Рішення № 9258086, 26.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.04.10 р.                     Справа № 33/196                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Прокурора Жовтневого району міста Маріуполя в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради м. Маріуполь

до відповідача: Малого колективного підприємства „Тройка” м. Маріуполь

про: стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 1930,74грн., суми боргу за послуги орендодавця у розмірі 69,04грн. та пені у розмірі 90,71грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Прокурора – Пономарьов (посвідчення №2644, дійсне до 14.07.2010р.);

від Відповідача – Рибак Ю.В. (довіреність №26 від 16.04.2010р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 15.02.2010р. на 01.03.2010р., з 01.03.2010р. на 16.03.2010р., 16.03.2010р. на 25.03.2010р., з 25.03.2010р. на 20.04.2010р., з 20.04.2010р. на 26.04.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Прокурор Жовтневого району міста Маріуполя в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради м. Маріуполь (далі – Позивач) звернувся до Малого колективного підприємства „Тройка” м. Маріуполь (далі – Відповідач) з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 1930,74грн., суми боргу за послуги орендодавця у розмірі 69,04грн. та пені у розмірі 90,71грн.

В обґрунтування позовних вимог Заявник позову посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди № 3160д-ж від 01.05.2002р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені.

На підтвердження вказаних обставин Заявник позову надає договір оренди № 3160д-ж від 01.05.2002р., розрахунок пені, рахунки.

Нормативно свої вимоги Заявник позову обґрунтовує ст. ст. 5, 10, 18, 19, 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 324, 762 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України „Про прокуратуру”, ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем надані письмові пояснення б/н, б/д (а.с.а.с. 146, 147 т.1, 1-3 т.2), щодо заявленої до стягнення суми заборгованості, а також додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 4-39, 45-54 т.2).

Заявник під час нового розгляду справи підтримав пояснення позивача б/н, б/д (а.с.а.с. 146, 147 т.1, а.с.а.с.1-3, 73 т.2).

Відповідач під час нового розгляду справи надав відзив №27 від 16.04.2010р. (а.с.а.с.67, 68 т.2), який проти позову заперечив, посилаючись на припинення орендних правовідносин у зв’язку із викупом частини орендованого майна і відсутністю жодних угод відносно не викупленого залишку і фактичне невикористання залишку об’єкту оренди площею 41,1кв.м., у зв’язку із чим наполягав на припиненні провадження у справі у зв’язку із відсутністю предмету спору.

Відповідачем також надані додаткові документи на виконання вимог ухвали суду (а.с.а.с.63-66 т.2).

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані учасниками справи документи істотним чином не вливають на таку кваліфікацію, тим більше, що подальше очікування на їх надання є неможливим у зв’язку із закінченням 26.04.2010р. процесуального строку розгляду справи.

Вислухавши у судових засіданнях Прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.05.2002р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено та договір на оренду нежилого приміщення № 3160д-ж (а.с.а.с. 4-7 т.1), згідно п.п.1.1, 7.1. якого Позивач передає Відповідачу в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Маріуполь, пр. Леніна, 121, загальною площею 145,6 кв. м., для використання під офіс, склад та магазин, строком до 12.10.2008р.

За змістом п. 2.4. Положення про Управління міського майна маріупольської міської ради (а.с.а.с. 58, 59 т.1) здійснення повноважень орендодавця міського комунального майна віднесено, серед іншого, до основних напрямків роботи Позивача.

Згідно умов п.п.3.2., 4.1-4.2. зазначеного договору на Відповідача покладені наступні грошові зобов’язання:

- з оплати послуг Орендодавця з обслуговування у розмірі 10,19грн. щомісячно , з розрахунку 0,07грн. за 1кв.м.;

- зі сплати орендної плати з розрахунку 2,95 гривень за 1 кв. м. (за перший місяць, в подальшому – з урахуванням рішень Маріупольської міської ради та індексу інфляції) – не пізніше 20 числа поточного місяця.

Умовами п. 6.3. договору за прострочення сплати орендної плати встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 2-х облікових ставок Національного банку України за кожен день прострочення.

01.03.2004р. відповідач згідно з актом №3762 прийому-передачі нежитлового приміщення в будинку 121 по пр.Леніна, повернув, а Позивач прийняв нежитлове приміщення загальною площею 15,9 кв.м, розташоване в підвалі 9-ти поверхової будівлі у будинку №121 по пр.Леніна (а.с. 30 т.1).

22.08.2005р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) був укладений та посвідчений нотаріально договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №791 (а.с.а.с. 26-28 т.1), за умовами п.1.1 якого продавець передав у власність покупцю вбудоване нежитлове приміщення, літ. А/п, прим. 131, кімн. 3, 5, 6, 11, загальною площею 88,6 кв.м., яка складає 1/100 часток будинку, розташоване за адресою м. Маріуполь, пр. Леніна, 121 на земельній ділянці Маріупольської міської ради, розташоване у підвалі дев'ятиповерхового житлового будинку, про що сторонами був складений відповідний акт прийому-передачі (а.с. 29 т.1).

Згідно з додатковою угодою від 01.04.2008р. до договору від 01.05.2002р. №3160д-ж (а.с.56 т.1), пункт 3.2 (б) договору №3160д-Ж від 01.05.2002 р. був викладений в новій редакції: "За послуги з обслуговування орендаря сплачувати орендодавцеві з 01.04.2008 р. суму у розмірі 8,63 грн. щомісячно, з розрахунку 0,21 грн. за 1 кв.м орендованої площі". Вказана додаткова угода підписана обома сторонами, однак відтиск печатки МКП "Тройка" відсутній.

У зв’язку із неналежним виконанням грошових зобов’язань у Відповідача за період з квітня по листопад 2008р. включно утворилась заборгованість з орендної плати у сумі 1930,74грн. та за послуги обслуговування в сумі 69,04грн. Крім того, у зв’язку із зазначеною заборгованістю Заявником позову нараховано пеню у розмірі 90,7грн.

Як вбачається із змісту наявних документів Відповідачем сплата стягуваних сум та інших нарахований платежів не здійснена, у зв’язку з чим Прокурор звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.02.2009 р. у справі №33/196 (суддя Новікова Р.Г.) позов задоволено частково: стягнуто з Малого колективного підприємства "Тройка" на користь місцевого бюджету Жовтневого району м.Маріуполя суму заборгованості з оплати орендної плати за період з квітня 2008 р. по листопад 2008 р. у розмірі 1 814,85 грн., суму забор гованості за послуги орендодавця за період з квітня 2008 р. по листопад 2008 р. у розмірі 69,04 грн. пеню за період з 21.06.2008 р. по 08.12.2008р. у розмірі 88,21 грн.; в дохід Державного бюджету України суму державного мита в розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.; у задоволенні вимог про стягнення суми боргу у розмірі 116,00 грн. та пені у розмірі 2,50 грн. відмовлено через необґрунтованість.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.05.2009 р. (судді –Стойка О.В., Діброва Г.І., Шевкова Т.А.) рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2009р. скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2009 року Касаційну скаргу прокурора Жовтневого району м.Маріуполя на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.05.2009р. у справі №33/196 задоволено частково: постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.05.2009р. та рішення Господарського суду Донецької області від 25.02.2009р. у справі №33/196 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Донецької області. При цьому касаційною інстанцією в порядку ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України були сформульовані обов’язкові до виконання під час нового розгляду вказівки відносно необхідності встановлення наступних обставин: яке саме приміщення було передано Відповідачу в оренду згідно із договором оренди від 01.05.2002р. №3160д-ж (місце його розташування в будинку, кількість складових кімнат тощо); дослідження патенту від 16.10.1998р. №500 та експертної оцінки від 01.05.2002р., а також листа від 30.07.2003р. №1881-01; надання оцінки факту відсутності відтиску печатки Відповідача на додатковій угоді до договору оренди від 01.04.2008р.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 26.01.2010р. справа № 33/196 була передана на розгляд судді Господарського суду Донецької області Попкову Д.О.

Під час нового розгляду Заявник та Позивач підтримали заявлені позовні вимоги.

Відповідач під час нового розгляду справи проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №27 від 16.04.2010р. (а.с.а.с.67, 68 т.2).

За результатами дослідження і правової оцінки наданих під час первісного та нового розгляду справи документів та пояснень представників сторін судом на виконання вказівок Вищого господарського суду України були встановлені наступні обставини:

- об’єкт оренди за договором №3160д-ж від 01.05.2002р. розташовано в підвалі нежитлового багатоквартирного будинку за адресою м. Маріуполь, пр. Леніна, б. 121, та у розглядуваний період формування стягуваної заборгованості включав в себе нежитлові приміщення кімнат 3, 5, 6, 11 загальною площею 88, 6 кв.м., які перебували у комунальній власності територіальної громади міста Маріуполя згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.5 т.2), та місця загального користування (коридори) площею 41,1кв.м., в яких розташовані комунікації будинку (а.с.124 т.1)

- у зв’язку із набуттям Відповідачем на підставі договору купівлі-продажу №791 від 22.08.2005р. права власності на вказані нежитлові приміщення загальною площею 88,6 кв.м., які входили до складу об’єкту оренди, об’єктом оренди за договором №3160д-ж від 01.05.2002р. залишилися лише місця загального користування площею 41,1кв.м. Взаємне розташування нежитлових приміщень та місць загального користування за вказаними договорами купівлі-продажу та оренди представлені на схемі плану поверхів (а.с. 10 т.2), складеній на вимогу суду;

- згаданий у договорі оренди №3160д-ж від 01.05.2002р. патент від 16.10.1998р. №500 (а.с.48 т.2) ідентифікує розташування об’єкту оренди саме в підвалі будівлі, тоді як висновок експертної оцінки від 01.05.2002р. був знищений за давністю збереження, про що складено акт № 1 від 08.01.2009р. (а.с.а.с.9-15 т.2);

- лист № 32 від 28.07.2003р., зареєстрований Позивачем 30.07.2003р. за вх. №1881-01 (а.с.4 т.2) в контексті пояснень учасників справи, наданих в ході судових засідань, достатньою мірою дозволяє ідентифікувати повернуті Відповідачем за актом №3762 прийому-передачі приміщення площею 15, 9 кв.м. як складову частину первісного об’єкту оренди за договором №3160д-ж від 01.05.2002р.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених Прокурором вимог, оскільки їх одночасне висування цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України (вимоги є грошовими, пов’язані наданими доказами та підставами виникнення - порушення грошових зобов’язань за договором оренди), їх сумісний розгляд не утруднює вирішення справи, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення нарахованої пені.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема – Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та Цивільним кодексом України, а також - умовами договору № 3160д-ж від 01.05.2002р.

Застосування судом до правовідносин сторін, що виникли на підставі договору, укладеного до набрання чинності вказаних кодексів, зумовлені періодом виникнення спірних грошових вимог (з квітня 2008р. по листопад 2008р.) та санкцій за їх порушення (нараховані пеню за період з 21.06.2008р. по 08.12.2008р.), триваючим характером орендних правовідносин та приписами ст. 5, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України і п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України. Водночас, оцінка умов договору оренди № 3160д-ж від 01.05.2002р. здійснюється судом в контексті приписів законодавства в редакції на момент його укладання, зокрема – Цивільного кодексу УРСР.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступної сукупність умов:

- наявність у Позивача певного суб’єктивного права (інтересу) – об’єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Виходячи із наведеного Прокурором та підтриманого Позивачем обґрунтування заявлених вимог, підставою виникнення та існування у періоду формування стягуваних грошових сум відповідного (захищуваного) суб’єктивного права Позивача на їх отримання є договір оренди № 3160д-ж від 01.05.2002р., умови якого і передбачають можливість отримання орендної плати та оплати послуг Орендодавця, пов’язаних із орендою місць загального користування площею 41, 1кв.м. (яка і вступає первинною базою для розрахунку всіх заявлених грошових вимог – а.с.а.с.20, 21 т.2).

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Вказані норми діючого законодавства за своєю сутністю відповідають положеннями ст.4, 151 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладання сторонами спірного договору.

Втім, можливість кваліфікації договору оренди № 3160д-ж від 01.05.2002р. у якості належної правової підстави для виникнення та існування захищуваного розглядуваним позовом суб’єктивного права на отримання грошових коштів перебуває (можливість) у залежності від відповідності означеного договору (принаймні в частині, що стосується оренди місць загального користування площею 41, 1 кв.м.) приписам законодавства.

Оцінивши умови означеного договору у світлі законодавства, що діяло на момент його укладання згідно вимог ст. 58 Конституції України, суд дійшов висновку про невідповідність його положень в частині, що стосується оренди місць загального користування площею 41,1 кв.м, такому законодавству.

Дійсно, статус означених приміщень як місць загального користування у підвалі багатоквартирного будинку, частина нежитлових приміщень у якому належить, зокрема Відповідачеві, унеможливлює їх надання в оренду Позивачем останньому, або будь-якій іншій особі.

Вказаний висновок суду ґрунтується на такому.

Виходячи із визначення терміну будівля, наведеного в п. 3 Класифікатора державного майна, затвердженого наказом ФДМ України № 461 від 15.03.2006р., остання складається із наземних або підземних приміщень, утворених несучими та огороджувальними або сполученими (несуче-огороджувальними) конструкціями.

Зазначені ознаки конструкцій, що утворюють будівлю, дозволяють їх ототожнити із конструктивним елементом у розумінні визначення цього терміну, наведеного в ст. 1 Закону України „Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”, положення якого підлягають застосуванню при вирішенні розглядуваного спору, оскільки наявність або відсутність зареєстрованого об’єднання співвласників не вливає на правовий режим власності майна відповідного будинку.

Сукупний аналіз положень ст.19 Закону України „Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” та ч. 2 ст.10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”, зумовлює однозначний висновок про те, що власники квартир житлового будинку виключно в силу наявності права власності на квартири є співвласниками решти його (будинку) складових елементів – допоміжних приміщень (у тому числі – підвалів), конструкцій, фундаменту, даху тощо. Аналогічна правова позиція наведена Конституційним Судом України в рішенні від 02.03.2004р. №4-рп/2004.

Суд вважає, що статус співвласника зазначених допоміжних приміщень багатоквартирного будинку притаманний і власникам нежитлових приміщень (зокрема – Відповідачеві), що входять до житлового комплексу, проте є окремим об’єктами цивільно-правових відносин, оскільки:

- по-перше, ч.4 ст. 13 Конституції України, ч.2 ст.318 та ч.3 ст.319 Цивільного кодексу України запроваджують і встановлюють рівність всіх суб’єктів права власності і господарювання;

- по-друге, ст. 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950р. гарантована реалізація прав, передбачених Конвенцією (в тому числі - мирного володіння майном (ст. 1 Першого протоколу), без жодної дискримінації за будь-якою з ознак. Як зазначає Європейський суд з прав людини в п. 65 Рішення від 16.04.2002р. у справі „АТ Данжвіля проти Франції”: „..... згідно з практикою Європейського суду з прав людини, немає дискримінації доти, доки не йдеться про різний підхід до осіб, що перебувають в однаковій ситуації.” (Журнал „Практика Європейського суду з прав людини Рішення. Коментарі. № 1(29)’2006, можливість використання якого передбачена абз. 2 п. 9 Інформаційного листа ВГСУ від 18.11.2003р. № 01-8/1427). Відповідно до ст. 17 Закону „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р., ст. 46 Конвенції її норми та практика їх застосування Європейським судом з прав людини є джерелом права для національних судів.

За таких обставин, за умов наявності в комунальній власності та в управлінні Позивача нежитлових або житлових приміщень у багатоквартирному житловому будинку за адресою м. Маріуполь, пр. Леніна, 121, останній може вважатися лише співвласником місць загального користування площею 41, 1кв.м., які були ним передані одноосібно в оренду Відповідачу як об’єкт виключно комунальної власності.

За таких обставин, Позивач як орган, уповноважений органом місцевого самоврядування управляти комунальною власністю, не може виступати орендодавцем означеного майна у розумінні абз. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, оскільки місця загального користування площею 41, 1кв.м. у підвалі будинку за адресою м. Маріуполь, пр. Леніна, 121 не є об’єктом комунальної власності.

Більш того, передання відповідного приміщення в оренду як форма розпорядження ним та реалізація повноважень власника у розмінні ст. ст. 2, 4 Закону України „Про власність” (діяв на момент укладання розглядуваного договору оренди), положення яких відтворені у ст.ст. 317, 319 діючого Цивільного кодексу України, вимагає спільної волі всіх співвласників задля уникнення порушень ст. 41 Конституції України, чого в даному випадку не відбулося.

Таким чином, розглядуваний договір оренди в частині передачі Відповідачеві місць загального користування площею 41,1кв.м. не відповідає вимогам вказаних норм законодавства, які діяли на момент його укладання, що має наслідком висновок про його недійсність в цій частині відповідно ст.ст. 48, 60 Цивільного кодексу УРСР, адже відносно решти майна (нежитлового приміщення) такий договір відповідає означеним вимогам законодавства та міг бути укладений сторонами.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд та відповідно суддя управнений здійснювати повноваження з відправлення правосуддя виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно із п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд управнений з власної ініціативи визнавати недійсним повністю пов’язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Приймаючи до уваги, що розглядувані позовні вимоги про стягнення заборгованості та пені ґрунтуються на договорі оренди № 3160д-ж від 01.05.2002р., останній є таким, що пов’язаний із предметом спору, а відтак – може бути визнаний судом недійним з власної ініціативи (повнію або частково) у разі встановлення невідповідності закону.

Таким чином, суд в порядку п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнає договір оренди, укладений між Позивачем та Відповідачем, недійсним з моменту укладання. Висновок суду щодо можливості визнання договору, пов’язаного із предметом спору, недійсним з власної ініціативи узгоджується і з позицією Верховного Суду України, сформульованою в Постановах від 25.02.2002р. та від 20.01.2004р.

Недійсність вказаної частини договору за змістом ст. 59 Цивільного кодексу УРСР зумовлює відсутність правових наслідків, нею (частиною) обумовлених, у тому числі – нарахування орендної плати за 41,1кв.м. загальних коридорів у підвалі, плати за послуги орендодавця (які визначаються також за орендованою площею – пп. б) п. 3.2. договору) у відповідній частині, та унеможливлює нарахування пені, базою якої є заборгованість за орендними платежами.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у Позивача захищуваного суб’єктивного права на отримання стягуваних грошових коштів, пов’язаних із незаконною передачею в оренду Відповідача місць загального користування, що унеможливлює і порушення такого відсутнього суб’єктивного права (інтересу) та застосування заходів судового захисту.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Прокурор згідно п.30 ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито” звільнений від сплати державного мита, з урахуванням п. 6.6. Роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78, судові витрати, пов’язані із розглядом справи Господарським судом Донецької області, не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 58, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Прокурора Жовтневого району міста Маріуполя в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 23599040) до Малого колективного підприємства „Тройка” м. Маріуполь (ідентифікаційний код 13513801) про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 1930,74грн., суми боргу за послуги орендодавця у розмірі 69,04грн. та пені у розмірі 90,71грн. – у повному обсягу.

2. Визнати недійсним укладений 01.05.2002р. між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 23599040) та Малим колективним підприємством „Тройка” м. Маріуполь (ідентифікаційний код 13513801) договір на оренду нежилого приміщення (будівлі), що знаходиться в комунальній власності міста Маріуполя № 3160д-ж в частині, що стосується оренди місць загального користування (допоміжних приміщень – коридорів), загальною площею 41,1кв.м.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 26.04.2010р. за згодою присутніх учасників справи оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 26.04.2010р.

4. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя