Ухвала суду № 92626987, 04.11.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер справи 235/202/20

Номер провадження 1-кп/263/3462/17

У Х В А Л А

про вирішення питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження

4 листопада 2020 року м. Покровськ

Головуючий Суду присяжних Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

суддя: Коваленко В.О.,

у складі: судді Стоілової Т.В.,

основних присяжних: Шаповал Н.Ф., Шепель Р.В., Воробйова Л.А.,

запасних присяжних: Харченко Г.В., Юрченко І.К. (відсутня),

за участю

секретаря судового засідання: Лемзікової В.С.,

прокурора: Гусейнов Е.Г.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

захисника Дальгіс Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Покровська питання про продовження дії запобіжного заходу, застосованого у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Судом присяжних здійснюється розгляд вказаного кримінального провадження.

В порядку абз. 3 ч. 3 ст. 331 КПК України Головуючим суду присяжних розглянуто питання щодо продовження дії запобіжного заходу кримінального провадження.

Прокурор Гусейнов Е.Г. заявив клопотання про продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження застосованих відносно ОСОБА_1 - у вигляді тримання під вартою, на думку прокурора, лише запобіжний захід в виді тримання під вартою здатний забезпечити виконання обвинуваченими покладених на нього процесуальних обов`язків під час розгляду справи, в іншому випадку цілком ймовірно, що обвинуваченим можуть бути прийнято спроби переховування від суду, а також може перешкоджати кримінальному провадженню в спосіб вчинення тиску на свідків та потерпілу, які недопитані у судовому засіданні. Крім того, за переконанням прокурора запобіжний захід у виді тримання під вартою попереджає можливість вчинення обвинуваченим інших злочинів, тому застосування альтернативних запобіжних заходів недоцільно.

Обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що до затримання мешкав у АДРЕСА_1 ,разом зі своєю сім`єю: матір`ю, вітчимом та братом, заперечував проти його тримання під вартою, але вирішення клопотання залишив на розсуд суду.

Захисник Дальгіс Л.О. заперечувала проти клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважала ризики недоведеними, обвинувачений тривалий час тримається під вартою та просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Головуючий суду присяжних, вислухавши пояснення учасників процесу, оцінивши ступінь обґрунтованості заявленого клопотання про захід забезпечення кримінального провадження та долучені до нього матеріали, - приходить до наступних висновків.

Продовження строків тримання під вартою згідно норм діючого кримінального процесуального законодавства передбачено: 1) слідчим суддею під час досудового розслідування (ст.ст. 197, 199 КПК України); 2) судом під час саме судового розгляду (ст.ст. 315, 331 КПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 331 Кримінального процесуального кодексу України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, зокрема, за правилами статті 199 Кримінального процесуального кодексу України. При цьому частиною 3 цієї статті на суд, який здійснює розгляд кримінального провадження покладаються функції контролю за обґрунтованістю продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

Запобіжні заходи є заходами превентивного характеру, що чітко проявляється в цілях їх застосування, якими є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження стаття 194 КПК України визначає: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

При наданні оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого кримінального правопорушення за ознаками ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст. 115 КК України, - Головуючий суду присяжних враховує, висновки Європейського суду з прав людини та те, що на теперішній час по кримінальному провадженні ще триває судовий розгляд, тому вирішення обвинувачення по суті, з аналізом його обґрунтованості, належить до стадії постановлення вироку, що врегульовано ст. ст. 369, 371, 374 КПК України, викладення судом на стадії судового розгляду в будь-якій формі думки щодо обґрунтованості підозри може бути розцінене учасниками процесу як упередженість. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Фокс, Кембел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначено, що наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. На думку Головуючого суду присяжних, положення п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, є доведеним, і причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для вирішення питання щодо дії запобіжного заходу.

Головуючим суду присяжних, досліджено питання щодо зменшення ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України,прийняття обвинуваченими спроб перешкоди відправленню правосуддю в спосіб неявки в судові засідання.

Так, прецедентне право Конвенції про захист прав людини та основних свобод сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні з під варти: а) ризик того, що підсудний не з`явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (Тирон проти Румунії, Смирнова проти Росії, Пірузян проти Вірменії). Згідно практики Європейського суду з прав людини:

- ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови);

- ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії);

- ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії);

- ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії);

- в той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі), Храїді проти Німеччини), Ілійков проти Болгарії);

- вираз «стан доказів» може бути важливим фактором, що свідчить наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, сам по собі він не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Турречини ).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину. Постановою слідчого від 12.12.2013 року обвинувачений ОСОБА_1 оголошувався у розшук та був затриманий 19 січня 2017 року і з того часу тримається під вартою, з огляду на потреби досудового розслідування / судового розгляду, з урахуванням необхідності запобігання ризикам у кримінальному провадженні. В подальшому неодноразово строк дії заходів забезпечення кримінального провадження було продовжено під час судового розгляду. Загалом, безперервний термін попереднього ув`язнення обвинуваченого ОСОБА_1 складає понад 3 роки 10 місяців.

Відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заарештована особа має право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов затримання, а, рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватись на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою; і суд має з`ясувати можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою (рішення ЄСПЛ у справі "Третьяков проти України"). Так, обвинуваченим ОСОБА_1 в обґрунтування заявленого клопотання про зміну запобіжного заходу надано суду ряд доказів, які дійсно об`єктивно мають оцінені як стримуючі фактори ухилення від виконання покладених на нього ст. 42 КПК України процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду. Згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 забезпечений зареєстрованим місцем проживання в м. м. Маріуполь, має підтримку, в тому числі матеріальну, зі сторони родини, тривалий час перебував під вартою, і ризик ухилення від кримінальної відповідальності зменшився. Такі обставини є вагомим стимулом для належної процесуальної поведінки, наявна досить велика частка імовірності стримування обвинуваченого до втечі, у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу.

В свою чергу, прокурором заявлений ризик прийняття обвинуваченим ОСОБА_1 спроб переховування обґрунтований виключно тяжкістю пред`явленого обвинувачення та його розшуком під час досудового слідства. Однак така позиція підлягає відхиленню, при цьому Головуючий суду присяжних звертає увагу на висновок Європейського суду з прав людини у справі «Орловський проти України», закріплено порушення ст. 5 Конвенції через тривале продовження тримання заявника під вартою під час провадження по кримінальній справі. ЄСПЛ відмітив систематичну проблему, коли національні суди продовжують тримання заявників під вартою лише на підставі того, що вони обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів, що не є достатнім виправданням довготривалого позбавлення свободи. Аналогічне зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини «Летельє проти Франції», що попереднє ув`язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку. Крім того, відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 року), утримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не повинно бути загальним правилом, та їх звільнення може здійснюватися в залежності від надання гарантій явки в суд.

При наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що з 26.07.2019 справа перебуває у провадженні Красноармійського міськрайонного суду з урахуванням того, що прокурором з цього часу не забезпечено допит потерпілих та свідків у судовому засіданні, через не встановлення їх місця перебування, не зважаючи на звернення та ухвалу суду від 22.10.2020, головуючий суду присяжних вважає, що ризик прокурором заявляється формально і не підтверджується ходом судового розгляду.

Головуючий суду присяжних вважає, що прокурором доведено існування ризику, визначеного п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, оскільки ОСОБА_1 має попередні судимості, що свідчить про його схильність до злочинної діяльності та його небажання стати на шлях виправлення, працевлаштуватися офіційно та прикладати інші чинники, необхідні для організації свого життя. Але з рішень Європейського суду з прав людини «Гуцарді проти Італії», «Шимоволос проти Росії» вбачається, що визначення терміну «правопорушення» повинно бути точним та конкретним: не допускається запобіжне (превентивне) утримання під вартою осіб, які розглядаються державою як такі, що становлять небезпеку через їх схильність до скоєння злочинів.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи - незалежно від того, наскільки коротким він є - повинно бути переконливо доведено держаними органами. При цьому, доцільність продовження строків тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення «Слоєв проти України», «Фельдман проти України»).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Калашников проти Росії» сформульовано принцип, що у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення діє презумпція на користь звільнення. Розподіл тягаря доведення надає судді можливість вирішити питання про звільнення обвинуваченої особи, якщо обвинувачення не надало доказів, достатніх, щоб переконати суддю у необхідності тримання під вартою. Таким чином, якщо обвинувачення не впоралося з тягарем доведення, презумпція на користь звільнення стає достатньою підставою для звільнення, яка не потребує додаткового обґрунтування. Як зазначено у Рішенні ЄСПЛ у справі «Попков проти Росії» підозрюваний повинен бути звільнений якщо державні органи не можуть надати достатньо підстав, які виправдовують його утримання під вартою, а влада зобов`язана надати переконливі підстави для будь-якого мінімального строку тримання під вартою.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п. 1, п. 2 ч. 1 ст.194 КПК України, але не доведе обставини, передбачені п. 3 ч. 1 ст.194 КПК України, - суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.

Головуючий суду присяжних в сукупності вищевикладеного, - приходить до переконання, що прокурором не доведено недостатність застосування відносно ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Статтею 176 КПК України визначено перелік запобіжних заходів, які застосовуються судом щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобового або в певний період доби.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При розгляді клопотання прокурора про дію заходів забезпечення кримінального провадження, Головуючий суду присяжних визначає вид запобіжного заходу з позиції головної мети - спроможності та гарантії забезпечити виконання ОСОБА_1 процесуальних обов`язків. За переконанням Головуючого суду присяжних, - застосування відносно обвинуваченого цілодобового домашнього арешту, який за правовою природою є обмеженням волі, та є другим за суворістю запобіжний захід після взяття під варту, - буде достатнім для запобігання встановленому ризику кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 177, 181, 183, 193, 194, 331 КПК України, Головуючий Суду присяжних, -

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора про дію запобіжних заходів у кримінальному провадженні задовольнити частково.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» змінити з тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» на домашній арешт строком на 2 місяці, тобто до 4 січня 2021 року, заборонивши йому цілодобово залишати житло за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

4) утримуватись від спілкування з потерпілими та свідками за даним кримінальним провадженням.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання покладених на нього обов`язків можливе застосування більш жорсткого запобіжного заходу та накладення грошового стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

По закінченню визначених судом строків запобіжних заходів - заходи забезпечення кримінального провадження припиняють свою дію і вважаються скасованими.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 КПК України у разі застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 181 КПК України орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники національної поліції з метою контролю за поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього обов`язків.

Організацію ухвали в частині негайної доставки органами Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції Донецької області обвинуваченого ОСОБА_1 до місця проживання за вищевказаною адресою покласти на прокурорів Маріупольської місцевої прокуратури № 1, якими здійснюється процесуальне керівництво в кримінальному провадженні Корольова А.А. та Гордієнко К.Л.

Копію ухвали вручити: прокурору, обвинуваченому ОСОБА_1 та надіслати на адреси: Державної установи «Бахмутська УВП (№6)» та Центральному ВП ГУ НП в Донецькій області.

Ухвала не оскаржується та підлягає негайному виконання після проголошення.

Заперечення на ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Резолютивна частина ухвали виготовлена в нарадчій кімнаті та оголошена в судовому засіданні учасникам процесу.

Повний текст ухвали оголошено 4 листопада 2020 року о 13 годині 00 хвилин.

Головуючий Суду присяжних: