Рішення № 92684717, 06.11.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3136/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання скасування рішення та зобов`явання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Терновенко Роман Миколайович, в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управляння ДПС у Кіровоградській області щодо нарахування боргу (недоїмки) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 16 грудня 2019 року за №Ф-93587-50 У в сумі 26539,26 грн.;

- зобов`язати ГУ ДПС у Кіровоградській області видалити відомості про номер платника податків НОМЕР_1 з інформаційної системи органу доходів та зборів, як фізичну особу підприємця, яку взято на податковий облік, як платника податків;

- стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Позов адвокатом мотивовано тим, що спірна вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування винесена протиправно, оскільки він не є зареєстрованим фізичною особою - підприємцем. Крім того зазначає про невідповідність сум до стягнення, оскільки за 2019 рік з урахуванням 22 % від 4173 грн. виходить суми 11016,72 грн., замість 26539,26 грн. Іще одним доводом протиправності вимоги про сплату недоїмки, представник позивача зазначає про відсутність посилання у такій вимозі на акт перевірки на предмет того чи здійснював позивач підприємницьку діяльність та чи отримував доходи від такої діяльності.

Ухвалою судді від 17.08.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач з 06.08.1996 року зареєстрований Ульяновською районною державною адміністрацією, номер державної реєстрації 18 як фізична особа - підприємець та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Кіровоградській області як платник єдиного соціального внеску за №11240522, категорія страхувальника 211. Тож як фізична-особа підприємець, що перебуває на загальній системі оподаткування, у 2017, щоквартально у 2018 та 2019 роках він був зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок, незважаючи на те, що ним не отримувався прибуток. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався цього обов`язку, відповідачем обчислено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску за ці періоди. Доводячи правомірність спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій наполягав на незаконності нарахування недоїмки з єдиного внеску та навів норми законів, які регулюють питання реєстрації/зняття реєстрації платником єдиного соціального внеску.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб–підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 06.08.1996, дата запису 26.03.2015, номер запису: 24411750000002476, актуальний стан на фактичну дату та на час формування «скасовано» (а.с.70-71).

Зважаючи на інтегровану картку платника єдиного соціального внеску позивача встановлено, що станом на 31.10.2019 року недоїмка із сплати єдиного соціального внеску становила 26539,26 грн. (а.с.50-53).

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-93587-50 від 16.12.2019 року про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.10.2019 року за даними інформаційної системи органу доходів і зборів її заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 26539, 26 грн. недоїмки (надалі спірне рішення, а.с.11)

Доказів направлення/вручення цієї вимоги позивачу матеріали справи не містять.

Отже правомірність та законність винесення спірного рішення, а також зобов`язання вчинити дії щодо зняття з реєстрації платника податків є предметом спору переданого на вирішення суду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

З огляду на пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно частини 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

З аналізу зазначених норм встановлено, що фізична особа-підприємець зобов`язана нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок в розмірі 22 відсотків бази нарахування єдиного внеску, а у випадку не отримання доходу у розмірі не менше ніж мінімальний страховий внесок.

Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє доводи позивача про те, що він як платник податків який обрав спрощену систему оподаткування не відноситься до осіб, які зобов`язані сплачувати єдиний податок, навіть у випадку не отримання доходу.

Представник позивача ще, як на одну з підстав протиправності спірного рішення зазначає про порушення порядку винесення вимоги, оскільки, на його думку, у вимозі повинен був бути зазначений акт перевірки про результати діяльності позивача. Оскільки позивач перевірка не була проведена, зазначав про її протиправність.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Пунктом 3 розділу VI "Порядок стягнення заборгованості з платників" наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 р. за N 508/26953 (надалі Інструкція про порядок нарахування єдиного внеску) визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Враховуючи вищенаведену норму, суд також відхиляє доводи представника позивача щодо протиправності спірного рішення, оскільки саме через наявність в інформаційній системі боргу зі сплати єдиного внеску стало підставою для винесення спірного рішення, а відтак жодних посилань на акт перевірки спірна вимога не повинна містити.

Стосовно суми визначення недоїмки представник позивача зазначає, що її сума повинна складати 11016,72 грн., наводячи при цьому розрахунки, водночас зазначає про незрозумілість решти визначеної суми у спірному рішенні.

Відповідач заперечуючи такі доводи надав витяг з інтегрованої картки платника податків, згідно якої суми недоїмки зі сплати ЄСВ в розмірі 26539,26 грн. виникла за період з 09.02.2018 року по 31.10.2019 року (за 2017 рік 8448 грн., за 2018 рік 9828,72 грн. та три квартали 2019 р. – 8262,54 грн.), а відтак доводи представника позивача щодо невірно визначеної суми недоїмки також відхиляються судом.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відхилення доводів щодо протиправності спірного рішення з підстав, наведених у позові. Проте, враховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи (ч.2 ст.2 КАС України), суд під час розгляду адміністративної справи зобов`язаний перевірити на предмет законності та обґрунтованості спірне рішення, не зважаючи на мотиви наведені в позовній заяві.

Суд наголошує на тому, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис про скасування запису про державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця 24411750000002476.

З наданих відповідачем документів вбачається, що згідно інформаційних баз даних ДПС України позивач був зареєстрований в якості суб`єкта підприємницької діяльності ульяновським районним управіління юстиції Кіровоградської області 06.08.1996 року за номером 18 та в цей самий день був взятий на облік як платник єдиного внеску (46-49).

Згідно з частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

1 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», далі Закон №755).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №755 (в редакції станом на момент набрання ним чинності) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №755 (в чинній редакції) Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (надалі - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року №3384-VI (надалі - Закон №3384-VI) викладено у такій редакції:

«Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру».

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Про необхідність врахування наведених законодавчих положень для перевірки дійсності свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців, як передумови для нарахування сум єдиного внеску, зазначив Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 86203700).

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755 викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом №2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону №2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Суд зазначає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Таким чином, відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90458921).

З огляду на відсутність у позивача обов`язку по сплаті єдиного внеску, нарахування йому недоїмки шляхом винесення спірної вимоги є незаконним.

Оскільки відповідачем не доведено суду правомірність спірної вимоги, тому позов про визнання її протиправною та скасування слід задовольнити.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання видалити відомості про ОСОБА_1 з інформаційної системи органу доходів і зборів, як ФОП, яку взято на податковий облік, як платника податків, суд зазначає наступне.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Натомість пунктом 1.1 статті 1 ПК України визначено, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За даними податкового органу позивача взято на податковий облік 05.09.1996 року із посиланням на те, що позивача зареєстровано як суб`єкта підприємницької діяльності 06.08.1996 року Ульяновським районним управлінням юстиції Кіровоградської області.

Доказів того, що рішення про реєстрацію позивача, як платника податків, є неправомірним чи було його оскаржене, представником позивача не надано.

Натомість припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати отримання від ФОП реєстраційної картки на проведення реєстрації припинення підприємницької діяльності.

Форма реєстраційної картки затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2016 №3268/5 "Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

В день реєстрації припинення підприємницької діяльності орган державної реєстрації передає податковому органу відповідне повідомлення, в якому зазначається номер та дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

Згідно пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, протягом 30 календарних днів з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

Зняття з обліку як платника єдиного внеску відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», здійснюється після проведення остаточного розрахунку, за заявою платника після проведення перевірок платників.

Порядок припинення підприємницької діяльності та підстави зняття з обліку в податкових органах, передбачено пунктом 65.10 статті 65, статті 67 Податкового кодексу України та вимог розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 зі змінами та доповненнями.

Суд зауважує, що позовна заява не містять вимоги про визнання протиправною бездіяльність чи рішення щодо відмови у знятті з реєстрації платника податків позивача. При цьому серед додатків до позову та за змістом позовної заяви суд також не вбачає доказів звернення позивача до податкового органу із вимогою зняття його з обліку як платника податків.

Отже спору щодо відмови податковим органом вчини дії щодо зняття позивача з реєстрації як платника податків в якості фізичної особи-підприємцем, суд не вбачає.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, задоволенню позовної вимоги щодо зобов`язання вчинити конкретні дії повинна передувати вимога про визнання протиправною бездіяльність, оскільки саме по собі зобов`язання є наслідком від вчинення протиправних дій чи то утримання від вчинення якихось дій. А тому, наведене є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання видати відомості про позивача з інформаційної системи органу доходів і зборів, як платника податків.

Враховуючи вищеописане судом адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

У позовній заяві представником позивача зазначена вимога про стягнення з Державного бюджету України судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн., що підтверджується квитанціями №№1, 2 від 04.08.2020 року (а.с.24, 25), тож враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача належить стягнути 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Представник позивача на підтвердження розміру витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу адвоката надав такі документи: договір б/н про надання правової допомоги від 30.07.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Терновенко Р.М., акт прийому передачі виконаних робіт від 03.08.2020 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №11 від 03.08.2020 року (а.с. 18-22).

У акті прийому-передачі виконаних робіт, виконаних адвокатом, наведений такий опис робіт (наданих послуг) та їх вартість:

- попереднє вивчення матеріалів та опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини та вивчення останніх рішення судової практики Кіровоградського окружного адміністративного суду (справа 240/132/20) 1 год. 30 хв. х 810=1216,20 грн.;

- складання позовної заяви 2 год. х 810=1621,60 грн.;

- складання опису вкладення, направлення позову поштою до суду 30 хв. х 810,80=405,40 грн.

- всього 3243,20 грн.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частині 3 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, такий вид витрат, як складання опису вкладення, направлення поштою позову не є окремим видом судових витрат на правничу допомогу.

Розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а представник позивача не брав участі в судових засіданнях.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд визнає підтвердженими та такими, що пов`язані з розглядом даної справи, витрати позивача на правничу допомогу адвоката на суму 1418,90 гри. (3243,20-405,40)/2), а враховуючи висновок суду про відхилення доводів представника позивача щодо визнання протиправною податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.12.2019 року, наведені у позові, суд вважає до відповідною сумою відшкодування витрат буде сума 709,45 грн. (1418,90/2).

Вказані суми судових витрат слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов адвоката Терновенко Романа Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управляння ДПС у Кіровоградській області від 16 грудня 2019 року щодо сплати боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування у розмірі 26539,26 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 гривень та витрат на правничу допомогу у сумі 709,45 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006; код ЄДРПОУ 43142606).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук