Рішення № 92620922, 29.10.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1523/20

29 жовтня 2020 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.

представника позивача: Процька І.Я.

представника відповідача: Стечишин О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку.

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з посади судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні у відставку з посади судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позивач не отримував вихідної допомоги, і відмова відповідача у її нарахуванні та виплаті, на думку позивача, порушує його гарантії матеріального забезпечення та соціального захисту, як судді у відставці та суперечить Конституції України, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та міжнародним стандартам, які визнані Україною.

Ухвалою судді від 02.07.2020 відкрито провадження у справі та за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом).

Представник відповідача 21.07.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому із позовними вимогами не погодилася, зазначивши, що суддям, які виходили у відставку з 01.04.2014 до 30.09.2016 виплата вихідної допомоги законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога не виплачувалася. Також зазначено, що рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Ухвалами суду від 29.07.2020 та від 03.09.2020 розгляд справи було відкладено за клопотанням представника відповідача.

Судове засідання 22.09.2020 не проводилося у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Ухвалою суду від 13.10.2020 розгляд справи було вкладено.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані докази, встановив наступні факти.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року №799-VIII припинені повноваження судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 у зв`язку з поданням заяви про відставку, а наказом голови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.11.2015 №251-К звільнено з посади судді 30.11.2015 (аркуш справи 9).

02.06.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (аркуш справи 10).

Листом від 09.06.2020 повідомив позивача, що підстав для задоволення його звернення немає, оскільки при звільненні з посади судді з ним проведено повний розрахунок, а також виплачена вихідна допомога судді у зв`язку із відставкою відповідно до діючого на той час законодавства (аркуш справи 11).

12.06.2020 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію про суми нарахованих та виплачених йому коштів при виході у відставку та окремо вказати суму нарахованої та виплаченої грошової винагороди судді при звільненні, суми нарахованих та виплачених коштів, як компенсацію за невикористану відпустку, суми нарахованої та виплаченої вихідної допомоги судді у зв`язку із відставкою (аркуш справи 12).

Однак відповіді на вказану заяву на момент звернення до суду позивач не отримав.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, що полягають у не проведенні нарахування та виплати вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Суд зазначає, що спірні правовідносини за своєю суттю є публічно-правовим спором в розумінні п.2 ч.1 ст.4 КАС України, а справа відноситься до категорії справ щодо спорів пов`язаних з проходженням чи звільненням з публічної служби (професійна діяльність суддів - п.17 ч.1 ст.4 КАС) .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Так, із набранням чинності Законом України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" питання вихідної допомоги регулювалося ст.136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01.04.2014, було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме виключено ст.136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішенням №2-р(ІІ)/2020 Другого сенату Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII.

Конституційний суд зазначив, що юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді в разі його виходу у відставку законодавець неодноразово змінював.

Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон № 2862) (втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ, далі - Закон №2453) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Законом № 2453-VI змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку (стаття 136).

У підпункті 1 пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону № 2453 було передбачено втрату чинності статтею 43 Закону № 2862 з 1 січня 2011 року, тобто через п`ять місяців після набрання чинності Законом № 2453, отже, законодавець встановив достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту офіційного опублікування Закону № 2453-VI до втрати чинності нормами, які регулюють питання виплати вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку.

Відповідно до Закону № 1166, який набрав чинності з 1 квітня 2014 року, із Закону №2453-VI, зокрема, виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

У контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності.

Згідно із частиною п`ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Конституційний Суд України наголосив, що Закон № 1166 був ухвалений парламентом 27 березня 2014 року та опублікований 31 березня 2014 року в газеті "Голос України", що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному веб-порталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV "Прикінцеві положення" Закону № 1166, у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону № 1166, підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 набрав чинності з 1 квітня 2014 року, тобто з наступного дня після опублікування Закону № 1166.

Оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону № 1166, залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 із Закону № 2453-VI) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду.

Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов`язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166.

На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов`язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону № 1166, з 31 березня по 1 квітня 2014 року є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 1 квітня 2014 року вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.

Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166 та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166 мали право на вихід у відставку, але станом на 1 квітня 2014 року ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом № 1166.

Наведене дає підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

Отже, відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020, підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 15 квітня 2020 року Конституційним Судом України відновлено дію ст.136 Закону № 2453, що передбачала право судді при виході у відставку на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Щодо твердження відповідача про те, що рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, суд зазначає наступне.

На думку суду, вищенаведене твердження відповідача є безпідставним, оскільки дія відновленої ст.136 Закону №2453 поширюється тільки на суддів, які звільнились у відставку в період з 01.04.2014 по 30.09.2016. Натомість, на суддів які звільняються у відставку після 30.09.2016 і по даний час застосовується дія ст.143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VII, якою регламентована виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Так як вже зазначалось, рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в Рішенні від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Внаслідок застосування відповідачем положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ позивач недоотримав доходи у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації відповідачами, було порушено право власності позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання відповідача на те, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, будь - яким чином не впливає на вирішення спору, оскільки даним рішенням не встановлюватися будь - які права чи обов`язки осіб та на підставі цього рішення не виникли нові правовідносини. Навпаки цим рішенням констатовано, невідповідність Конституції України, положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ. При цьому він суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним.

Зокрема, як норми ст. 152 Конституції України, так і положення Закону України “Про Конституційний Суд України” декларують перспективний характер рішень Конституційного Суду України, правовим наслідком чого за загальним правилом є те, що неконституційність певної норми може застосовуються лише до правовідносин, що виникли або продовжують існувати після оголошення рішення Конституційного Суду України.

Однак, негативні наслідки порушення Конституції України повинні бути адекватно усунені шляхом забезпечення поновлення порушеного права особи внаслідок застосування у її справі положень закону, які не відповідали Конституції України.

Таким чином, застосування до особи положень закону, визнаних неконституційними (конституційними), з метою поновлення порушених прав та свобод, є одним із проявів “відповідальності” держави та відповідального публічного урядування. У такий спосіб держава виконує свій обов`язок поновити права, які вона сама й порушила, ухваливши акт, що став об`єктом судового конституційного контролю і визнаний неконституційним.

Враховуючи, суд приходить до висновку, що після ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, позивач набув право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст.136 Закону № 2453-VI.

Також, суд зазначає, що згідно із ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, та виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду (ч. 3 ст. 148, ч. 1 ст. 151 Закону №1402-VIII.

Відповідно до п. 2 ч.3 ст. 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів, окрім Верховного Суду, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України здійснює Державна судова адміністрація України.

При цьому функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (ч.4 ст.148 Закону №1402-VIII).

Оскільки позивач працював суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, саме на Територіальне управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області покладено обов`язок нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у зв`язку з відставкою.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1, ч.2 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов слід задовольнити повністю.

У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з посади судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області, (місцезнаходження вул. Грушевського, 6, м. Тернопіль, 46001 код ЄДРПОУ 26198838).

Головуючий суддя Баранюк А.З.