Ухвала суду № 92578183, 30.10.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/15013/20

Провадження № 2-о/643/616/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2020

Суддя Московського районного суду м. Харкова Новіченко Н.В., розглянувши

заяву ОСОБА_1

зацікавлена особа Головне управління державної міграційної служби України в

Харківській області

про встановлення факту постійного проживання на території України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Московського районного суду м. Харкова із заявою, в якій просить суд встановити факт його постійного проживання на території України на законних підставах з 1988 року по теперішній час.

Розглянувши подану заяву на предмет наявності правових підстав для прийняття її до розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог Цивільного процесуального кодексу України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені статтею 185 Цивільного процесуального кодексу України.

Тобто норми процесуального права побудовані на чіткій позиції дисциплінованості як суду так і учасників справи. Дане покладено в основу засад цивільного судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до суду. Крім того, означена концепція направлена на уникнення можливості сторонам зловживання наданими їм процесуальними правами.

Недотримання заявником вказаних вимог унеможливлює відкриття провадження у справі та є підставою для залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, без руху.

Так, положеннями частини 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Як на тому наголошено у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст.137 ЦПК, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 274 ЦПК.

Враховуючи тотожність відповідних норм Цивільного процесуального кодексу України, які регулювали питання щодо форми та змісту заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, станом на час прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995, та регулюють вказані питання станом на даний час, суд вважає за можливе врахувати вказані вище роз`яснення Верховного Суду України під час вирішення питання про наявність правових підстав для відкриття провадження у даній справі.

Таким чином, виходячи з положень частини 3 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, а також роз`яснень, викладених у постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995, заява про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 294, 318 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Положеннями ч. 5 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України також передбачено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

У заяві про встановлення факту постійного проживання на території України заявник вказує на те, що він з 1988 року по 1990 рік мав постійну прописку у селі Бишев, Макарівського району, Київської області, про що свідчить надана до суду копія довідки голови селищної ради с. Бишев, належним чином завірена копія якої наявна та буде надана суду. Пізніше він неодноразово змінював місце проживання, а на теперішній час мешкає і зареєстрований у кв. АДРЕСА_1 .

Разом з тим, доказів на підтвердження вищезазначених обставин, на які заявник посилається в обгрунтування своїх вимог, до заяви додано не було.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

В силу приписів п. п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з 01.01.2020 року ставка судового збору за подання заяви у справах окремого провадження фізичною особою позову становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Всупереч вимог чинного законодавства заявником не було подано доказів слати судового збору.

Таким чином, заявнику слід усунути вказані недоліки шляхом подання до суду оригіналу платіжного документа (квитанції, платіжного доручення тощо) про сплату судового збору у розмірі 420, 40 грн. за реквізитами рахунків для зарахування судового збору за подання позовної заяви до Московського районного суду м. Харкова (розміщені на офіційному веб-сайті Московського районного суду м. Харкова в розділі «Громадянам», рубрика «Судовий збір» (https://ms.hr.court.gov.ua/sud2027/gromadyanam/tax/): Отримувач коштів: УК Московськ/мХар Московськи/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37999607; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA668999980313161206000020007; Код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків – фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Московський районний суд м. Харкова (назва суду, де розглядається справа)

Також, частиною 1 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Проте, всупереч вищевказаних вимог чинного законодавства заявником не додано до заяви копії заяви з усіма доданими до неї документами для зацікавленої особи.

Згідно з приписами ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 258-261, 315, 318, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України - залишити без руху.

2. Встановити заявнику строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

3. Встановити заявнику спосіб усунення недоліків, шляхом подання до суду:

- оригіналу платіжного документа про сплату судового збору у розмірі 420, 40 грн.;

- копії заяви з доданими до неї документами для зацікавленої особи;

- довідки голови селищної ради с. Бишев про те, що заявник з 1988 року по 1990 рік мав постійну прописку у с. Бишев Макарівського району Київської області;

- доказів на підтвердження того, що заявник наразі зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

4. Роз`яснити заявнику, що якщо заявник не усуне недоліки заяви у встановлений строк, заява вважатиметься неподаною та буде повернута.

5. В силу приписів частини 2 статті 261 Цивільного процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя Н.В. Новіченко