Рішення № 9235397, 21.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

21 квітня 2010 р.           Справа 11/59-10

за позовом відкритого акціонерного товариства «Західенерго», м. Львів

до відкритого акціонерного товариства «Ладижинський завод силікатної цегли»,

м. Ладижин

про стягнення 16498,95 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - Р. Кабанець за довіреністю № 08-33 від 11.01.2010р.;

від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Ладижинський завод силікатної цегли» заборгованості за договором на відпуск питної та господарсько-протипожежної води № 33 від 13.02.1998р. в загальному розмірі 16498,95 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до договору № 33 від 13.02.1998р. укладеного між сторонами, позивачем в період з травня 2009 року по січень 2010 року надано відповідачу послуги на відпуск питної та господарсько-протипожежної води в загальному розмірі 21646,04 грн. за які останній провів часткові розрахунки в розмірі 5147,09 грн.. Таким чином, станом на 01.02.2010р. за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 16498,95 грн..

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі від 19.03.2010р. щодо надання витребуваних документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним, оскільки ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу під розписку, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 2013132. До того ж вказане повідомлення свідчить про отримання відповідачем ухвали суду 24.03.2010р., тобто у останнього було достатньо часу для реалізації прав визначених статтею 22 ГПК України.

Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

13 лютого 1998 року між відкритим акціонерним товариством «Західенерго»в особі Ладижинської ТЕС (позивач, за договором Організація водопостачання) та відкритим акціонерним товариством «Ладижинський завод силікатної цегли»(відповідач, за договором Абонент) укладено договір на відпуск питної та господарсько-протипожежної води № 33.

За умовами даного договору позивач зобов‘язався відпускати відповідачу питну та господарсько-протипожежну воду у відповідності з встановленими цим договором величинами, а відповідач зобов’язався здійснювати оплату за надані послуги згідно тарифу шляхом оплати виставлених рахунків.

Як стверджується матеріалами справи, зокрема рахунками-фактури № 1736 від 29.05.2009р., № 1981 від 30.06.2009р., № 2332 від 31.07.2009р., № 2691 від 31.08.2009р., № 2988 від 30.09.2009р., № 3351 від 30.10.2009р., № 3527 від 30.11.2009р., № 3924 від 31.12.2009р., № 196 від 29.01.2010р., позивач в період з травня 2009 року по січень 2010 року надав відповідачу послуги на відпуск питної та господарсько-протипожежної води на загальну суму 21646,04 грн..

Пунктом 22 договору визначено, що плата за воду здійснюється шляхом оплати виставлених на адресу споживача вимог-доручень.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача свідчить, що відповідачем частково виконані зобов’язання за договором в частині проведення розрахунків за використану воду, а саме перераховано на рахунок позивача 5147,09 грн..

За таких обставин, на день розгляду справи, заборгованість за договором становить 16498,95 грн., що також підтверджується сторонами в обопільно підписаному акті звірки розрахунків від 21.04.2010р..

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення боргу за договором № 33 від 13.02.1998р. в розмірі 16498,95 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи наведене, позов підлягає задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Ладижинський завод силікатної цегли»(24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Промислова?1, код 00294020) на користь відкритого акціонерного товариства «Західенерго»(юридична адреса: 79011, м. Львів, вул. Козельницька, 15, поштова адреса: 24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Наконечного, 173, код 05470928) 16498 (шістнадцять тисяч чотириста дев’яносто вісім) грн. 95 коп. - боргу; 164 (сто шістдесят чотири) грн. 99 коп. –витрат зі сплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.          Копію рішення направити сторонам .

Рішення оформлено та підписано 22.04.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2-3- позивачу - (79011, м. Львів, вул. Козельницька, 15)

(24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Наконечного, 173)

3- відповідачу - (24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Промислова, 1)