Рішення № 92560478, 20.10.2020, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/2951/20

2/296/1629/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

"20" жовтня 2020 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Маслак В.П.,

за участі секретаря Медведської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені,-

Встановив:

У квітні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що з 21.01.2015р. по 06.03.2020р. знаходився у трудових відносинах з ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод». В березні 2020р. був звільнений за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, в зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю та умов Колективного договору, а саме порушення строків виплати заробітної плати. Відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата, вихідна допомога відповідно до ст.44 КЗпПУ та компенсація за 16 календарних днів щорічної відпустки. При звільненні відповідач не надав позивачу довідку про заборгованість по заробітній платі. Було надано тільки розрахунковий листок за березень 2020р., в якому вказана загальна сума 62083,63 грн., яка підлягала виплаті в день звільнення з підприємства. В зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, позивач також просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав на те, що підприємство провело повний розрахунок з позивачем, про що свідчить відповідна довідка, в зв`язку з чим у позові просив відмовити.

В судове засідання позивач не з`явився, в заяві від 20.10.2020 просив справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, суд про причини неявки не повідомив.

Згідно з ч.1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, на підставі ст.ст.211, 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.

Судом встановлено, згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 21.01.2015 року був прийнятий на посаду електрослюсара з ремонту устаткування 3 розряду механічної майстерні ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» згідно наказу №3»б» від 21.01.2015р., а наказом № 72 «б» від 03.03.2020 року був звільнений з посади за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 4-8).

Згідно розрахункового листка за березень 2020 борг підприємства ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» на кінець місяця становить 62083,63 грн. (а.с.9).

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. N 108/95-ВР, Кодексом законів про працю України (далі КЗпП), іншими законодавчими та нормативними актами.

Так, ст. 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч.1 ст.116 КЗпП України).

Як вже зазначалось, згідно розрахункового листка підприємства за березень 2020р. борг ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» на кінець місяця становить 62083,63 грн. (а.с.9).

Довідка відповідача №05-395 від 07.08.2020 свідчить про виплату позивачу заробітної плати з грудня по березень 2020р., однак не містить відомостей про погашення боргу в сумі 62083,63 грн., яка сформувалася на кінець березня 2020 року.

З огляду на те, що в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство не провело остаточний розрахунок з позивачем за виконану ним роботу, чим порушено його трудові права, такі підлягають відновленню шляхом стягнення з ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» на користь ОСОБА_1 62083,63 грн. суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Приписами ч.1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд приходить до висновку, що непроведення своєчасного розрахунку з позивачем саме по заробітній платі є порушенням статей 47 та 116 Кодексу.

Як вбачається з довідки ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» №82 від 10.08.2020 про доходи ОСОБА_1 , середньоденна заробітна плата останнього складає 680,40 грн. (а.с.36).

Зважаючи на наведене, з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 06.03.2020 по 20.10.2020, який згідно розрахунку суду складає 105462,00 грн. (155 робочих днів х 680,40 грн.).

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу. Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1675,45 грн., оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.

Керуючись статтями 116,117 КЗпП України та ст.ст.3, 4, 5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 62083,63 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 105462,00 грн., а всього 167545,63 грн. з урахуванням утримань податків, внесків й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» в дохід державного бюджету України судовий збір в сумі 1675,45 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення, подавши апеляційну скаргу Житомирському апеляційному суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач

ОСОБА_1

адреса проживання: АДРЕСА_1

РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач

Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод»

адреса: 10008, м.Житомир, вул.Святослава Ріхтера, 38

код ЄДРПОУ 00375504

Головуючий суддя В. П. Маслак