Рішення № 92661313, 28.10.2020, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

ЄУН 174/51/20

н/п 2/174/91/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

28 жовтня 2020 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Борцової А.А.,

за участю секретаря – Килинчук Л.Л.,

представник позивача – Резніченка Д.М.,

представника відповідача – Григор`єва Д.В.,

розглянувши у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи, що між банком та відповідачем 01.08.2008 року був укладений кредитний договір № DZF0AU02400001. Згідно договору банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 69138,41 грн. на термін до 31.07.2015 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору, а відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору в зв`язку з чим він станом на 18.12.2019 року має заборгованість у розмірі 158244,71 грн., яка складається з наступного: 17167,92 грн. – заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 133303,23 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 7523,56 грн. - штраф (процентна складова). Просить стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та понесені ними судові витрати в розмірі 2373,67 грн.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18.02.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, сторонам роз`яснені їх процесуальні права та обов`язки.

23.04.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, який в судовому засіданні підтримано представником відповідача ОСОБА_2 , в якому заперечуючи проти позовних вимог та обставин викладених в позові, зазначає, що згідно кредитно-заставного договору № DZF0AU02400001 від 01.08.2008 року, він отримав від позивача споживчий кредит у розмірі 69138,42 грн. на придбання автомобіля. На протязі одинадцяти місяців з часу отримання кредиту він щомісячно сплачував на користь позивача кошти у вигляді повернення кредиту і сплатив кошти на загальну суму 19470,00 грн. 08.12.2009 року, позивач у зв`язку з простроченням ним платежів по поверненню кредиту вилучив у нього заставу у вигляді автомобіля «CHERY TIGGO» державний номер НОМЕР_1 , який він придбав за рахунок кредиту. 15.07.2010 року зазначений автомобіль був реалізований позивачем за 77000,00 грн.

27.09.2011 року, позивач звернувся з позовом до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області про стягнення з нього заборгованості за кредитно-заставним договором № DZF0AU02400001 від 01.08.2008 року, яка виникла станом на 28.07.2011 року. Заочним рішенням суду дві 03.04.2014 року у справі № 2-650/11, яке набрало законної сили 04.06.2014 року, позовні вимоги позивача були задоволені і з нього на користь позивача була стягнута заборгованість у розмірі 30942,35 грн.,з яких: 20350,44 – заборгованість за кредитом; 4222,54 заборгованість по процентам за користування кредитом; 2877,53 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 1780,30 грн. пеня несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1461,54 грн. – штраф (процентна складова). На виконання судового рішення був виданий виконавчий лист, який був пред`явлений позивачем на примусове виконання до Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби, і останнім було відкрито виконавче провадження. На теперішній час, зазначене виконавче провадження закінчено, у зв`язку з повним виконання ним зазначеного рішення. Однак позивач, не зважаючи на те, що він вже скористався своїм правом на судовий захист в межах дострокового виконання ним обов`язку за кредитно-заставним договором, вдруге пред`явив до нього позов за тим самим предметом та з тих самих підстав, нарахував йому заборгованість повторно. При цьому сума пені нарахована йому з 24.01.2009 року, не зважаючи на те, що цей борг вже був стягнутий з нього в судовому порядку, як і сума тіла кредиту. Також вказує на те, що ухваленням рішення суду від 03.04.2014 року , яке набрало законної сили 04.06.2014 року, закінчився строк дії договору щодо подальшого нарахування йому грошових зобов`язань за кредитно-заставним договором, і саме з цього часу почався перебіг строку позовної давності за вказаним договором, який складав 5 років (п.п.14.11. договору) і який закінчився відповідно 04.06.2019 року. Тобто звернувшись з даним позовом позивач пропустив зазначений строку позовної давності більше чим на 6 місяців, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов підтримав, уточнив, що на даний час заборгованість відповідача становить 147551, 07 грн., з яких заборгованість по відсотках - 10225, 23 грн.,комісії – 4991, 24 грн., пені – 132334, 60 грн. Підтвердив, що рішення суду, яким з відповідача стягнута заборгованість, останнім виконано у повному обсязі. Заборгованість відповідачу по відсотках і пені нарахована з дня отримання кредиту і по день закінчення договору -31.07.2015 р., в цей період відповідач проводив виконання рішення суду, заборгованість ним частково сплачувалась, але не регулярно, тому нарахування здійснювалося щомісячно. Просить позов задовольнити, стягнути з відповідача вказану заборгованість та судовий збір.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити по наступним підставам.

Так, на підтвердження факту укладення з відповідачем кредитно-заставного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, позивачем надано копію цього договору № DZF0AU02400001 від 01.08.2008р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник: ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_1 за умовами якого останній отримав споживчий кредит на придбання автомобіля у розмірі 69138,42 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 20,04% на рік, погашенням кредитних сум щомісячними платежами з кінцевим терміном повернення 31.07.2015р. За п.п.2.2.,17.9. кредитного договору для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов`язань за договором, ОСОБА_1 надано у заставу банку автомобіль «CHERY TIGGO», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 (а.с.6-10) та графік погашення кредиту, як додаток № 1 до договору (а.с.11).

Розділом 13 кредитно-заставного договору урегульовано вирішення питань звернення стягнення на предмет застави, у тому числі, особливості позасудового звернення стягнення шляхом продажу предмета застави третій особі.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором, станом на 18.12.2019 року він має заборгованість у розмірі 158244,71 грн., яка складається з наступного: 17167,92 грн. – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 133303,23 грн. – сума пені; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 7523,56 грн. - штраф (процентна складова).

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2014 року, задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № DZF0AU02400001 від 01.08.2008 р., у розмірі 30942,35 грн., з яких 20350,44 грн. – заборгованість за кредитом; 4222,54 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом;2877,53 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 1780,30 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1461,54 грн. – штраф (процентна складова) (а.с.57-67).

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на підставі статуту АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 17-18).

Згідно платіжного доручення від 24.12.2019 р., позивачем сплачено судовий збір в сумі 2373,67 грн. (а.с.1).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.615 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму згідно ст.625 цього Кодексу.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 754/6496/16-ц, слідує, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

Зазначене вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленим у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 462/1533/15-ц, слідує, що згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені поговором проценти за користування кредитом, а також, обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16).

Таким чином, ПАТ «Приватбанк», звернувшись у 2014 році із позовом про дострокове повернення кредиту, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

До того ж, ухваленням цього рішення закінчився строк дії договору щодо подальшого нарахування грошових зобов`язань відповідачу за кредитно-заставним договором.

У разі прострочення відповідачем виконання зобов`язання перед позивачем за кредитно-заставним договором, встановленого рішенням суду, позивач мав право на нарахування установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також на нарахування трьох процентів річних від простроченої суми (ст.625 ЦК України), але не може вимагати стягнути з відповідача повторно неустойки (пеню, штраф) відповідно до умов договору, строк дії якого закінчився 04.06.2014 року.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов, в межах заявлених вимог, не підлягає задоволенню оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» вже стягувало з відповідача заборгованість за вказаним договором, що підтверджується заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2014 року, яке набрало законної сили 04.06.2014 р., а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту вдруге є необґрунтованими, а нарахування відсотків та неустойки після закінчення строку кредитування ані договором, ані Законом не передбачено, отже, такі вимоги є безпідставними.

Доводи представника позивача про наявність у відповідача заборгованості по комісії та відсоткам за користування кредитом, суд до уваги не приймає, оскільки заявлені вимоги позивачем до початку судового розгляду справи ( ч. 3 ст. 49 ЦПК України) не змінювалися і вказані доводи не підтверджуються наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Оскільки позов не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю заявлених вимог, суд не входить в обговорення питання щодо пропуску позивачем строків позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2373 грн. 67 коп. слід покласти на позивача.

На підставі ст.ст. 525, 526, 554, 610, 611, 612, 615, 625, 651, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 81, 128, 133, 141, 178, 247, 263-265, 268, 274, 277-280, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Судові витрати у виді сплаченого судового збору – віднести на рахунок позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до Закону України № 731-ІХ від 18.06.2020 року, який набрав чинності 17.07.2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи, поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст рішення складено 02.11.2020 р.

Головуючий - суддя: А.А. Борцова