Рішення № 92645490, 23.10.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2020 року м. Ужгород№ 260/2617/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Скраль Т.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гонтового Ю.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 - у судове засідання не з`явився;

представник позивача: адвокат Попп Юліанна Миколіївна;

відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області - представник Радь Олександр Іванович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул.. Грибоєдова, 12 а, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання протиправними дії, -

В С Т А Н О В И В:

Рішення у повному обсязі складено та підписано 05 листопада 2020 року, у зв`язку із зайнятістю головуючої у виборчих справах 260/3593/20, 260/3638/20.

27 липня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, якою просить визнати неправомірними дії відповідача, Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, які полягають у застосуванні щодо ОСОБА_1 обмежень, передбачених Законом України "Про очищення влади" у вигляді заборони обіймати протягом 10 років певні посади.

03 серпня 2020 року, ухвалою суду відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та зобов`язано відповідача подати всі докази, яким керувався при вчиненні оскаржуваних дій до 19 серпня 2020 року.

10 вересня 2020 року, ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 06 жовтня 2020 року.

06 жовтня 2020 року в судовому засіданні оголошено перерву до 15 жовтня 2020 року у зв`язку із зобов`язанням відповідача подати додаткові докази.

15 жовтня 2020 року судовий розгляд не відбувся у зв`язку із одночасним та численним діагностуванням у працівників апарату суду SARS-CoV-2 та проведення в період з 15 по 16 жовтня 2020 року санітарної дезінфекції приміщень суду, відповідно до Наказу № 51/0 від 15.10.2020 року. Справу призначено до розгляду на 23 жовтня 2020 року.

І. Позиції сторін

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що в червні місяці відповідачем було оголошено конкурс на заміщення тимчасово вакантної посади державної служби - головного спеціаліста Великоберезнянського районного відділу ГУ ДМС України в Закарпатській області (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника). 01.07.2020 року позивачем було подано у встановленому порядку відповідну заяву та необхідні документи для участі у конкурсному доборі. 09.07.2020 року своїм листом за №2101.8-4764/21.1-20 відповідач повідомив, що за результатами добору на вищевказану посаду кандидатура ОСОБА_1 відхилена, позаяк зі змісту поданих ним документів вбачається, щодо останнього підлягає застосуванню передбачена ст..1 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII, заборона обіймати протягом 10 років певні посади. Відповідач мотивував своє рішення тим, що у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року позивач перебував та не був звільнений в цей період за власним бажанням з посади керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику. Вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують конституційне право позивача на працю, такий звернуся до суду із даним адміністративним позовом.

25 серпня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, де зазначено, що керуючись п. 1 Порядку призначення на посади державної служби на період дії карантину, що затв. Постановою КМ № 290 від 22.04.2020 року оголошено добір з призначення на вакантну посаду категорії "В" головного спеціаліста (на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника) Великоберезнянського районного відділу ГУДМС України в Закарпатській області.01.07.2020 року через засоби електронного зв`язку Головним управлінням отримано від позивача відповідно документи для участі в доборі.08.07.2020 року уповноваженою особою проведено співбесіду у встановленому порядку з кандидатами. Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві. На звернення позивача про повідомлення про результати співбесіди Головне управління повідомило, що його кандидатуру для призначення за результатами добору на вакантну посаду відхилено у зв`язку з тим, що відповідно до інформації наведеної у резюме, яка підтверджується записами у трудовій книзі НОМЕР_2 у період з 29 квітня 2013 року по 23 березня 2014 року працював на посаді начальника Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, тобто на посаді, щодо якої здійснюється очищення влади (люстрація) відповідно вимог статті 1 Закону України "Про очищення влади". Дані обставини є свідченням застосування до позивача заборони обіймати протягом 10 років певні посади в органах державної служби, в тому числі посаду, документи на яку було подано для участі в доборі. Беручи до уваги вимоги ст.1 та п.4 ч.2 ст.3 Закону "Про очищення влади" просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, ( а.с.44-45).

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, додатково пояснивши, що згідно вимог пункту 17 Порядку призначення на посади державної служби, 01.07.2020 року через засоби електронного зв`язку Головним управлінням отримано від позивача відповідні документи для участі у доборі, а саме : заяву про участь в доборі на зайняття вакантної посади ; заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; резюме за формою згідно з додатком 2. У зв`язку із наявністю діючих норм ст. 1 та ст.3 Закону "Про очищення влади", представник відповідача зазначив, що відповідач в даному випадку діяв в межах та спосіб встановлений чинним законодавством, а тому правових підстав для задоволення даного позову немає.

ІІ. Обставини встановлені судом.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів справи, 30.06.2020 року Головним управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області згідно наказу №85-к "Про оголошення добору на зайняття вакантної посади на період дії карантину" було оголошено конкурс з призначення на вакантну посаду державної служби категорії "В" головного спеціаліста (на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника) Великоберезнянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, (а.с.46).

01.07.2020 року позивачем було подано у встановленому порядку заяву про участь в доборі на зайняття вакантної посади ; заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; резюме за формою згідно з додатком 2, (а.с.48-53).

09.07.2020 року листом за №2101.8-4764/21.1-20 за підписом т.в.о. начальника Бердар Олександра , відповідач повідомив, що за результатами добору на вищевказану посаду кандидатура ОСОБА_1 відхилена, позаяк зі змісту поданих ним документів вбачається, що до останнього підлягає застосуванню передбачена ст..1 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII, заборона обіймати протягом 10 років певні посади, (а.с.25-26).

Відповідач мотивував своє рішення тим, що у період з 29 квітня 2013 року по 23 березня 2014 року позивач перебував на посаді начальника Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, тобто посаді, щодо якої здійснюється очищення влади (люстрація) відповідно до вимог ст.1 Закону України "Про очищення влади". Наведене свідчить про застосування до позивача ОСОБА_1 заборони обіймати протягом 10 років певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади, в тому числі посаду, документи на які було подано. Згідно з нормами статті 3 зазначеного Закону заборона, передбачена частина третьою статті 1 цього Закону застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням, (а.с.25-26).

Вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують конституційне право позивача на працю, звернуся до суду із даним адміністративним позовом.

ІІІ. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1статті 5-1Кодексу законів про працю України).

З 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16 вересня 2014 р. (далі - Закон).

У відповідності до статті 1 Закону Про очищення влади (люстрація) це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (надалі Закон).

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина 3 статті 1 Закону).

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частини 9 статті 1 Закону).

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

Отже, стаття 1 Закону визначає поняття люстрації, основні засади очищення влади та її мету, строки, протягом яких особи, зазначені у частинах 1, 2, 4, 8 статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади, тобто встановлює заборони.

Статтею 2 Закону передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників; 2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників; 3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації; 4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника; 5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників; 6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту; 7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України; 8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг; 9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг; 10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування; 11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1- 10 цієї частини.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Так, судом встановлено, що відповідно даних трудової книжки ОСОБА_1 з 29.04.2013 року по 26.03.2014 року обіймав посаду Начальника головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, (запис 26-30 трудової книжки).

26.03.2014 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України, наказ Міністерства доходів і зборів України № 678-о від 26.03.2014 року, (запис № 30 трудової книжки)

Щодо застосування до позивача обмежень передбачених Законом "Про очищення влади" у вигляді заборони обіймати протягом 10 років певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади, в тому числі на посаді, документи на яку подав позивач для участі в доборі, відповідачем було встановлено, що ОСОБА_1 у період з 29 квітня 2013 року по 23 березня 2014 року перебував на посаді начальника Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, тобто на посаді, щодо якої здійснюється очищення влади (люстрація) відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до п.4 ч. 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади", заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: (п.4) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Як встановлено судом із трудової книжки позивача НОМЕР_3 , ОСОБА_1 в період з 26.01.2009 року по 09.11.2010 року працював начальником Полтавської міжрайонної ДПІ в Полтавській області; з 10.11.2010 року по 12.12.2011 року - начальник ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області; з 12.12.2011 року по 26.04.2013 року був призначений в порядку переведення на посаду голови державної податкової служби у Волинській області, (записи № 23-25 трудової книжки). З такої посади звільнений 26.04.2013 року в порядку переведення до Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області. З 29.04.2013 року по 26.03.2014 року обіймав посаду Начальника головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, (запис 26-30 трудової книжки).

З рахуванням вказаних фактів, в період з 22.02.2010 року по 22.02.2014 року позивач обіймав сукупно не менше року і певні керівні посади в установах, які є структурними підрозділами органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику на місцях. У період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу виконавчої влади, з якої був звільнений за угодою сторін.

Встановлені судом обставини, вказують на те, що позивач ОСОБА_1 обіймав посаду (посади) керівника відповідно до п.4 ч.2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" та не був звільнений в цей період за власним бажанням, що зумовило відхилення Головним управлінням Державної міграційної служби кандидатури ОСОБА_1 для призначення за результатами добору на вакантну посаду у зв`язку із застосуванням заборони, визначена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Відповідно до пункту 1 Порядку призначення на посади державної служби на період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 затвердженого Постановою КМ України від 22 квітня 2020 року № 290, визначено механізм добору на вакантні посади державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Згідно пункту 17 цього Порядку особа, яка бажає взяти участь у доборі з призначення на вакантну посаду, подає таку інформацію через Єдиний портал вакансій державної служби: 1) заяву із зазначенням основних мотивів щодо зайняття посади за формою згідно з додатком 1; 2) резюме за формою згідно з додатком 2; 3) заяву, в якій повідомляє, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", та надає згоду на проходження перевірки та на оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до зазначеного Закону.

01.07.2020 року позивачем було подано у встановленому порядку заяву про участь в доборі на зайняття вакантної посади ; заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; резюме за формою згідно з додатком 2, (а.с.48-53).

09.07.2020 року своїм листом за №2101.8-4764/21.1-20 відповідач повідомив, що за результатами добору на вищевказану посаду кандидатура ОСОБА_1 відхилена, позаяк зі змісту поданих ним документів вбачається, щодо останнього підлягає застосуванню передбачена ст..1 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII, заборона обіймати протягом 10 років певні посади.

Крім цього, у листі - відмові №2101.8-4764/21.1-20 від 09.07.2020 року відповідачем зазначено, що згідно записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 зазначено, що у період з 29.04.2013 року по 23.03.2014 року позивач перебував на посаді начальника Головного управління Міндоходів у Хмельницькі області, тобто на посаді, щодо якої здійснюється очищення влади (люстрація) відповідно вимог статті 1 Закону України "Про очищення влади", що в свою чергу є свідченням застосування до кандидата на посаду заборони обіймати протягом 10 років певні посади (перебувати на держаній службі).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу свого рішення та дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд констатує наступне.

Згідно із приписами частини 1 та частини 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно з частиною 2 статті 21 та частини 1 статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12 листопада 1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

Також, стаття 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 2 Конвенції № 111 від 25 червня 1958 року «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості» (ратифікована Україною 04 серпня 1961 року) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення (недопущення до роботи) працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Встановлені згадуваною Резолюцією № 1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах (рішення від 14 лютого 2006 року у справі «Турек проти Словаччини», від 24 квітня 2007 року у справі «Матиєк проти Польщі», від 17 липня 2007 року у справі «Бобек проти Польщі», від 15 січня 2008 року у справі «Любох проти Польщі»).

У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Аналогічні стандарти люстраційних заходів напрацьовані Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія). Зокрема, у висновку CDL-AD (2012) 028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного закону цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов`язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості. Крім того, у цьому висновку вказано, що процедура розгляду стосовно перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури. Висновок CDL-AD (2012) 028 вказує також на те, що найменування особи повинне публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (п.п. «h» п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії №524/2009 від 13.10.2009 р.).

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Застосовуючи норми Конституції України, як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.

Як слідує зі змісту наданих відповідачем відзиву на позовну заяву, перевірка стосовно встановлення дій, рішень ОСОБА_1 спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини не проводилась та при цьому, відповідних доказів вчинення позивачем таких дій та заходів до суду не надано.

Крім того, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади». 26 березня 2014 року позивач звільнений з посади Начальника головного управління Міндоходів у Хмельницькій області. Тобто, на час набрання чинності цим Законом № 1682-VII, позивач вже був звільнений з керівної посади, включеної до переліку посад, визначених у ст.3 цього Закону.

Оскільки, на дату набрання чинності цим Законом позивач у податковому органі вже не працював та, відповідно, обумовлену ним перевірку не проходив.

Як встановлено судом, стосовно позивача відсутня інформація у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Також судом враховано те, що 17 жовтня 2019 р. Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі "Полях та інші проти України", заявниками у якій були колишні працівники органів прокуратури України, яких звільнено на підставі норм Закону України «Про очищення влади», та визнав порушення пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції щодо всіх заявників.

У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що люстрацію в Україні застосовували до дуже широкого кола осіб, вона призвела до звільнення заявників тільки на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі за часів президентства ОСОБА_4, та наголосив, що закон про люстрацію не встановив конкретних незаконних дій зазначених чиновників, (пункт 275 рішення).

Також Суд наголосив, що застосування заходів відповідно до Закону України «Про очищення влади» до заявників не передбачало будь-якої індивідуальної оцінки їх поведінки. Фактично ніколи не стверджувалося, що заявники самі робили якісь конкретні дії, що підривають демократичний контроль над верховенством закону, національну безпеку, оборону чи права людини. Вони були звільнені в силу закону тільки за те, що займали певні відносно високі пости на державній службі (пункт 294 рішення).

Таким чином, з урахуванням тлумачення, наведеного Європейським судом з прав людини, суд вважає, що відмова у допуску до зайняття вакантної посади, заснована на колективній відповідальності, без з`ясування конкретних виконуваних функцій та особистої участі особи в узурпації влади Президентом України ОСОБА_3 , яке мало місце і у випадку позивача, не може бути визнано прийнятним в демократичному суспільстві.

Проте, відповідачем не надано будь-яких доказів вчинення ОСОБА_1 певних дій, прийняття рішення чи допущення бездіяльності, які б були спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , чи були спрямовані на підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, як не надано і рішень суду, які б набрали законної сили, та якими б підтверджувалось вчинення ОСОБА_1 вказаних дій.

За таких обставин, застосування до ОСОБА_1 заходів очищення влади не відповідає принципам, за якими здійснюється очищення влади (люстрація), а саме: презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист.

Крім того, як вже зазначалось, відсутні жодні документально підтверджені доводи, що ОСОБА_1 вчинив якісь конкретні діяння, що дали б підставу для застосування до нього відповідної заборони.

У згаданому вище рішенні ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" суд вказав, що до кар`єрних державних службовців не можна було застосовувати обмежувальних заходів такої суворості лише за те, що вони залишалися на посаді в державній службі після обрання нового глави держави.

Отже, підсумовуючи, суд констатує, що сам факт наявності Закону України "Про очищення влади" без застосування суб`єктом владних повноважень принципів презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності щодо позивача, не можуть бути правомірною підставою для відхилення його кандидатури для призначення за результатами добору на зайняття вакантної посади державної служби. Застосовуючи відносно ОСОБА_1 передбачені Законом № 1682 обмеження, відповідач не врахував основоположних принципів очищення влади, які встановлені міжнародною практикою, відтак таке застосування є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійснення люстраційних процесів, а застосовані обмеження становлять непропорційне втручання у приватне життя такої особи, що є порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р.

Всі вищевикладені обставини свідчать про протиправність дій відповідача щодо відхилення кандидатури позивача для призначення за результатами добору та порушує конституційне право позивача на рівний доступ до державної служби.

За вимогами статті 9 КАС (новий) України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно- правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання неправомірними дій Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, що проявилися у протиправному застосуванні щодо позивача обмежень, передбачених Законом України "Про очищення влади" у вигляді заборони обіймати протягом 10 років певні посади та виходячи із встановлених обставин в даній справі №260/2617/20 обмеження передбачені таким Законом щодо ОСОБА_1 застосуванню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати позивача в сумі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул.. Грибоєдова,12 а, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання протиправними дії - задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул.. Грибоєдова,12а, код ЄДРПОУ 37809328), які полягають у протиправному застосуванні щодо ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) обмежень, передбачених Законом України "Про очищення влади" від 10.09.2014 року № 1682-VII у вигляді заборони обіймати протягом 10 років певні посади та встановити, що в даній справі обмеження передбачені Законом України "Про очищення влади" щодо ОСОБА_1 застосуванню не підлягають.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул.. Грибоєдова, 12а, код ЄДРПОУ 37809328) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок), що сплачений згідно квитанції № 5215 від 14.07.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяТ.В.Скраль