Рішення № 92620903, 26.10.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1960/20

26 жовтня 2020 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.

представника позивача Півторака В.М.

представника відповідача Чайківської М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення №0133634-5404-1915 від 04.05.2020, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0133634-5404-1915 від 04.05.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 22.06.2020 року отримав податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області №0133634-5404-1915 від 04.05.20 року щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 33 281,76 грн. Позивач вважає, що зазначене податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області №0133634-5404-1915 від 04.05.20 року є протиправним та піддягає скасуванню.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 20.08.2020, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечила. У відзиві зазначила, що нерухоме майно, яке є у власності ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до типу об`єкта: нежиле приміщення, загальна площа складає 531,7 кв.м.

Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Кодексу, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. (пп.266.7.1.1 п.266.7 ст.266 Кодексу).

Відповідно до статті 8 Закону України від 23.11.2018р. №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні.

Так, відповідно до інформації щодо Позивача, яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платежів», а саме: розділ «Реєстр об`єктів житлової нерухомості», відомо, що ОСОБА_1 ,. має у власності нежиле приміщення, площа якого - 531,7 кв.м та ставка податку для даного об`єкту становить 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування. Тобто, сума податку складає 62,595 грн. х 531,7 кв.м. = 33 281,76 грн.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, проте вид його основної діяльності є «Вантажний автомобільний транспорт» (КВЕД 49.41), та отримує дохід лише від цієї діяльності, що підтверджується декларацією. Тобто, він не є сільськогосподарським товаровиробником.

Враховуючи вище зазначене, Позивачем не підтверджено двох умов для звільнення об`єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, тому даний об`єкт нерухомого майна не відноситься до об`єктів, визначених пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Кодексу як об`єкт нерухомості, що не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки власник такого об`єкту не є юридичною особою та не використовує об`єкт у сільськогосподарській діяльності.

Отже, податкове повідомлення-рішення №0133634-5404-1915 від 04.05.2020р., яким визначено суму податкового зобов`язання на податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік, винесене на підставі чинного законодавства і підлягає сплаті протягом 60 днів з дня його вручення. А тому, відповідач просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

31 серпня 2020 року ухвалою суду було призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 24.09.2020 о 10:15 год.

Ухвалою суду від 24.09.2020 відкладено розгляд справи на 20.10.2020 о 10:15 год., у зв`язку із неявкою сторін.

Ухвалою суду від 20.10.2020, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) оголошено перерву до 26.10.2020 о 10:30 год. для подання нових доказів по справі.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача щодо можливості задоволення позовних вимог заперечила з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та додаткових пояснень.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Нерухоме майно, яке є у власності ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до типу об`єкта: нежиле приміщення, загальна площа складає 531,7 кв.м.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - Кодекс, ПК України).

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Кодексу платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Кодексу платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 14.1.129.1 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Згідно до пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 Кодексу, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Кодексу, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. (пп.266.7.1.1 п.266.7 ст.266 Кодексу).

Відповідно до статті 8 Закону України від 23.11.2018р. №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні.

Так, відповідно до інформації щодо Позивача, яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платежів», а саме: розділ «Реєстр об`єктів житлової нерухомості», відомо, що ОСОБА_1 ,. має у власності нежиле приміщення, площа якого - 531,7 кв.м та ставка податку для даного об`єкту становить 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування. Тобто, сума податку складає 62,595 грн. х 531,7 кв.м. = 33 281,76 грн.

Як стверджує представник позивача в судовому засіданні, 22.06.2020 ОСОБА_1 отримано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області №0133634-5404-1915 від 04.05.20 року щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 33 281,76 грн. Вважаючи, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області №0133634-5404-1915 від 04.05.20 року є протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 266.2.2, пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування:

а) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; г) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад; д) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об`єкта на дитину; е) об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; з) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств; тощо.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та [фізичними особами) України.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд включає в себе Клас 1271 - Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства.

В той же час Клас 1271 Державного класифікатора будівель та споруд включає в себе наступні підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва» (товарні та племінні ферми великої рогатої худоби, свиноферми та свинофабрики, вівцеферми, кролівничі та звірівницькі ферми, кінні заводи, собачі розплідники); 1271.2 «Будівлі для птахівництва (птахофабрики, та птахоферми, на підприємства по виробництву яєць та м`яса птиці, а також по вирощуванню гібридної птиці для товарних господарств і інкубаторно- птахівничі станції для виробництва добового молодняка птиці та інші); 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна» (зерносховища); 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні» (силоси); 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства» (підвали, винокурні, винні ємкості); 1271.6 «Будівлі тепличного господарства» (теплиці, сільськогосподарські, парники, оранжереї, заводи кормових антибіотиків); 1271.7 «Будівлі рибного господарства» (підприємства по переробці риби); 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва» (підприємства по переробці відходів тваринництва); 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші» підприємства виробничо-технічного обслуговування, які включають бази зберігання мінеральних добрив та пестицидів, сільськогосподарської техніки та запасних частин, підприємства по ремонту сільськогосподарських машин та транспорту, станції біологічного захисту рослин).

Тож із метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК до будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (підкласи 1271.1-1271.9).

Підпунктом 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, які саме об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки не є об`єктом оподаткування.

Виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми Податкового кодексу України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»), та/ або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («І»), будівлі промисловості («є») тощо.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду у справі №806/2676/17 (провадження К/9901/28719/18) від 15.05.2018, №806/2461/17 (провадження №К/9901/27759/18) від 15.05.2018 і №823/1702/16 (провадження №К/ 9901/40145/18) від 02.10.2018.

Пункт «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно - правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/ або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, у вказаній нормі вказано, що визначення сільськогосподарського товаровиробника виключно для цілей глави І «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV цього Кодексу «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники.

Таким чином, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України застосовується виключно для цілей глави розділу XIV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено самим підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

З системного аналізу правових норм вбачається, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу XII «Податок на майно».

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у ПК України не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 за №575-VI, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Саме до числа таких об`єктів і належить нежиле приміщення ОСОБА_1 за АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.07.2008 року № витягу 19478193.

Як видно з матеріалів справи, дане нежитлове приміщення в продовж 2019 року податкового періоду використовувалось та і використовується в даний час для зберігання зернових культур.

Судом встановлено, що в оренду, лізинг, позичку нікому не передавалось, а відтак не може бути об`єктом оподаткування.

Крім того, відповідно до п. 56.21 cт. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Отже, згідно норм чинного законодавства та практику Європейського Суду з прав людини, у Позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки у ОСОБА_1 відсутній об`єкт оподаткування, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що в даному випадку відповідачем необґрунтовано застосовано визначені статтею 126 ПКУ штрафні санкції, у спосіб винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за № №0133634-5404-1915 від 04.05.2020.

Щодо позовної вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн., суд зазначає наступне.

За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, в силу приписів ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що позивач поніс витрати, які пов`язані із розглядом справи за правову допомогу в розмірі 9000,00 грн.

Витрати пов`язані з розглядом справи: на професійну правничу допомогу адвоката Півторака П.В., в розрахунку 50% від прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік": 1135 грн. за 1 годину роботи адвоката.

У відповідності до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги: зустріч, консультація клієнта, вивчення документів, узгодження правової позиції - 1000 грн.; підготовка та подання заяви до суду - 4000 грн.; вивчення, аналіз та підготовка та подання відповіді на відзив - 2000 грн.; участь в судових засіданнях - 2000 грн. Всього за виконані роботи 9000 грн.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд часткового погоджується з доводами позивача щодо розміру витрат на правничу допомогу, а тому стягнута з Головного управління ДПС у Тернопільській області за рахунок її бюджетних асигнувань має бути сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 гривень.

Суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення.

У відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову судові витрати підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача в розмірі 840,80 гривень.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС в Тернопільській області №0133634-5404-1915 від 04.05.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 9 840 грн. 80 коп. (840 грн. 80 коп. зі сплати судового збору та 9 000 грн. 00 коп. за надання правничої допомоги) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Тернопільській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 місцезнаходження/місце проживання с. Велика Лука,Тернопільський район, Тернопільська область,47731 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач:

- Головне управління ДПС у Тернопільській області місцезнаходження/місце проживання вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003 код ЄДРПОУ/РНОКПП 43142763.

Головуючий суддя Подлісна І.М.