Рішення № 92653658, 03.11.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2020 р. Справа № 400/1651/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївської області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 про:визнання протиправними та скасування вимог від 20.11.2018 р., від 18.02.2019 р., від 17.05.2019 р., від 13.08.2019 р., від 07.11.2019 р., від 13.02.2020 р. № Ф-79730-17,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату податкового боргу (недоїмки) № Ф-79730-17 від 20.11.2018 року, від 18.02.2019 року, від 17.05.2019 року, від 13.08.2019 року, від 07.11.2019 року, від 13.02.2020 року;

- стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 34240,07 грн. та судові витрати.

Ухвалою від 27.04.2020 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що позивачем не здійснювалась підприємницька діяльність, жодних податкових боргів він не мав. Крім того, усі надіслані на його адресу вимоги не були ним отримані, оскільки усі листи були надіслані на невідповідну адресу, та повертались до ГУ ДПС. Останнє призвело до зростання боргу. Нарахування внесків та формування вимог були виконані з порушенням законодавчо установлених строків та умов.

Також позивач просить суд повернути на його користь суму сплаченої заборгованості, оскільки вона була нарахована на підставі протиправно винесених вимог.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просив відмовити. Заперечуючи проти вимог позивача, ГУ ДПС зазначило, що єдиний внесок підлягає стягненню незалежно від фінансового стану платника. Контролюючий орган надсилає на адресу платника податкову вимогу у разі, якщо на кінець календарного місяця платник має борги зі сплати фінансових санкцій. Інструкція № 449 передбачає право контролюючого органу нарахувати єдиний внесок не тільки на підставі поданих платником податків звітів, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що і було зроблено відповідачем.

Позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець до 03.03.2020 року. Згідно відомостей ІКП на рахунку позивача існують наступні нарахування: за 2017 рік - 8448,00 грн.; за І кв. 2018 року - 2457,18 грн.; за ІІ кв. 2018 року - 2457,18 грн.; за ІІІ кв. 2018 року - 2457,18 грн.; за IV кв. 2018 року - 2457,18 грн.; за 1 кв. 2019 року - 2754,18 грн.; за ІІ кв. 2019 року - 2754,18 грн.; за ІІІ кв. 2019 року - 2754,18 грн.; за IV кв. 2019 року - 2754,18 грн.; за І кв. 2020 року - 2078,12 грн. Разом: 31371,56 грн.

Станом на момент звернення позивача до суду заборгованість зі сплати єдиного внеску погашена.

У відповіді на відзив позивач свої вимоги підтримав, позов просив задовільнити у повному обсязі.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 10.07.2000 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та припинив підприємницьку діяльність 10.07.2020 року.

Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 20.11.2018 року № Ф-79730-17 ГУ ДПС виставлено позивачу борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн.

Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 18.02.2019 року № Ф-79730-17 ГУ ДПС виставлено позивачу борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,72 грн.

Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 17.05.2019 року № Ф-79730-17 ГУ ДПС виставлено позивачу борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн.

Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 13.08.2019 року № Ф-79730-17 ГУ ДПС виставлено позивачу борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 23785,08 грн.

Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 07.11.2019 року № Ф-79730-17 ГУ ДПС виставлено позивачу борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн.

Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 13.02.2020 року № Ф-79730-17 ГУ ДПС виставлено позивачу борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн.

З відзиву на адміністративний позов вбачається, що 06.03.2020 року позивачем сплачено на рахунки ГУ ДПС 3117,18 грн. та 4590,30 грн.; 10.03.2020 року позивачем сплачено 23785,08 грн. Отже, позивачем зобов`язання зі сплати єдиного внеску погашено.

При цьому, не погоджуючись з вимогою контролюючого органу, позивач оскаржив її до суду.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон України № 2464).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 року, були внесені зміни до Закону України № 2464, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно п. 2 с. 1 ст. 1 Закону України № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464).

Пункт 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464 передбачає, що для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з нормами ч. 5 ст. 8 Закону України № 2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464 (в редакції, яка діяла до 31.12.2017 року) платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII, яка діє з 01.01.2018 року, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом України № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року № 469; далі - Інструкція № 449).

Згідно п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом України № 2464 обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 розділу VI Інструкції № 449).

У відповідності до абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (п. 3 розділу VI Інструкції № 449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Із системного аналізу норм Закону України № 2464 вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

В даному випадку суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України», «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії й умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А № 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява « 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series А № 98).

Суд наголошує на тому, що в даному випадку бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про те, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про скасування податкових вимог.

Щодо вимог в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС коштів в сумі 34240,07 грн., суд зазначає наступне:

Матеріалами адміністративної справи підтверджено факт сплати позивачем на рахунок ГУ ДПС грошових коштів у сумі 34240,07 грн. (03.03.2020 року - 3117,18 грн. та 4590,30 грн.; 06.03.2020 року - 26532,59 грн.).

Між тим, наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за №1650/24182, затверджено Порядок повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який прийнято на виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 301 Митного кодексу України, статті 7 Закону України «Про судовий збір» та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375.

В даному випадку, після набрання рішенням законної сили в у даній адміністративній справі, кошти сплачені позивачем на виконання оскаржуваних вимог будуть вважатися помилковими, а тому позивач не буде позбавлений можливості звернутися в порядок та спосіб встановлений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 з метою їх повернення.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів передчасними та станом на час вирішення спору по суті не обґрунтованими.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату податкового боргу (недоїмки) № Ф-79730-17 від 20.11.2018 року, від 18.02.2019 року, від 17.05.2019 року, від 13.08.2019 року, від 07.11.2019 року, від 13.02.2020 року.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.11.2020 року.

Суддя О.В. Малих