкта господарювання на момент подання документів. Не вважаються недостовірними дані, підстава наведення яких суб`єктом господарювання не могла бути для нього завідомо неналежною; 3) наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду щодо здобувача ліцензії, що забороняє йому провадити окремий вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та набрало законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства.

Як встановлено в процесі розгляду справи, відмова у видачі ліцензії мотивована зокрема тим, що позивачем не надано акту вводу в експлуатацію об`єкта або акту готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та дозвіл на експлуатування машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки на автозаправному блоці-пункті та виконування роботи підвищеної небезпеки, які необхідно надати для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пального.

Однак, з аналізу положень ч. 3 ст. 13 Закону України № 222 слідує відсутність такої підстави для відмови у видачі ліцензії як неподання повного переліку документів для отримання ліцензії.

Жодних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ч. 3 ст. 13 Закону України № 222 для прийняття рішення про відмову позивачу у видачі ліцензії, відповідачем до суду не надано.

Підстави, за яких орган відмовляє у видачі ліцензії, визначені законом. Якщо такі підстави відсутні, орган повинен видати ліцензію. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати ліцензію або не надати (відмовити).

Таким чином, відповідачем в порушення ч. 3 ст. 13 Закону України № 222 було відмовлено позивачу у видачі ліцензії з підстав, не передбачених законодавством.

При цьому, відповідачем було відмовлено позивачу у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним листом від 30.03.2020 року.

Відповідно до ч. 7 ст. 13 Закону України № 222 у рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються: 1) реквізити заяви про отримання ліцензії; 2) вид господарської діяльності, зазначений здобувачем ліцензії у заяві про отримання ліцензії; 3) найменування та ідентифікаційний код юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або прізвище, ім`я, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця (серія та номер паспорта для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомила про це відповідний контролюючий орган та має відмітку у паспорті); 4) перелік та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії; 5) пропозиції щодо усунення відповідних недоліків, які мають бути викладені в однозначній, зрозумілій та достатній для виконання здобувачем ліцензії формі.

З аналізу наведено та ч. 44 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР вбачається, що за результатами розгляду заяви про видачу ліцензії, відповідач має видавати ліцензію або рішення про відмову в її видачі.

При цьому, слід зазначити, що листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

В межах спірних правовідносин позивач звернувся до ГУ ДПС з відповідною заявою про надання ліцензії, а не із зверненням про надання інформації. Таким чином, суд вважає, що рішення про відмову в видачі ліцензії повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом.

За наслідками розгляду отриманої заяви суб`єкт владних повноважень мав прийняти відповідне управлінське рішення, а не направляти позивачу відповідь у формі листа.

Внаслідок чого, суд вважає, що наданий на заяву позивач лист ГУ ДПС лист від 30.03.2020 року № 1533/10/14-29-32-03-17 не може сприйматися судом як належна відмова у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Враховуючи викладене, суд вважає, що суб`єктом владних повноважень допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду поданої позивачем заяви на одержання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 50 рішення від 13.01.2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10.07.2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002 II).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Констатація порушення прав фізичної особи внаслідок бездіяльності суб`єкта владних повноважень без зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже завданням суду є не лише суто захист прав і свобод людини, але такий захист, який би призвів до ефективного поновлення порушеного права.

Таким чином, приймаючи до уваги неприйняття відповідачем в порушення ч. 44 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР рішення за результатами розгляду поданої позивачем заяви на одержання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, відсутність підстав, передбачених законом, для відмови у видачі ліцензії, яка не передбачена діючим законодавством, суд доходить висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання ГУ ДПС повторно розглянути заяву позивача від 20.03.2019 року (вх. № 2550/10л) з урахуванням висновків, викладених у даному рішенні.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дій Головного управління ДПС в Миколаївській області щодо відмови у видачі ліцензії ОСОБА_1 на право роздрібної торгівлі пальним за адресою місця торгівлі: АДРЕСА_2 , офоремленої листом від 30.03.2020 року № 1533/10/14-29-32-03-17.

3. Зобов`язати Головне управління ДПС в Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2020 року (вх. № 2550/10л) щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою місця торгівлі: АДРЕСА_2 з врахуванням висновків, викладених у даному рішенні.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.11.2020 року.

Суддя О.В. Малих