Рішення № 9257784, 22.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

22 квітня 2010 р.           Справа 7/43-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Курланд", с. Тарасівка, Жмеринський район, Вінницька область.

до: Приватного сільськогосподарського підприємства "Мрія", с. Могилівка,Жмеринський район, Вінницька область.

про стягнення 18 811,03 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Китасюк Н.П. - довіреність № 150 від 22.12.2009 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ "Курланд" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з ПСП "Мрія" 18811,03 грн. з яких 15200,00 грн. основного боргу, 2268,10 грн. пені, 331,91 грн. 3% річних та 1011,02 грн. інфляційних.

Ухвалою від 18.03.2010 року за даним позовом порушено провадження у справі № 7/43-10 та призначено до розгляду на 22.04.2010 року.

01.04.2010 року до суду надійшла заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання доказів.

При цьому суд констатує, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням № 2019307 з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 31.03.2010 року.

При неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу відповідача - вул.Колгоспна, 1, с. Могилівка, Жмеринський район, Вінницька область за якою і надсилалась ухвала від 18.03.2010 року.

Вказана адреса ідентична адресі, яка вказана в довідці Головного управління статистики у Вінницькій області від 16.04.2010 року № 13/4/942.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 18.03.2010 року про порушення провадження у справі, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Представником позивача в судовому засіданні подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в якій останній зазначає, що розрахунок пені рахується з 22.07.2009 року по 22.01.2010 року, тому загальний розмір пені становить - 2088, 22 грн., яка прийнята судом до розгляду, як така, що не суперечить положенням ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Курланд" та Приватним сільськогосподарським підприємством "Мрія" було укладено Договір № 02/07-09 від 03.07.2009 року про надання послуг по обмолоту ранніх зернових.

Згідно п. 1.1 договору Позивач зобов'язався надати послуги по обмолоту ранніх зернових відповідача, а останній оплатити надані послуги.

В п.3.1 договору сторони погодили вартість послуг по обмолоту ранніх зернових в розмірі 350,00 грн. за 1 га.

П.п 3.2.,3.4 договору визначено порядок оплати послуг - протягом десяти банківських днів з моменту підписання акту приймання - передачі виконаних робіт, та встановлено форму оплати - безготівкова.

Позивач згідно вимог договору надав Відповідачеві послуги в повному обсязі , що підтверджується актом приймання - передачі виконаних робіт від 11.07.2009 року на загальну суму 32200,00 грн..

Відповідач в період з 08.07.209 року до 23.11.2009 року розрахувався за отримані послуги на суму 17000,0 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та платіжними дорученнями (а.с. 24-33 т. 1).

Таким чином розмір боргу становить 15200,00 грн. (32200,00-17000,00).

Слід вказати, що вказана сума боргу відображена також і в акті звірки підписаного між сторонами 05.01.2010 року (а.с.22, т.1).

Також позивачем надано довідку від 15.04.2010 року № 216 за підписом генерального директора та головного бухгалтера якому відображено проплати відповідача за отримані послуги.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договорів укладених між сторонами характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, в п. п 3.2.,3.4. договору визначено порядок оплати послуг - протягом десяти банківських днів з моменту підписання акту приймання - передачі виконаних робіт.

15.09.2009 року позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію про повернення боргу у розмірі 28200,00 грн. факт отримання якої відповідачем підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 586281 від 22.09.2009 року.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 15200,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2088, 22 грн. грн. пені, 1011,02 грн. інфляційних, та 331,91 грн. 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 4.2.1 договору сторони передбачили, що у випадку порушення термінів оплати Замовник виплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день порушення терміну оплати.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та договору.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені судом виявлено ряд помилок.

Зокрема позивачем невірно вказано період за який слід нараховувати пеню з урахуванням того, що укладеним договором передбачено, що оплата за виконані роботи здійснюється на протязі 10-банківських днів отже право на нарахування пені виникло з 27.07.2009 року, а не з 22.07.2010 року, як вказано позивачем. Також позивачем не враховано того, що розмір облікової ставки НБУ до 12.08.2009 року складав 11,00 %, а після 10.25%.

В результаті проведеного розрахунку з урахуванням вказаного вище та періодів визначених позивачем (листопад 2009 року тільки 5 днів прострочення) судом отримано 2050,01 грн. з урахуванням чого суд відмовляє в стягненні 38,21 грн. пені.

При перерахунку 3% річних судом отримано більший розмір 3% річних ніж заявлено позивачем (366,73 грн.).

Перевіркою правильності нарахування позивачем інфляційних судом виявлено помилки в розрахунку інфляційних втрат за період з 01.08.2009 року по 01.11.2009 року. При перерахунку судом отримано 423,00 грн. інфляційних втрат в той час як позивачем заявлено до стягнення 425,82 грн., виходячи з чого в стягненні 02,82 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

В іншому періоді (01.11.2009 року - 01.03.2010 року) судом отримано більше значення ніж заявив позивач, а тому вимога останнього в цьому періоді задовольняється в заявленому ним розмірі.

Отже 2050,01 грн. пені, 1008,20 грн. інфляційних та 331,91 3% річних підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 18.03.2010 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені та часткової відмови в стягненні пені та інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Стосовно поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Також судом розглянуто заяву позивача про забезпечення позову за наслідками чого суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначається в п.3 роз'яснення ВГСУ від 23.08.19994 року № 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять:

а) факти про наявність у боржника - відповідача майна (зокрема, грошових сум, цінних паперів тощо), або наявність такого майна, що належить боржнику, в інших осіб;

б) ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Враховуючи, що позивач не обґрунтував належним чином необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, не надав доказів в обґрунтування необхідності вжиття таких заходів суд дійшов висновку про відхилення вказаного клопотання в повному обсязі.

Відхиляючи вимогу позивача про вжиття заходів до забезпечення позову суд зауважує, що на заяву про забезпечення позову, в задоволенні якої було відмовлено не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду.

За письмовим клопотанням позивача 22.04.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст. 546, ч.ч.1, 2 ст.549, ч.1 ст.550, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 627, 628, 629, ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 230, ч.4 ст.231 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства "Мрія", вул. Колгоспна, 1, с. Могилівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23140 (ідентифікаційний код - 318024102105) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Курланд", вул. Шевченка, 12/5, с. Тарасівка, Жмеринський район, Вінницька область (ідентифікаційний код -34657396) - 15200 грн. 00 коп. основного боргу, 2050 грн. 01 коп. - пені, 331 грн. 91 коп. - 3% річних, 1008 грн. 20 коп. інфляційних втрат 185 грн. 90 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 48 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Заяву позивача забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача відхилити.

6. Копію даного рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 23 квітня 2010 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Шевченка, 12/5, с. Тарасівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23161.

3 - позивач - вул. Кірова, 169, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100.

4 - відповідачу - вул. Колгоспна, 1, с. Могилівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23140.