Ухвала суду № 92620371, 03.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2748/20

У Х В А Л А

03 листопада 2020 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Марин П.П., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеського прикордонного заводу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеського прикордонного заводу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Одеського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 22.03.2016 по 01.03.2018;

зобов`язати Одеський прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 22.03.2016 по 01.03.2016, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008;

визнати протиправною бездіяльність Південного регіонального управлінні Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2014 по 22.03.2016;

зобов`язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 22.03.2016, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008;

визнати противоправним дії Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно;

стягнути з Одеського прикордонного загону на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 12.03.2018 по 05.09.2018 в сумі 98 862,98 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.07.2020 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Керуючись приписами ст.ст. 194, 205 КАС України 20.10.2020 року розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.

Так, у відзиві на адміністративний позов представником Одеського прикордонного загону порушено питання щодо порушення позивачем строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 30.01.2019 року по справі №910/4518/16.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення). Стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації вартості речового майна не обмежені позовною давністю. У відповідності до пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком. Крім того, у постанові від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15 Верховний Суд України підкреслив, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами. Залишення позову без розгляду засвідчить про обрання судом неефективного способу захисту, що не відповідає вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також вказує на порушення його права на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Розглянувши питання можливості поновлення позивачу строку звернення до суду за даним адміністративним позовом суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Встановлений ст. 122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Суд також зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стала виплата йому Одеським прикордонним загоном грошової компенсації за неотримане речове майно не в день його звільнення з військової служби – 12.03.2018, а 05.09.2018, тобто із затримкою повного розрахунку при звільненні. З огляду на що, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду з вимогою про стягнення з Одеського прикордонного загону середнього заробітку за період з 12.03.2018 по 05.09.2018, тобто за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно.

Слід зазначити, що відповідно до банківської виписки грошові кошти на рахунок позивача зараховані 06.09.2018.

Таким чином, саме з 06.09.2018 - з моменту отримання ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 12873,14 гривень без виплати при цьому середнього заробітку за час затримки виплати такої компенсації, для позивача розпочався перебіг процесуального строку на звернення з даним позовом до суду, оскільки саме з цього дня позивач дізнався (мав реальну можливість дізнатися) про те, що Одеський прикордонний загін, з вини якої сталась затримка виплати всіх належних йому при звільненні сум, фактично з ним розрахувалась, однак не виплатила при цьому середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.

Відтак, перебіг строку звернення з даним позовом до суду розпочався для позивача 07.09.2018, з наступного дня після дати коли позивач дізнався (мав реальну можливість дізнатися) про порушення свого права на виплату середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд відмічає, що предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, однак, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені не входить до структури заробітної плати.

За правилами частини першої статті 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що "в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

З наведеного вбачається, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками позовної давності.

Разом з тим, оскільки спірні правовідносини пов`язані із стягненням середнього заробітку за час затримку виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з публічної служби, то під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення КАС України, як норми спеціального закону, а не положення КЗпП України. Зазначеного висновку, дійшов Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 та постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Матеріалами, доданими до позовної заяви підтверджується, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено 06.09.2018, водночас, з вказаним адміністративний позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 30.02.2020, що свідчить на користь висновку про пропуск позивачем, встановленого в ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Однак, ОСОБА_1 своїм правом на звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку не скористався. Натомість надіслав до суду відповідь на відзив, в якій, посилаючись на викладений в постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 правовий висновок Верховного Суду, зазначив, що ніхто не в праві обмежувати військовослужбовців, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Також позивач зазначив, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці. На переконання позивача стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації вартості речового майна не обмежується позовною давністю.

Враховуючи викладене суд вважає, що позивачем не надано належних доказів наявності обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.

При вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання противоправними дії Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнення з Одеського прикордонного загону на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 12.03.2018 по 05.09.2018 в сумі 98 862,98 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів - слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169 КАС України, суддя

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського прикордонного заводу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині позовних вимог про визнання противоправними дії Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнення з Одеського прикордонного загону на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 12.03.2018 по 05.09.2018 в сумі 98 862,98 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів – залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили відповідно до приписів ст. 256 КАС України.

Суддя П.П. Марин