Рішення № 92674615, 13.10.2020, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.10.2020 м. Ужгород Справа № 907/264/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Сінкіна Е.В.

розглянувши позовну заяву публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”, м. Київ

до публічного акціонерного товариства “Мукачівський завод “Точприлад”, м. Мукачево про стягнення суми 5.329.121,51 грн. (позовні вимоги викладено з урахуванням заяви позивача про зменшення позову)

За участю представників:

позивача – не з`явився

відповідача – не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області із позовом до відповідача про стягнення суми 5 330 122,85 грн. заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію №1435-12 від 11.09.2012, з яких 1 104 736,52 грн. три відсотки річних та 4 225 386,34 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 907/264/20 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.06.2020.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.06.2020 відмовлено представнику позивача ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит”, м. Київ, б/н від 04.06.2020 в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні по справі № 907/264/20 в режимі відеоконференції у зв`язку з відсутньою можливістю забезпечення проведення відеоконференцзв`язку, оскільки місце заброньовано (створено заявку) по іншій справі.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2020 було відкладено підготовче засідання на 08 липня 2020 р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.07.2020 було відкладено підготовче засідання на 23 липня 2020 р. в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 23.07.2020 за результатами проведеного судового засідання продовжено строк підготовчого провадження у справі, поновлено процесуальний строк для подачі відзиву на позов та прийнято до розгляду письмовий відзив на позов. Відкладено підготовче засідання на 12.08.2020.

Ухвалою суду від 12.08.2020 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16.09.2020.

Ухвалою суду 16.09.2020 прийняти до розгляду заяву про розстрочку виконання рішення по справі №907/264/20 та оголосити перерву у судовому засіданні на 13 жовтня 2020 року.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Вказує на те, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року, та постановою Верховного суду від 05.06.2019 позов публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м. Київ до відповідача публічного акціонерного товариства «Мукачівський завод «Точприлад» м. Мукачево задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7 456 890,16 грн., у т.ч. 5 580 302,16 грн. основної заборгованості за кредитом та 1 876 588 грн. пені. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Однак, з ухваленням такого рішення про стягнення боргу у 2018 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання - 19.08.2019 року. Вважає, що інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За доводами позивача в сукупності зазначені обставини порушення відповідачем умов кредитного договору, що встановлені у справі №907/955/16 та в силу положень ст. 75 ГПК України не потребують доказування, надають позивачу право на стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України.

Відповідач - публічне акціонерне товариство «Мукачівський завод «Точприлад», м. Мукачево у поданому відзиві проти позову заперечує. Просить суд у задоволенні позову в частині стягнення 105 862,31 грн. відмовити із підстав, наведених у відзиві.

Зокрема відповідач погоджуючись, що обставини справи встановлені Господарським судом Закарпатської області при розгляді справи №907/955/16 не потребують доказування, заперечує проти висновку Позивача про те, що 3% річних та інфляційні втрати відносяться до складу грошового зобов`язання.

Зауважує, що Відповідачем перевірено розрахунок заборгованості з урахуванням інфляції доданий Позивачем до позовної заяви та проведено Контр розрахунок інфляційних втрат на суми заборгованості які утворилися станом на травень 2017 року. Даний розрахунок проведено, з застосуванням індексу дефляції у зв`язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення суми 96 189,26 грн. інфляційних втрат вважає, такими що не підлягають задоволенню. Крім того, за доводами Відповідача при розрахунку інфляційних втрат за січень 2018 року Позивачем допущено арифметичну помилку, чим збільшено їх суму на 300 грн. Внаслідок чого за січень 2018 року сума інфляційних втрат підлягає зменшенню на 300 грн.

Звертає увагу на те, що Позивачем зарахування коштів в окремі строки здійснювалось з запізненням, що призвело до необґрунтованого нарахування суми 9 373,05 грн. відсотків, що також підлягає зменшенню.

Окрім того, посилаючись на те, що звернення до суду з вимогою про відшкодування 3% річних відбулось 29.04.2017 року стверджує, що перебіг строку позовної давності почався 29.04.2017 року. Зважаючи на це, заявлену у позовній заяві вимогу про стягнення з відповідача відсотків річних вважає такою, що заявлена з пропуском строку позовної давності про застосування якого ним заявлено у відзиві.

У поданій Позивачем відповіді на відзив, Позивач заперечуючи доводи Відповідача, зокрема вказує на те, позов №083-3-1192/20 від 22.04.2020, було відправлено на адресу суду поштою 24.04.2020, номер відправлення 0420514524067. З урахуванням чого, трирічним періодом за вимогами Позивача в межах даної судової справи із урахуванням позовної давності є період з 24.04.2017 до 24.04.2020.

Обґрунтування заперечення відповідача в частині необхідності зменшення суми позовних вимог на 96 189,26 грн., що ґрунтується на застосованому Відповідачем «індексу дефляції», заперечує з підстав того, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Зауважує, що Позивачем при здійсненні перевірки розрахунку інфляційних втрат, стягнення яких є предметом в межах даної справи помилок не виявлено.

Щодо зарахування коштів в окремі строки, які були здійсненні з запізненням, позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої предметом позову є сума 5 329 121,51 грн., в.т.ч. 4 225 386,34 грн. – інфляційних нарахувань, 1 103 735,17 грн. 3% річних.

15.09.2020 відповідачем подано заяву про розстрочку виконання рішення у справі, мотивовану наступним. Метою укладення договору про відновлювальну кредитну лінію було отримання коштів на придбання цінних паперів (акцій) підприємств з метою розвитку бізнесу та отримання відповідачем прибутку, який мав бути спрямований на погашення кредиту. В подальшому, ним були придбані акції АТ “Суднобудівний завод “Залив” та ПАТ “Стаханівський вагонобудівний завод”. Однак, в силу загальновідомих подій, які відбулися в Україні в 2014 році і вважаються форс-мажорними, відповідач не отримав прибутку (дивідендів) від діяльності підприємств, акції яких він придбав, адже саме за рахунок цих коштів мав намір погашати проценти по кредиту, а у 2016 році продати акції задля погашення за виручені кошти основного зобов`язання за Договором. На даний час у відповідача відсутня реальна можливість як оцінити, так і продати куплені акції, і цими коштами погасити кредит.

Поряд з цим, відповідач стверджує, що отримує дохід від виготовленої продукції згідно 5-ти довгострокових договорів на переробку давальницької сировини. Саме цей дохід, з врахуванням втрат Відповідача, надасть змогу виконати рішення суду по даній справі.

У зв`язку з відсутністю вини Відповідача; обставинами даної справи; - прийняття рішення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про дострокове повернення кредитних коштів за договором про відновлювальну кредитну лінію №1435-12 від 11.09.2012 р., що стало підставою для позову по справі №907/955/16; належне та своєчасне виконання Відповідачем рішення суду по справі № 907/955/16; матеріальні інтереси та фінансовий стан Відповідача просить Суд визнати за можливе розстрочити виконання рішення по даної справі на 3 місяці до повного погашення присудженої Судом суми заборгованості.

Вважає, що у випадку прийняття судом рішення про стягнення з відповідача повної суми боргу та вжиття Державною виконавчою службою заходів для примусового його виконання товариство опиниться в стані повної неплатоспроможності і це призведе до припинення роботи підприємства та звільнення працівників.

Заперечуючи проти задоволення вказаної заяви позивач вказує на те, що АТ “Банк “Фінанси та Кредит” знаходиться в стадії ліквідації, в нього існують зобов`язання перед вкладниками та іншими кредиторами в установлені законодавством строки погасити заборгованість банку перед ними, а розстрочення виконання рішення суду на такий значний період унеможливить виконання банком своїх зобов`язань. Поряд з цим, відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у разі відсутності заперечень з боку стягувача має право здійснювати реструктуризацію кредитної заборгованості на строк, що не перевищує строку ліквідації банку. Виходячи з наведеної норми, вважає, що боржник не позбавлений права звернутися до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з метою реструктуризації заборгованості.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, який завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством “Банк “Фінанси та Кредит” та Публічним акціонерним товариством “Мукачівський завод “Точприлад” (позичальник) 11 вересня 2012 року укладено Договір про відновлювальну кредитну лінію №1435, відповідно до умов якого позичальнику зобов`язався надати в тимчасове користування на умовах поворотності, строковості, платності кредитні кошти в межах кредитної лінії в розмірі 200 000 000 грн. з кінцевим строком повернення кредитних коштів – до 10.03.2017 та оплатою за користування ними відсотків відповідно до розділу 3 Договору. В подальшому умови Кредитного договору змінювалися шляхом підписання Додаткових угод, які є невід`ємною його частиною.

Пунктом 3.1 Договору сторони обумовили, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами за процентними ставками: 9,75% відсотків річних по рахунку в національній валюті України за період з 11.09.2012 до строку повернення кредиту та 11.7% - по рахунку в іноземній валюті (євро) за період з 26.09.2013 до строку повернення кредиту. У разі порушення позичальником строків погашення кредиту, встановленого в п. 1.1.1 цього Договору, за кредитом в національній валюті України - гривні позичальник сплачує 19.5% процентів річних від суми невиконаного своєчасно зобов`язання за кредитом згідно з вищезгаданим графіком, за період часу з моменту непогашення кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 3.4 Договору (з врахуванням змін, внесених 10.07.2015) нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Сплата процентів за користування кредитом у Національній валюті України – гривні здійснюється щоквартально. Позичальник сплачує проценти в строк з 01 до 10 числа першого місяця кожного кварталу (січень, квітень, липень, жовтень). У зазначений строк сплачуються проценти, нараховані за користування кредитними коштами у Національній валюті України – гривні з першого по останній календарний день попереднього кварталу.

В подальшому, Договорами про внесення змін до Договору №1435-12 сторони погодили, що надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами (траншами), при цьому кредитний ліміт було зменшено до 92 617 495,49 грн. (зміни внесені договором від 29.09.2014); а згодом – до 56 894 264 грн (зміни внесені 05.10.2015).

На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредитні кошти на загальну суму 57 079 264 грн., однак відповідач свої зобов`язання по поверненню коштів та сплаті відсотків за користування ними належним чином не виконував.

Унаслідок чого 26.12.2016 позивач скористався своїм правом вимоги дострокового повернення частини позики та звернувся з даним позовом до суду про дострокове погашення всієї заборгованості за договором, в т. ч. нарахованих відсотків та пені. У зв`язку із частковим погашенням суми боргу за час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем заявлено вимогу про стягнення 16 281 566,21 грн. заборгованості по кредиту, 345 198,37 грн. заборгованості по відсотках, 1 876 588 грн. пені за прострочення сплати кредиту та відсотків за договором про відновлювальну кредитну лінію №1435-12 від 11.09.2012.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року, та постановою Верховного суду від 05.06.2019 позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму 7 456 890,16 грн. заборгованості, в т.ч. суму 5 580 302,16 грн. основної заборгованості за кредитом та суму 1 876 588,00 грн. – пені. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Одночасно частково задоволено заяву відповідача та розстрочено виконання судового рішення на 3 місяці рівними частинами по 2 485 630,05 грн. щомісяця, у іншій частині заяви відповідача про розстрочення рішення суду відмовлено.

Обставини невиконання позичальником зобов`язань з повернення суми одержаного кредиту у строк, встановлений кредитним договором, та неналежного виконання зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитом, встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.08.2018 у справі № 907/955/16 (між тими ж сторонами), та в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягають.

ПрАТ «Мукачівський завод «Точприлад» виконав рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.08.2018р. по справі №907/955/16 та сплатив на користь позивача заборгованість у сумі 7 456 890,16 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, № 1561 від 04.12.2018р. на суму 2 485 630,06 грн., - № 230 від 31.01.2019 р. на суму 2 485 630,06 грн., - № 464 від 22.02.2019р. на суму 500 000,00 грн., - № 2181 від 21.08.2019р. на суму 1985630,05 грн.

За доводами позивача обставини порушення відповідачем умов кредитного договору, що встановлені, у справі №907/955/16, надають позивачу право на стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат передбачених ст. 625 ЦК України.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з метою стягнення суми 5.329.121,51 грн. (позовні вимоги викладено з урахуванням заяви позивача про зменшення позову) в т.ч. 4 225 386,34 грн. – інфляційних нарахувань, 1 103 735,17 грн. 3% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини 2 статті 625, статті 1050 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, дає підстав для висновку, що такі правовідносини різні за змістом.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625, статті 1050 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06. 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, 04.02.2020 по справі № 912/1120/16.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13 серпня 2018 року, у справі №907/955/16 залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року та постановою Верховного суду від 05.06.2019 позов публічного акціонерного товариства „Банк “Фінанси та Кредит”, м. Київ до відповідача публічного акціонерного товариства „Мукачівський завод “Точприлад”, м. Мукачево задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму 7 456 890,16 грн. заборгованості, в т.ч. суму 5 580 302,16 грн. основної заборгованості за кредитом та суму 1 876 588,00 грн. – пені. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Одночасно частково задоволено заяву відповідача та розстрочено виконання судового рішення на 3 місяці рівними частинами по 2 485 630,05 грн. щомісяця, у іншій частині заяви відповідача про розстрочення рішення суду відмовлено.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Обставини невиконання позичальником зобов`язань з повернення суми одержаного кредиту у строк, встановлений кредитним договором, та неналежного виконання зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитом, встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.08.2018 у справі № 907/955/16 (між тими ж сторонами), які в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягають, надають позивачу право на стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат передбачених ст. 625 ЦК України.

В матеріалах справи наявний наданий відповідачем контр розрахунок заявлених сум інфляційних нарахувань та 3% річних.

Перевіривши наданий позивачем уточнений розрахунок та наданий відповідачем контр розрахунок 3% річних, суд встановив, що уточнений розрахунок позивача є арифметично вірним, а вимога в частині стягнення суми 1 103 735,17 грн. 3% відсотків річних, є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Щодо нарахованої позивачем і пред`явленої до стягнення суми 4 225 386,34 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

При зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розмір інфляційних втрат є більшим ніж заявлено. Водночас, оскільки за приписами ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем - 4 225 386,34 грн.

Клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, задоволенню не підлягає, оскільки трирічним періодом за вимогами Позивача в межах даної судової справи із урахуванням позовної давності є період з 24.04.2017 до 24.04.2020.

Так позовна заява містить вихідний номер 083-3-1192/20 документа та дату – 22.04.2020.

Разом з тим, днем подання заяви до суду є не дата, вказана у позовній заяві, і не день відкриття провадження у справі, як помилково вважає відповідач, а день її реєстрації в канцелярії суду або день відправлення заяви на адресу суду поштою.

Як вбачається з поштового конверту, в якому позовна заява надійшла до Господарського суду Закарпатської області, поштове відправлення оформлено 24.04.2020.

Отже позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”, м. Київ до публічного акціонерного товариства “Мукачівський завод “Точприлад”, м. Мукачево про стягнення суми 5.329.121,51 грн. (позовні вимоги викладено з урахуванням заяви позивача про зменшення позову) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Покликаючись на вказану норму, відповідач заявив клопотання про розстрочку виконання рішення у справі на три місяці, зі сплатою заборгованості рівними частинами щомісячно. Зважаючи на наведені відповідачем доводи та обґрунтування необхідності вжиття такої процесуальної дії, а також подані на їх підтвердження докази, враховуючи регулярність погашення ним заборгованості перед позивачем, фінансовий стан, можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання відповідача та розстрочити виконання рішення суду в справі на три місяці рівними частинами по 1 776 373,84 грн. щомісяця.

При цьому твердження позивача про те, що в позивача є зобов`язання, а розстрочення рішення суду унеможливить вчасне їх виконання, судом не береться до уваги, оскільки доказів на підтвердження зазначеного позивачем не надано.

При вирішенні вказаного клопотання судом взято до уваги висновок, зроблений в рішенні Конституційного суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013, відповідно до якого розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

З врахуванням заявленої до стягнення суми (5 329 121,51грн) на відповідача покладається 79 936,82 грн. витрат на оплату судового збору.

Разом з тим, у відповідності до ст. 7 Закону України "Про судовий збір"плачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, сплачений судовий збір в розмірі 15,02 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету за його клопотанням.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з приватного акціонерного товариства “Мукачівський завод “Точприлад” (89600, Закарпатська обл., місто Мукачево, вулиця Берегівська, будинок 110, код ЄДРОПУ 14307452) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 60, код ЄДРПОУ 09807856) суму 5 329 121,51 грн. (п`ять мільйонів триста двадцять дев`ять тисяч сто двадцять одну гривню 51 коп.) з яких: 4 225 386,34 грн. – інфляційних втрат, 1 103 735,17 грн. – 3% річних.

3.Стягнути з приватного акціонерного товариства “Мукачівський завод “Точприлад” (89600, Закарпатська обл., місто Мукачево, вулиця Берегівська, будинок 110, код ЄДРОПУ 14307452) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 60, код ЄДРПОУ 09807856) суму 79 936,82 грн. (сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять шість гривень 82 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4.Заяву приватного акціонерного товариства “Мукачівський завод “Точприлад” від 15.09.2020 року про розстрочку виконання рішення Господарського суду Закарпатської області - задовольнити.

5. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.10.2020 у справі №907/264/20 в сумі 5 329 121,51 грн. (п`ять мільйонів триста двадцять дев`ять тисяч сто двадцять одна гривня 51 коп.) з яких: 4 225 386,34 грн. – інфляційних втрат, 1 103 735,17 грн. – 3% річних на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 60, код ЄДРПОУ 09807856) , а саме:

1. До 13.11.2020 року – 1 776 373,84 грн. (один мільйон сімсот сімдесят шість тисяч триста сімдесят три гривні 84 коп.)

2. До 13.12.2020 року - 1 776 373,84 грн. (один мільйон сімсот сімдесят шість тисяч триста сімдесят три гривні 84 коп.)

3. До 13.01.2021 року - 1 776 373,84 грн. (один мільйон сімсот сімдесят шість тисяч триста сімдесят три гривні 84 коп.)

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 06.11.2020.

Суддя О.Ф. Ремецькі