Рішення № 92675727, 26.10.2020, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

26 жовтня 2020 року Справа № 926/1392/20

За позовом Керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада

до Управління культури Чернівецької міської ради (відповідач 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртранссервіс-груп” (відповідач 2)

про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю газу та стягнення коштів до бюджету у сумі 272855,70 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Циганчук І.В.

Представники:

від прокуратури – Коцюба Т.С.

від позивача – Іванович Л.Є.

від відповідача 1 – не з`явився

від відповідача 2 – Макаров С.О.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада звернувся до Управління культури Чернівецької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртранссервіс-груп” про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 09.02.18 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.18 року укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп»; № 2 від 14.08.18 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.18 року укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп»; № 3 від 18.09.18 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.18 року укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп»; № 4 від 25.09.18 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.18 року укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп»; № 5 від 19.10.18 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.18 року укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп»; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп» на користь Чернівецької міської ради в дохід міського бюджету міста Чернівці сплачені кошти в сумі 272855,70 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилається на те, що підставою звернення ним до суду в інтересах держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада, яка є розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля газового палива за спірними додатковими угодами є її бездіяльність, що полягає у невжитті заходів реагування, спрямованих на запобігання необґрунтованому, нераціональному використанню бюджетних коштів та стягнення коштів, що вже були необґрунтовано сплачені. Прокурор зазначає, що відповідачем 1 з використанням веб-порталу Уповноваженого органу з питань закупівель, проведено відкриті торги щодо закупівлі природного газу в обсязі 130 тис. кубічних метрів з очікуваною вартістю 1300416,00 грн. Переможцем вказаного аукціону визначено ТОВ «Укртранссервіс-груп» з ціновою пропозицією 1231100,00 грн. Далі прокурор вказує, що за результатами проведеної процедури закупівлі 29.01.2018 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договір поставки природного газу № 17-373, відповідно до якого відповідач 2 зобов`язався поставити відповідачу 1 у 2018 році газ природний для потреб закладів культури міста Чернівців, а відповідач 1 зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору, а саме кількість газу - 130 тис. куб. м. (1 квартал - 46000 куб.м., 2 квартал - 5000 куб.м., 4 квартал - 79000 куб.м.) за ціною 9469,00 грн за 1000 куб. м, загальною вартістю 1230970,00 грн. В подальшому відповідач 1 та відповідач 2 уклали п`ять додаткових угод до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.2018 року, згідно яких збільшили ціну газу. Зокрема, додатковими угодами № 1 від 09.02.18 року ціну за природний газ збільшено до 10410,00 грн.; № 2 від 14.08.18 року ціну збільшено до 11280,00 грн. за 1 тис. куб.м.; № 3 від 18.09.18 року ціну збільшено до 12405,00 грн. за 1 тис. куб.м.; № 4 від 25.09.18 року збільшено до 13640,00 грн. за 1 тис. куб.м.; № 5 від 19.10.18 року збільшено до 14910,00 грн. за 1 тис. куб.м. Прокурор стверджує, що вищевказані додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а тому на підставі ст.ст. 215, 1212 ЦК України прокурором заявлено вищевказані позовні вимоги.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25 червня 2020 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, яке призначив на 08 липня 2020 року.

08 липня 2020 року відповідач 1 надіслав суду відзив на позов, в якому зазначив, що був вимушений укласти додаткові угоди, оскільки у випадку відмови від їх підписання під загрозою відключення від газопостачання стали заклади культури міської ради. Відповідач 1 у відзиві вказує, що вважає позов необґрунтованим, а тому, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

08 липня 2020 року ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 27 липня 2020 року.

Ухвалою суду від 27 липня 2020 року продовжено строк проведення підготовчого засідання на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 16 вересня 2020 року.

03 серпня 2020 року на електронну адресу суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, неналежно вмотивованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства,

В обґрунтування поданого відзиву на позов відповідач 2 зазначає, що прокурором пред`явлено позов в інтересах органу, який не має відповідних повноважень у сфері публічних закупівель та у якого відсутній відповідний обов`язок. Відповідач 2 вказує, що прокурор не маючи повноважень та фаху на здійснення фінансового аудиту, здійснив самостійно «фінансовий моніторинг» публічних закупівель надавши однобічну правову оцінку договорам, оцінку висновкам торгово-промислових палат, встановивши власне поняття «коливання ціни» тощо. Відповідач 2 стверджує, що спірні додаткові угоди укладені на підставі окремих вищевказаних документів, що підтверджують факти коливання ціни на природний газ, що повністю відповідає положенням Закону України «Про публічні закупівлі» та не можуть бути визнані недійсними загалом, а також при визнанні спірних угод недійсними неможливо стягувати спірні кошти на підставі ст. 1212 ЦК України, яка застосовується у випадку відсутності спеціальної норми, якою у цьому випадку є ст. 216 ЦК України. Тому, у поданому відзиві на позов, відповідач 2 просить відмовити в задоволенні позову прокурора у повному обсязі.

16 вересня 2020 року на електронну адресу суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в якому він наголошує на тому, що звернення до суду прокурором є таким, що суперечить вимогам ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, так як прокурор не довів виключності випадку для його звернення з позовом до суду.

Ухвалою від 16 вересня 2020 року суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду. Закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 28 вересня 2020 року.

23 вересня 2020 року прокуратурою надіслано до суду відповідь на відзив відповідача 2 з підтвердженням про надіслання даного документу іншим учасникам справи. У поданій відповіді на відзив прокурор зазначає, що твердження відповідача 2, наведені ним у відзиві на позов, є помилковими, а тому просить суд позовну заяву зодовольнити в повному обсязі.

28 вересня 2020 року відповідачем 2 надіслано до суду письмові пояснення по справі, в яких останній просить суд врахувати в своєму рішенні ряд правових позицій Верховного суду щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Ухвалою суду від 28 вересня 2020 року відкладено розгляд справи по суті на 15 жовтня 2020 року.

02 жовтня 2020 року на електронну адресу суду від представника відповідача 2 надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому останній вказує, що позовна заява є безпідставною, поданою з порушенням вимог законодавства, а зроблені у позові висновки не відповідають фактичним господарським відносинам, що склалися між учасниками справи, а тому просить суд залишити позовну заяву без розгляду або відмовити у задоволенні позову.

15 жовтня 2020 року від представника відповідача 1 на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи, призначений на 15 жовтня 2020 року, у відсутності представника відповідача 1.

Ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року відкладено розгляд справи по суті на 26 жовтня 2020 року.

У судовому засіданні 26 жовтня 2020 року прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд їх задовольнити. Представник відповідача 2 заперечував проти позовних вимог та просила суд відмовити у їх задоволенні повністю.

Так, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

Управлінням культури Чернівецької міської ради з використанням веб-порталу Уповноваженого органу з питань закупівель, проведено відкриті торги щодо закупівлі природного газу в обсязі 130 тис. кубічних метрів з очікуваною вартістю 1300416,00 грн.

Оголошення про проведення відкритих торгів оприлюднено в мережі Інтернет на веб-сайті «Prozorro» 21.12.2017 року за номером UA-2017-12-21-000145-с, код ДК 021:2015:09123000-6 газове паливо. Єдиним критерієм вибору переможця є ціна.

Переможцем вказаного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп» з ціновою пропозицією 1231100,00 грн.

За результатами проведеної процедури закупівлі 29.01.2018 року між Управлінням культури Чернівецької міської ради (далі відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп» (далі відповідач 2) укладено договір постачання природного газу № 17-373 (далі договір).

Відповідно до умов зазначеного договору відповідач 2 зобов`язується поставити споживачу товар: газ природний для потреб закладів культури м. Чернівців в 2018 році, а відповідач 1 зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що відповідач 2 поставляє відповідачу 1 газ в 2018 році у об`ємі 130000 м.куб., а саме: 1 квартал - 46000 м.куб., 2 квартал - 5000 м.куб., 4 квартал - 79000 м.куб.

Загальна вартість договору становить 1230970,00 грн з ПДВ (п. 3.1 договору).

Ціна за 1000 куб. м, без урахування ПДВ, складає 7890,83 грн, ПДВ складає 1578,17 грн. Всього до сплати за 1000 куб.м. природного газу 9469,00 грн з ПДВ (п. 3.2 договору).

Фінансування договору здійснюється з міського бюджету на 2018 рік. Платіжні зобов`язання за цим договором виникають при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань) на 2018 рік (п. 4.3 договору).

Даний договір набирає чинності з 01.01.2018 року і діє до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків до повного здійснення (п. 9.5 договору).

Пунктом 10.2 договору встановлено, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не приведе до збільшення суми, визначеної в п. 4.1 договору (п.п. 10.2.2 договору).

У подальшому, керуючись п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» сторони уклали 5 додаткових угод до договору постачання природного газу № 17-373 від 29.01.2018 року, згідно яких збільшили ціну газу, зокрема: додатковою угодою № 1 від 09.02.2018 року ціну за 1000 куб.м. газу збільшено до 10410,00 грн з ПДВ; додатковою угодою № 2 від 14.08.2018 року ціну за 1000 куб.м. газу збільшено до 11280,00 грн з ПДВ; додатковою угодою № 3 від 18.09.2018 року ціну за 1000 куб.м. газу збільшено до 12405,00 грн з ПДВ; додатковою угодою № 4 від 25.09.18 року ціну за 1000 куб.м. газу збільшено до 13640,00 грн з ПДВ; додатковою угодою № 5 від 19.10.2018 року ціну за 1000 куб.м. газу збільшено до 14910,00 грн з ПДВ.

Так, правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади установлено Законом України «Про публічні закупівлі».

Положеннями статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю» роз`яснено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому, норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов. Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Ураховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Станом на момент підписання договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, пропонуючи збільшення ціни газу відповідач 2 обґрунтовував це суттєвим підвищенням закупівельних цін на газ. На підтвердження коливання ціни природного газу на ринку відповідачем 2 надано цінову довідку № В-584 від 23.01.2018 року, № В-6670 від 31.07.2018 року, № В-7019 від 10.09.2018 року, № В-7273 від 05.10.2018 року Житомирської торгово-промислової палати, а також лист Асоціації «Газові трейдери України» № 4 від 19.01.2018 року та Харківської торгово-промислової палати від 07.09.2018 року № 906/18.

Однак, вказані довідки не відображають інформацію, яка надає можливість прослідкувати динаміку цін, встановити її рух у бік збільшення чи зменшення та встановити факт наявності коливання ціни, оскільки у вищевказаних довідках не зазначено вартість природного газу на попередні дати, з яких почалася зміна ціни на ринку, а лише зазначено вартість на конкретну дату.

Крім того, вказані довідки не підтверджують коливання ціни на природний газ, оскільки довідки та листи Асоціації «Газові трейдери України» та торгово-промислових палат лише констатують рівень цін згідно з прейскурантом НАК «Нафтогаз України» та рівень загальних ринкових цін на газове паливо. При цьому, не містять доказів на підтвердження ринкової вартості газу на момент укладення договору, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни на момент укладення додаткових угод.

Отже дані, викладені у довідках та листах Асоціації «Газові трейдери України» та торгово-промислових палат не можуть підтверджувати наявність коливання ціни на газ.

Таким чином, коливання ціни природного газу на ринку в межах 10 % при укладенні додаткових угод сторонами договору жодним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено, у зв`язку з чим ними не дотримано вимоги п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» і відповідно безпідставно змінено істотні умови договору.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 915/346/18 та від 23.01.2020 року у справі № 907/788/18, стороною яких є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-Груп», а також у постановах від 21.03.2019 року у справі № 912/898/18, від 12.09.2019 року у справі № 915/1868/18, від 25.06.2019 року у справі № 913/308/18, від 12.02.2020 року у справі № 913/166/19.

Відповідно до прейскуранту на природний газ із ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», розміщений на веб-порталі НАК «Нафтогаз України», постачальникам для подальшої реалізації газу установам та організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, промисловим споживачам встановлені такі ціни на природний газ: з 01 січня 2018 року – 10732,80 грн за 1000 куб.м.; з 01 лютого 2018 року – 10141,20 грн за 1000 куб.м.; з 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року – 8889,60 грн за 1000 куб.м.; з 01 серпня 2018 року – 11083,20 грн за 1000 куб.м.; з 01 вересня 2018 року (для укладення додаткових договорів до 30.08.2018 року) – 11594,40 грн за 1000 куб.м.; з 01 вересня 2018 року (для укладення додаткових договорів з 31.08.2018 року) – 13338,00 грн за 1000 куб.м.; з 01 жовтня 2018 року – 14586,00 грн за 1000 куб.м.

Із наведеного прейскуранта вбачається, що додаткова угода №1 укладена в період зменшення ціни на газ, а не збільшення.

Проте, визнання недійсної попередніх додаткових угод тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару і є похідною від попередніх, а тому зміна ціни встановлена наступними додатковими угодами перевищує 10% ціни за одиницю товару, що суперечить ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно вищевказаного прейскуранту на природний газ із ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» постачальникам для подальшої реалізації газу установам та організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, промисловим споживачам на природний газ з 01 січня 2018 року встановлено ціну - 10732,80 грн. за 1000 куб.м.

Відповідно до наданої цінової пропозиції відповідача 2 в січні 2018 року під час проведення відкритих торгів, ним взяті на себе зобов`язання постачати газове паливо відповідачу 1 за ціною 9469,00 грн. за 1000 куб.м. тобто нижчою ніж встановлено Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», що свідчить про умисне заниження ціни з метою отримання перемоги у відкритих торгах.

Судом також встановлено, що відповідачем 2 взагалі не здійснювалась поставка газу за ціною, яка запропонована ним під час відкритих торгів.

Так, відповідно до приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 названого Кодексу встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, враховуючи, що додаткові угоди № 1 від 09.02.2018 року, № 2 від 14.08.2018 року, № 3 від 18.09.2018 року, № 4 від 25.09.18 року, № 5 від 19.10.2018 року договору постачання природного газу № 17-373 від 29.01.2018 року, укладені між відповідачами всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», суд дійшов висновку, що вимога прокурора про визнання недійсними вказаних додаткових угод підлягає задоволенню.

За приписами частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Крім того, частиною 2 статті 208 Господарського кодексу України визначено, що у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а з разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, згідно із пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Крім цього дані Положення застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, набуте стороною майно (грошові кошти) за правочином, який в подальшому було визнано судом недійсним, є безпідставно отриманим та підлягає поверненню іншій стороні на підставі п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до даних офіційного порталу публічних фінансів України Е-DАТА.GОV.UА (https://sреnding.gоv.uа), а також вбачається наявних у справі документів, відповідачем 1 на підставі акту №РН-0000304 від 05.03.2018 року та рахунку-фактури №СФ-0000909 від 03.2018 року платіжними дорученнями №396, №397, №398, №399, №400, №401 від 12.03.2018 року сплачено відповідачу 2 суму у розмірі 104100,00 грн; на підставі акту №РН-0000620 від 04.04.2018 року та рахунку-фактури №СФ-0001206 від 04.2018 року платіжними дорученнями №618, №619, №620, №621, №622, №623 від 05.04.2018 року сплачено відповідачу 2 суму у розмірі 260250,00 грн; на підставі акту №РН-0001020 від 07.05.2018 року та рахунку-фактури №СФ-0001594 від 05.2018 року платіжними дорученнями №824, №825, №826 від 08.05.2018 року сплачено відповідачу 2 суму у розмірі 27295,02 грн; на підставі акту № 469 від 05.11.2018 року платіжними дорученнями №1999, №2000, №2001 від 06.11.2018 року сплачено відповідачу 2 суму у розмірі 59640,00 грн; на підставі акту №675 від 06.12.2018 року та рахунку на оплату №675 від 06.12.2018 року платіжними дорученнями №2309, №2310, №2311, №2312 від 10.12.2018 року сплачено відповідачу 2 суму у розмірі 238306,54 грн; на підставі акту №1495 від 21.12.2018 року платіжними дорученнями №2499, №2500, №2501, №2502 від 22.12.2018 року сплачено відповідачу 2 суму у розмірі 352710,96 грн. Отже, відповідачем 1 сплачено відповідачу 2 кошти за газ на загальну суму 1042302,52 грн, що є більшою за загальну вартості укладеного між відповідачами договору.

Отже, на підставі додаткових угод № 1 від 09.02.2018 року, № 2 від 14.08.2018 року, № 3 від 18.09.2018 року, № 4 від 25.09.18 року, № 5 від 19.10.2018 року до договору постачання природного газу № 17-373 від 29.01.2018 року, які укладені між відповідачами всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», відповідачу 2 безпідставно сплачено бюджетних коштів на загальну суму 272855,70 грн, що підтверджується розрахунком суми позову, який перевірено судом.

Відповідно до частини 1 статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснення Міністерства фінансів України, наданих листом від 06.03.2003 року № 021-03/6 та Державного казначейства України від 09.03.2006 року №3.4 - 22/498 та від 12.02.2008 року №7.1-10/744, якщо спочатку нового бюджетного періоду здійснюються повернення зайво виплачених в минулих бюджетних періодах коштів, то зазначені кошти не можуть бути відображені як відновлення касових видатків, а повинні бути перераховані до бюджету.

Відповідач 1 утримується за рахунок коштів міського бюджету. Джерелами фінансування діяльності відповідача 1 у сфері культури є кошти загального та спеціального фондів міського бюджету. Відповідач 1 є головним розпорядником бюджетних коштів (п. 7 Положення про Управління культури Чернівецької міської, затверджене рішенням 10 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 28.07.11 року №234).

Відповідно до інформації Управління державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецькій області відповідач 1 перебуває на обслуговуванні в Управлінні казначейства є головним розпорядником бюджетних коштів, кошти виділяються з міського бюджету. Фінансування на оплату платіжних доручень за договором постачання природного газу № 17-373 за рахунок коштів міського бюджету та за рахунок надходжень до спеціального фонду установи від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством.

Таким чином, з урахуванням вимог статей 3, 23 Бюджетного кодексу України та вищевказаних роз`яснень, безпідставно отримані кошти відповідачем 2 в результаті укладення додаткових угод мають бути повернуті в дохід міського бюджету міста Чернівців.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про стягнення з відповідача-2 на користь позивача безпідставно отриманих коштів в сумі 272855,70 грн, підлягає задоволенню.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі позивача - територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада, суд зазначає наступне.

Згідно статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. «Інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У відповідності із вимогами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Частиною 1 статті 61 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини 4, 5 вищевказаного закону, самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених цим та іншими законами.

Нормами статті 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Згідно статті 54 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Згідно п. 1.1. положенням про Управління культури Чернівецької міської ради дана установа є виконавчим органом Чернівецької міської ради.

Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, бланк, штамп, печатку, рахунки в органах державного казначейства України (п. 1.10 положення).

До повноважень управління культури відноситься розробка проектів планів та програм розвитку культури, розрахунок та обґрунтуванням бюджетних запитів, організація фінансування установ культури, культурно-мистецьких програм та інших заходів (п. 3.14 положення).

Видатки на утримання Управління, в тому числі на оплату праці працівників, затверджується бюджетом міста Чернівців на відповідний рік (п. 5.10 положення).

Майно управління є комунальною власністю територіальної громади міста Чернівців та закріплюється за ним на праві оперативного користування (п. 7.1 положення).

Виходячи з положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада, є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, є засновником вказаної установи, отже вона є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Аналогічного висновку про наявність повноважень у органу місцевого самоврядування для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору у сфері публічних закупівель дійшов Верховний Суд у справі № 905/1250/18 (постанова від 27.03.2019), № 913/153/19 (постанова від 25.08.2020).

Відповідно до інформації Управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецькій області, Управління культури Чернівецької міської ради перебуває на обслуговуванні в Управлінні казначейства, є головним розпорядником бюджетних коштів, кошти виділяються з міського бюджету.

Статтею 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно пункту 7 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі, здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів, забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством

Отже, відповідно до статті 71 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальна громада, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада, має право звертатися до суду за захистом порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, пов`язаних зокрема з укладенням незаконних угод та неправомірним використанням бюджетних коштів.

Підставою звернення керівника Чернівецької місцевої прокуратури до суду в інтересах держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада, які є розпорядниками бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється закупівля газового палива за спірними додатковими угодами є їх бездіяльність, що полягає у невжитті заходів реагування, спрямованих на запобігання необґрунтованому, нераціональному використанню бюджетних коштів та стягнення коштів, що вже були необґрунтовано сплачені.

Частиною 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України “Про прокуратуру” право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Вказане обумовлює виключну необхідність звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада.

На підтвердження факту повідомлення Чернівецької міської ради про звернення до суду з даним позовом, прокурором надано відповідний лист № 107-5115вих-20 від 17.06.2020 року.

Також суд вважає за необхіне зазначити, що відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією, цим Законом та іншими законами України.

Здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-ХІІ та Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2016 року № 43.

Статтею 2 цього Закону визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Пунктом 10 статті 10 Закону органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 7 листопада 2018 року у справі 820/85558/15, від 03 жовтня 2017 року № 804/8443/16 аналізуючи вказані норми права дійшла висновку, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги передбачено ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення фінансового контролю» і можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Аналогічного висновку про відсутність повноважень у вказаного органу дійшов Касаційний господарській суд у постанові від 21.03.2019 року справі № 912/898/18. Суд переглядаючи вказану справу дійшов висновку, що у даній категорії справ Держаудитслужба набуває статусу позивача в наслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, проте, оскільки сторонами не доведено, а судами не встановлено, що вказаний орган здійснюючи фінансовий контроль виявив порушення законодавства у спірних правовідносинах, у нього не виникло право на звернення у суд із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, про наявність у даній справі підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада, відповідно до ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, враховуючи обставини, якими прокурор обґрунтовує позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до пункту 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 185, 191, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада до Управління культури Чернівецької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп» про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю газу та стягнення коштів до бюджету у сумі 272855,70 грн задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсними додаткові угоди:

- № 1 від 09.02.2018 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.2018 року, укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп»;

- № 2 від 14.08.2018 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.2018 року, укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп»;

- № 3 від 18.09.2018 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.2018 року, укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп»;

- № 4 від 25.09.2018 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.2018 року, укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп»;

- № 5 від 19.10.2018 року до договору поставки природного газу № 17-373 від 29.01.2018 року, укладеного між Управлінням культури Чернівецької міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп» (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, оф. 1002, код 39869593) на користь Чернівецької міської ради (58000, м. Чернівці, площа Центральна, буд. 1, код 36068147) в дохід міського бюджету міста Чернівців сплачені кошти у сумі 272855,70 грн за наступними реквізитами: р/р у форматі IBAN – UA528999980314030555000024002, код класифікації доходів бюджету 24060300, код отримувача 37978173.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп» (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, оф. 1002, код 39869593) на користь прокуратури Чернівецької області (58001, м. Чернівці, вул. Кордуби, 21 А, код 02910120) судовий збір у сумі 7301,42 грн за наступними реквізитами: р/р у форматі IBAN – UA378201720343110001000004946, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172.

5. Стягнути з Управління культури Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 5, код 02231560) на користь прокуратури Чернівецької області (58001, м. Чернівці, вул. Кордуби, 21 А, код 02910120) судовий збір у сумі 7301,42 грн за наступними реквізитами: р/р у форматі IBAN – UA378201720343110001000004946, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172. на користь прокуратури Чернівецької області (58001, м. Чернівці, вул. Кордуби, 21 А, код 02910120) судовий збір у сумі 7301,42 грн за наступними реквізитами: р/р у форматі IBAN – UA378201720343110001000004946, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172.

У судовому засіданні 26 жовтня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 04 листопада 2020 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.С. Тинок