Рішення № 92621214, 02.11.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 р.м. ХерсонСправа № 821/2093/16

Херсонський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Попова В.Ф.,

секретар Рябчич А.М.,

за участю:

представників позивача Гончаренка А.Ю., Заверюхи К.О.,

представника відповідача Чорного А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану відпустку,

встановив:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- стягнути 1002,12 грн грошової компенсації за невикористану відпустку за 2010 рік;

- стягнути 204683,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що при звільненні у травні 2010 року з ним не було проведено повний розрахунок, а тому має право на компенсацію невикористаної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто грошову компенсацію за невикористану відпустку в 2010 році в сумі 791,42 грн.

В задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду КАС від 09.11.2020 року Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року скасовано в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану у 2010 році відпустку, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Після скасування вищезазначених постанов суду, ОСОБА_1 , 26.08.2020 року подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з Управління МВС України в Херсонській області 226 831,44 грн. середнього заробітку з 27.05.2010 року по день проведення розрахунку - 06.06.2017 року, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення на день звільнення 88,33 грн.

Таким чином, предметом розгляду у цій справі є тільки грошова компенсація ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільнені.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та зазначили, що рішенням Верховного Суду підтверджено право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. Просять задовольнити позовні вимоги повністю.

УМВС України в Херсонській області заперечувало проти задоволення позовних вимог, надало відзив на позовну заяву та зазначило, що між ОСОБА_1 та відповідачем існував спір про виплату йому належних сум при звільненні, тому підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки не має. Але в разі задоволення позовних вимог просять врахувати розмір невиплаченої суми пропорційно до середнього заробітку, строк прострочення розрахунку та поважність причин.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 26 травня 2010 року № 318 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за статтею 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).

18 жовтня 2016 року позивач звернувся з заявою про виплату компенсації за невикористану у 2010 році відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку її виплати.

Листом від 1 листопада 2016 року управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області повідомило позивача, що підставою для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку є наказ про звільнення особи з органів внутрішніх справ із зазначенням кількості невикористаних днів щорічної відпустки в році звільнення. У наказі про звільнення позивача не зазначено невикористану частину відпустки в році звільнення, а тому підстав для її виплати не було.

Листом від 11 листопада 2016 року управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області повідомило адвоката ОСОБА_2 , що відпустка позивачу за 2010 рік не надавалась, відпустка згідно вислуги років на день звільнення склала 30 діб, невикористана частина відпустки за 2010 рік складала 12 діб.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції Верховний Суд у своїй постанові зазначив наступне.

Що ж стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з органів внутрішніх справ не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства щодо порядку, умов, складу, розміру виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Верховний суд зазначає, що як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди, встановивши наявність між учасниками справи спору щодо розміру спірної виплати, дійшли висновку про безпідставність застосування статті 117 КЗпП України. При цьому суди проігнорували та не надали оцінки положенню частини другої даної статті.

Виходячи з висловленої судами першої та апеляційної інстанцій позиції, наявність спору щодо розмірів (права) на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку взагалі виключає можливість отримання працівником середнього заробітку за весь час затримки належних йому виплат під час звільнення, що в свою чергу є хибним та безпідставним.

Фактично на час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій відповідач не виплатив позивачу спірну компенсацію за невикористану відпустку. Право позивача на її отримання було встановлено судом першої інстанції та покладено на відповідача обов`язок здійснити таку виплату.

Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення в частині відмови стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку, не відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

На виконання постанови Верховного Суду у цій справі, судом встановлено період затримки розрахунку, що складає 2568 календарних днів, а саме: з наступного дня звільнення (27.05.2010) по день повного розрахунку - 06.06.2017 року.

Суд вважає, що за весь цей період позивач має право на отримання компенсації за затримку розрахунку, оскільки позивач вживав заходів по його отриманню і спору щодо суми нарахувань з відповідачем не було, оскільки виходячи з наказу про звільнення та його позиції в судових засіданнях відповідач взагалі не вбачав підстав для таких нарахувань.

Суд вважає, що не нарахування компенсації за невикористану відпуску не є підтвердженням існування спору між сторонами.

Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 відповідно до довідки № 414 від 14.08.2020 року наданої суду Управлінням МВС України в Херсонській області складає 88,33 грн.

При визначенні сум виплат за затримку розрахунку при звільненні, суд враховує правову позицію ВП Верховного Суду у справі №821/1083/17 та зазначає, що позивачу не було сплачено грошову компенсацію за невикористану відпуску у 2010 році за 12 календарних днів, яку відповідно до рішення ХОАС стягнуто в сумі 791,42 грн з урахуванням стягнутих податків та зборів (військовий збір - 12,06 грн, ПДФО 144,62 грн., платіжні доручення додані позивачем до відзиву). Таким чином, нарахування за вказаний період складають 948,09 грн.

Середньомісячне грошове забезпечення позивача, відповідно до довідки № 414 становить (4566,05 + 821,89) : 2 = 2693,97 грн.

Суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню невиплачена сума з урахуванням її пропорційності (співвідношення) до середньомісячного грошового забезпечення яка вираховується наступним чином: 2693,97 (середньомісячне гр.збп) : 948 (невиплачена грошова компенсація) = 2,84.

За 2568 календарних днів, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення 88,33 грн. та розрахованого співвідношення середньомісячного грошового забезпечення до грошової компенсацію - 2,84, підлягають задоволеню позовні вимоги ОСОБА_1 в сумі 79 870,22 грн. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє.

Виходячи з наведених розрахунків, суд відхиляє обґрунтування позивача, щодо стягнення на його користь 226 831,44 грн.

Керуючись ст. 242-248 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08592322, місцезнаходження: 73003, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану у 2010 році відпустку задовольнити.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану у 2010 році відпустку при звільненні за період з 27.05.2010 року по 06.06.2017 року у сумі 79870,22 грн (сімдесят дев`ять тисяч вісімсот сімдесят гривень двадцять дві копійки), з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04 листопада 2020 р.

Суддя В.Ф. Попов

кат. 106030000