Рішення № 92663160, 04.11.2020, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/670/20

Провадження №2/193/309/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2020 року сел.Софіївка Софіївський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кащук Д .А.

за участі секретаря судового засідання Ратушної В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

03.06.2020 року АТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернувся до Софіївського районного суду з цивільним позовом до відповідача ОСОБА_1 , за яким позивач просив ухвалити судове рішення про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 24.12.2013 року № б/н, у розмірі 144 420,83 грн. та судових витрат по справі.

07.07.2020 року провадження по даній справі було відкрито та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.70).

23.07.2020 року на адресу суду надійшов відзив від відповідача ОСОБА_1 , згідно з яким, останній пред`явлений до нього позов не визнав, не заперечив факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, однак був не згодний з сумою нарахованих відсотків за період з 24.12.2013 року по 30.11.2019 року у розмірі 144 420,83 грн., яку вважає занадто завищеною, крім того наголосив на сплив строків позовної давності, а тому з цих підстав просив у задоволенні позову відмовити повністю (а.с.72).

20.08.2020 року від представника позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла відповідь на відзив, згідно якої останній підкреслив на тому, що пунктом 1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) збільшено до 50 років. Крім того, акцентував увагу на позиції Верховного Суду України, висловлених під час розгляду 19.03.2014 року справи № 6-14цс14 та 18.06.2014 року справи №6-61цс14, згідно якої відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Тому враховуючи, що строк дії перевипущеної картки боржника ОСОБА_1 закінчується останнього дня 07.2017 року, то звернення позивача до суду з вказаним 03.06.2020 року відбулося в межах строків позовної давності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, як вбачається зі змісту прохальної частини позовних вимог, останній не заперечує проти розгляду справи за його відсутності.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 також не з`явився, втім надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі. З підстав визначених ним у своєму відзиві просив у задоволенні пред`явленого до нього позову відмовити (а.с.75).

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його та відповідача участі , проти позову заперечує, просить застосувати строк позовної давності.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши доводи позовної заяви, відзиву на позов та відповіді на нього, дослідивши письмові документи, що містяться в матеріалах справі, в їх сукупності, дійшов такого висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 24.12.2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку і отримав кредит у розмірі 3800,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ст. 530 ЦК України вказано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) зобов`язання його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як підтверджується матеріалами справи, банк виконав зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти.

Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 порушував графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачував та внаслідок чого у нього виникла заборгованість.

Зокрема, за змістом позовної заяви, станом на 29.04.2020 року, заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед банком за вищевказаним кредитним договором становила 189201,36 грн. з яких:

- 3784,00 грн. заборгованість за тілом кредиту;

- 182517,36 грн. заборгованість за простроченими відсотками;

- 2900,00 грн. пеня;

При цьому, позивач, як видно зі змісту позовних вимог, не забажав стягувати з відповідача суму всього вказаного боргу, обмежившись вимогою про стягнення з нього 144420,83 грн., яка складається з 3784,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 182517,36 грн. заборгованості за відсотками за користуванням кредитом з 24.12.2013 року по 30.11.2019 року.

Позивач, з посиланням на положення ч. 1 ст. 634 ЦК України, зазначає, що сторони керувалися при укладенні договору даною нормою, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З цього приводу суд вказує таке.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та інших платежів за прострочення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 24.12.2013 року процентна ставка не зазначена, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Відтак слід відмовити у задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 140636,83 грн., у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в постанові від 03 липня 2019 року.

Укладений між сторонами кредитний договір від 24.12.2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд приходить до переконання, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, під час судового розгляду справи, суд знаходить обґрунтованими вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до відповідача ОСОБА_1 лише у розмірі отриманої фактично суми тіла кредиту, що визначений позивачем у сумі 3784,00 грн.

Між тим, як видно з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.9) та деталізованої виписки відповідного карткового рахунку ОСОБА_1 (а.с.13) відповідачем востаннє вносилися грошові кошти в рахунок погашення боргу за кредитом ще 29.04.2017 року (1000 грн.) Після цього відповідач припинив користуватися кредитною карткою отриманою 12.02.2013 року. Інших дій за платіжною карткою відповідач не здійснював.

23.07.2020 року відповідач подав до суду відзив на позов в якому порушив питання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, не заперечуючи при цьому факт укладання та користування кредитними коштами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог статей 257-258 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а щодо окремих видів вимог, зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, так як за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов`язання.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

При вирішенні цього спору суд враховує саме викладену вище правову позицію Верховного Суду України, оскільки вона висловлена в результаті вирішення неоднакового застосування судом касаційної інстанції (в т.ч. постанов Верховного Суду України від 19.03.2014 року у справі № 6-14цс14 та 18.06.2014 року у справі №6-61цс14 на які посилається представник позивача) одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України в тому числі судових рішень висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 257, 258, 261 ЦК України.

Частиною 1 статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Зважаючи на те, що відповідач за умовами вказаного договору щодо щомісячного погашення кредитних коштів, повинен був внести черговий платіж до 25.05.2017 року, а тому у зв`язку з невиконанням вказаного зобов`язання, саме з цієї дати почав перебіг строку загальної позовної давності.

Сам же позов АТ КБ «ПРИВАТ БАНК», як видно з матеріалів справи (а.с. 137) та не заперечується самим представником позивача у своїй відповіді на позов (а.с.80), пред`явлено до суду лише 03.06.2020 року, тобто за межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України.

Разом з цим, пункт 1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг, яким встановлено позовну давність тривалістю в п`ятдесят років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки такі Умови та Правила не містять підпису відповідача. Не містить умов про збільшення строку позовної давності і анкета-заява позичальника, а тому застосуванню до даних правовідносин підлягає строк позовної давності, передбачений законом.

Таким чином, суд дійшов переконання, що в задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі у розмірі 140636,83 грн. належить відмовити за безпідставністю таких вимог, а в частині вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3784 грн. слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати (судовий збір) у розмірі 2166 грн., понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи слід віднести на його рахунок.

Керуючись ст. ст. 140, 142, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТ БАНК» про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», адреса 01001, м. Київ вул. Грушевського, буд.1Д, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_1 , місце проживання.: АДРЕСА_1 , ІНН: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду виготовлено 04.11.2020 року.

Суддя Кащук Д.А.