Ухвала суду № 9267569, 08.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2010 р.                                                                       К-12907/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчук О.А.

при секретарі Коротковій О.В.,

за участю представників сторін:

позивача:Лотоцького Г.М.

відповідача:Грицишина М.Р.

відповідача:Мамай П.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області

на постановуГосподарського суду Львівської області

від12.02.2007 р.

та ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду

від16.05.2007 р.

у справі№5/3276-19/423А

за позовомДержавного підприємства «Бродівське лісове господарство»

доДержавної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області (суддя –В.Я.Мартинюк) від 12.02.2007 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя: Т.С.Процик, судді: Н.А.Галушко, Я.О.Юрченко) від 16.05.2007 р. у справі №5/3276-19/423А, частково задоволено позов Державного підприємства «Бродівське лісове господарство»(надалі –позивач, ДП «Бродівське лісове господарство») до Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області (надалі –відповідач, ДПІ у Бродівському районі Львівської області). Скасовано прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення від 09.11.2006 р. №0000032211/0/5395, №0000022211/0/5396, податкове повідомлення-рішення №0000992311/0/5393 від 09.11.2006 р. скасовано в частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у сумі 57.816,00 грн., в т.ч. 40.904,00 грн. –основного платежу та 16.912,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Суди першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи прийняті у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог, виходили з наступного.

Чинним законодавством передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Виходячи з того, що податковий орган не визначив звичайної ціни продажу товарів у передбаченому законом порядку, суди дійшли висновку відносно помилковості донарахування ним податкових зобов’язань з податку на прибуток. Посилання відповідача на факт реалізації позивачем товарів за ціною, яка нижче собівартості, визнано судовими інстанціями необґрунтованими.

Крім того, скасовуючи податкове повідомлення-рішення, яким донараховано позивачу податкові зобов’язання з податку на прибуток у зв’язку з несплатою ним податку на доходи, отримані його контрагентом-нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з такого.

Норми міжнародних договорів, які ратифіковано у встановленому порядку, є обов’язковими до виконання, у зв’язку з чим норми Конвенції між урядом України та урядом Республіки Польща «Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень»визнано такими, що мають вищу юридичну силу перед нормами Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування»№407 від 06.05.2001 р.. Тому факт наявності довідки, яка підтверджує статус контрагента позивача як резидента країни, з якою укладено міжнародний договір, незалежно від дати її видачі, визнано достатнім для звільнення позивача від обов’язку утримувати та сплачувати податок на доходи, отримані таким контрагентом.

Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р..

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача від позивача не надійшло.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу у червні 2006 року було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої було складено акт №44/23-0/00992444 від 26.10.2006 р..

Зазначеним актом, крім інших, було зафіксовано порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994 р., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 40.903,97 грн..

Крім того, встановлено порушення п.13.1, 13.2 ст.13 вказаного Закону, внаслідок чого не оподатковано доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності у сумі 2.718,00 грн., пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-ІІІ від 21.12.2000 р., у зв’язку з неподанням звіту про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів за період, що перевіряється.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.11.2006 р. №0000032211/0/5395 (яким донараховано 1.020,00 грн. податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств), №0000992311/0/5393 (яким донараховано 58.816,00 грн. податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств, в т. ч. 40.904,00 грн. основного зобов’язання та 17.912,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій), №0000022211/0/5396 (яким донараховано 8.154,00 грн. податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств, в т. ч. 2.718,00 грн. основного зобов’язання та 5.436,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, оцінюючи правомірність висновків контролюючого органу про правомірність донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток по операціях з нерезидентами, судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

За визначенням, наведеним у п.1.21 ст.1 доходами з джерелом їх походження з України є будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Положеннями ст. 21 Конвенції між урядом України та урядом Республіки Польща «Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень»передбачено, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, оподатковуються в цій Державі.

Статтею 4 вказаної Конвенції визначено термін «резидент однієї Договірної Держави»як особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію.

Керуючись саме зазначеними нормами законодавства, суди попередніх інстанцій, скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, дійшли висновку, що наявність довідки, яка підтверджує факт того, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, незалежно від дати її видачі, є достатньою підставою для звільнення позивача від обов’язку утримувати та сплачувати податок на доходи, отримані його контрагентом-нерезидентом із джерелом їх походження з України.

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України не може погодитися з вказаним, адже судами попередніх інстанцій не враховано положення Постанови Кабінету Міністрів України №407 від 06.05.2001 р., якою затверджено Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування.

Так, п.4 зазначеного порядку передбачає, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором. Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі. Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

Норми зазначеної постанови чітко передбачають, що для звільнення суб’єкта від обов’язку утримувати та сплачувати податок на доходи, отримані його контрагентом-нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності, необхідною умовою є наявність відповідної довідки, яка є дійсною лише в межах календарного року, в якому вона видана.

Слід зазначити, що у даному випадку немає конкуренції норм вказаних Міжнародної Конвенції та Постанови Кабінету Міністрів України, оскільки норми Постанови визначають умови застосування міжнародно-правового акту, а не встановлюють відмінне від нього законодавче регулювання спірних правовідносин.

У контексті викладеного застосування законодавства, суди мали оцінити той факт, що позивачем було укладено контракт з фірмою Zaklad Budowy Maszyn Stolarkich, Jerzyna Maciejewska на загальну суму 6.500,00 євро, умовами якого передбачалася поставка позивачу товарів (деревообробного обладнання) та послуг (проведення навчання персоналу позивача по користуванню деревообробним обладнанням), за які ним відповідно здійснювалася оплата.

У той же час, позивачем під час перевірки було надано податковому органу довідку контрагента за 2006 рік, тоді як послуги було отримано у 2005 році, що попередніми судовими інстанціями безпідставно не взято до уваги та залишено без належної правової оцінки.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п.1 Постанови №11 від 29.12.1976 р. «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно ч.2 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

На підставі викладеного, ухвалені судові рішення не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, тому касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, судові рішення –скасуванню, а справа №5/3276-19/423А –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене в цій ухвалі, всебічно, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області на постанову Господарського суду Львівської області від 12.02.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. у справі №5/3276-19/423А задовольнити.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 12.02.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. у справі №5/3276-19/423А –скасувати.

Справу №5/3276-19/423А направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:          Конюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Сергейчук О.А.