Рішення № 9258679, 27.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.04.10 р.                     Справа № 15/286пд                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного підприємства „Промтехіндустрія” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 30926553)

до відповідача відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 00191158)

про визнання договору поставки № 07/257 від 25.04.2008 р. недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: Лєснов С.О. за довіреністю б/н від 21.09.2009 р. (в останнє судове засідання не з’явився)

від відповідача: Данилова С.О. за довіреністю № 09–18/1486 від 02.01.2009 р. (в останнє судове засідання не з’явився)

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява приватного підприємства „Промтехіндустрія” м. Донецьк до відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь” м. Маріуполь про визнання договору поставки № 07/257 від 25.04.2008 р. недійсним.

Ухвалою суду від 28.09.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/286пд, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Ухвалою від 17.11.2009 р. заява ПП „Промтехіндустрія” про забезпечення позову про визнання договору недійсним шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання договору поставки № 07/257 від 25.04.2008 р., залишена без задоволення.

Ухвалою від 24.11.2009 року провадження у справі № 15/286пд зупинено у зв’язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення Донецьким апеляційним господарським судом в апеляційному провадженні скарги на ухвалу господарського суду від 17.11.2009 року та повернення матеріалів справи до суду першої інстанції.

Ухвалою від 30.11.2009 р. Донецького апеляційного господарського суду відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу господарського суду від 17.11.2009 р.

Ухвалою від 18.02.2010 р. Вищого господарського суду України відмовлено у задоволенні касаційної скарги на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2009 року.

02.04.2010 року матеріали справи № 15/286пд повернуті до суду першої інстанції.

Ухвалою заступника голови господарського суду Донецької області від 06.04.2010 р. строк вирішення спору продовжено до 10.05.2010 р.

Ухвалою від 07.04.2010 р. провадження у справі було поновлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини:

25.04.2008 р. сторони уклали договір поставки № 07/257, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався поставити, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, спецтехніку (продукцію), номенклатура, кількість та ціна якої вказані в специфікаціях, що є невід’ємною частиною даного договору. Позивач вважає, що таким формулюванням сторони порушили вимоги ст. 671 ЦК України, тому як не передбачили конкретний асортимент товару, на підставі чого, керуючись ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, позивач спірний договір поставки вважає неукладеним.

Пунктом 5.7 договору передбачено, що за прострочення повернення передоплати постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% від неповернутої суми за кожний день прострочення. Позивач вважає, що такий пункт договору суперечить Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. За розрахунком позивача на момент укладення спірного договору поставки подвійна облікова ставка НБУ становила 0,02% за кожен день прострочення. За вказаних обставин передбачений сторонами в п. 5.7 договору розмір пені позивач вважає необґрунтованим та таким, що суперечить Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач вважає договір таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що спричинює його недійсність.

Відповідач надав до суду відзив № 09–5/35 від 14.10.2009 р. на позовну заяву, яким проти позовних вимог заперечує наступним:

Пунктом 1.1 спірного договору поставки сторони передбачили погодження істотних умов договору щодо номенклатури, кількості та ціни товару шляхом підписання специфікації до договору, що є невід’ємною його частиною. До договору поставки сторони уклали специфікацію № 1 від 25.04.2008 р., якою погодили зобов’язання постачальника передати та зобов’язання покупця прийняти та оплатити автогідропідйомник АГП–22,02 на шасі ЗІЛ 433362 (карбюраторний) новий, 2008 року випуску, в кількості 1 шт. за ціною 419000,00 грн. (в т.ч. ПДВ). Завірена копія специфікації до договору міститься в матеріалах справи.

Суд приймає заперечення відповідача в цій частині як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв’язку з тим, що сторони під час підписання договору поставки № 07/257 від 25.04.2008 р. визначили порядок погодження істотних умов договору щодо асортименту, кількості та ціни товару шляхом підписання специфікації, яка є невід’ємною частиною договору. Факт укладення такої специфікації до договору № 07/257 від 25.04.2008 р. сторонами не оспорюється, тобто договір є укладеним.

У відзиві відповідач посилається на ст. 551 ГК України, згідно якої якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Оцінивши доводи позивача та заперечення відповідача щодо встановлення в п. 5.7 договору пені за прострочення повернення передоплати в розмірі 0,5% від неповернутої суми за кожний день прострочення, проаналізувавши чинне законодавство та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку:

Статтею 230 ч.1 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ч. 2 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Законом встановлена тільки верхня границя розміру пені, тобто вона не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, але конкретний розмір пені, який доцільно використовувати в даних правовідносинах законом не визначений.

Відповідно до ст. 231 ч. 4 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Договором поставки № 07/257 від 25.04.2008 р. сторони передбачили конкретний розмір пені, який підлягає застосуванню у випадку прострочення повернення передоплати постачальником у розмірі 0,5% від неповернутої суми за кожний день прострочення. Саме цей розмір пені буде враховуватися при розрахунку пені за умови, що він не перевищуватиме подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому якби сторони не погодили між собою в договорі конкретний розмір пені, то розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, до нарахування пені за несвоєчасне повернення суми передоплати, перерахованої на виконання договору поставки № 07/257 від 25.04.2008 р., застосувати було б неможливо.

На момент укладення договору поставки сторони не могли знати конкретний розмір облікової ставки НБУ, який буде встановлений компетентним органом на період сплати пені, тому як це пов’язано з фактичним виконанням сторонами договору в майбутньому періоді часу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Згідно чинного законодавства неукладення договору не є підставою для визнання його недійсним.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач не надав до суду жодних доказів того, що спірний договір поставки суперечить вимогам чинного законодавства. Підстави для визнання правочину недійсним, встановлені нормою ст. 215 ЦК України та конкретно визначені ст. 203 ЦК України, відсутні. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати у зв’язку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 41; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 27.04.2010 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя