Рішення № 92551272, 01.10.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1937/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Щур О. Д.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Скрима В. А. (адвокат - ордер серії АР № 1015875 від 18.05.2020 р.);

від відповідача: Бохан С. О. (адвокат - довіреність б/н від 28.12.2019 р.);

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю „Сільгосптехніка", м. Токмак, Запорізька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спектр-Агро", м. Обухів

про визнання недійсним договору

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТДВ „Сільгосптехніка" звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „Спектр-Агро" про визнання недійсним договору поставки № 26/18-3 від 21.02.2018 р., укладеного між ТДВ „Сільгосптехніка" та ТОВ „Спектр-Агро".

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем відсутністю відповідних повноважень у директора Товариства з додатковою відповідальністю „Сільгосптехніка" фізичної особи ОСОБА_1 на укладення із Товариством з обмеженою відповідальністю „Спектр-Агро" спірного договору поставки № 26/18-3 від 21.02.2018 р.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.07.2020 р. відкрито провадження у справі № 911/1937/20 за позовом ТДВ „Сільгосптехніка" до ТОВ „Спектр-Агро" про визнання недійсним договору, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 05.08.2020 р.

27.07.2020 р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив № 2307/СТ від 23.07.2020 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю та стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу.

29.07.2020 р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання б/н від 29.07.2020 р. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у якому він просив суд підготовче засідання, призначене на 05.08.2020 р. о 10 год. 30 хв., провести у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів шляхом використання системи „Skype", „Zoom" або „EasyCon".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2020 р. клопотання б/н від 29.07.2020 р. позивача - ТДВ „Сільгосптехніка" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено і вирішено підготовче засідання у даній справі, призначене на 05.08.2020 року, провести в режимі відеоконференції за допомогою он-лайн сервісу „Easycon".

05.08.2020 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 02.09.2020 р. Також даною ухвалою суду вирішено підготовче засідання у даній справі, призначене на 02.09.2020 року, провести в режимі відеоконференції за допомогою он-лайн сервісу „Easycon".

26.08.2020 р. на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява № 2508/СТ від 25.08.2020 р. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому він просив суд підготовче засідання, призначене на 02.09.2020 р. о 12 год. 00 хв., провести у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів із застосуванням програмного забезпечення „Easycon".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.08.2020 р. заяву вих. № 2508/СТ від 25.08.2020 р. відповідача - ТОВ „Спектр-Агро" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

28.08.2020 р. до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь б/н від 20.08.2020 р. на відзив на позовну заяву, що долучена судом до матеріалів справи.

02.09.2020 р. у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 16.09.2020 р.

03.09.2020 р. до канцелярії суду від відповідача надійшли заперечення № 0209/СТ від 02.09.2020 р. щодо відповіді на відзив, що долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.09.2020 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 01.10.2020 р.

01.10.2020 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

21.02.2018 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 26/18-3, згідно з умовами п. 1.1. якого в строки, визначені договором, постачальник зобов?язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов?язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Пунктом 5.1. договору визначено строк його дії, згідно з яким господарські зобов?язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання повноваженими представниками сторін, крім обов?язків покупця по виконанню грошових зобов?язань за договором та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням, а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям - до повного їх виконання.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати недійсним договір поставки № 26/18-3 від 21.02.2018 р., укладений між ТДВ „Сільгосптехніка" та ТОВ „Спектр-Агро".

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 266 цього ж кодексу предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 цього ж кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст. 207 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1-5 ст. 65 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

3. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

4. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

5. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 145 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

3. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що спірний договір поставки № 26/18-3 від 21.02.2018 р. був підписаний від імені ТДВ „Сільгосптехніка" директором товариства фізичною особою ОСОБА_1 , діючим на підставі статуту товариства (у відповідності до умов договору), та скріплений печаткою даного товариства.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 12.1.2.7. статуту ТДВ „Сільгосптехніка", затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства від 29.07.2016 р., оформленим протоколом № 2 від 29.07.2016 р., та зареєстрованого відповідним суб?єктом державної реєстрації, до компетенції загальних зборів учасників товариства відноситься - затвердження правочинів, укладених на суму, що перевищує 400 000, 00 грн.

Пунктом 12.3.1. цього ж статуту передбачено, що виконавчим органом товариства, що здійснює керівництво поточною діяльністю товариства і є підзвітним загальним зборам учасників товариства, є директор товариства (одноособовий виконавчий орган товариства).

Пунктом 12.3.8. цього ж статуту передбачено, що виконавчий орган товариства вирішує усі питання діяльності товариства, крім тих, вирішення яких відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Пунктом 12.3.8.9. цього ж статуту передбачено, що виконавчий орган самостійно приймає рішення про укладення правочинів на суму, що не перевищує 400 000, 00 грн.

Отже, враховуючи вищевказані положення Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, інших нормативно-правових актів та статуту ТДВ „Сільгосптехніка", затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства від 29.07.2016 р., оформленим протоколом № 2 від 29.07.2016 р., та зареєстрованого відповідним суб?єктом державної реєстрації, та за наслідками їх правового аналізу суд вважає, що у відповідності до положень статуту (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до компетенції загальних зборів учасників товариства відноситься - не надання загальними зборами учасників товариства попереднього дозволу (попередньої згоди) директору товариства на укладення договору (угоди), укладеного на суму, що перевищує 400 000, 00 грн, чи прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про укладення товариством договору (угоди), укладеного на суму, що перевищує 400 000, 00 грн, а вже затвердження правочинів, укладених на суму, що перевищує 400 000, 00 грн.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували відсутність у директора ТДВ „Сільгосптехніка" фізичної особи ОСОБА_1 повноважень на підписання від імені товариства спірного договору.

Згідно з ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

У процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували обізнаність третьої особи у спірних відносинах - відповідача про можливі відсутність чи обмеження директора ТДВ „Сільгосптехніка" фізичної особи ОСОБА_1 будь-яких повноважень, у тому числі, повноважень на підписання від імені підприємства спірного договору.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент укладення спірного договору були відсутні встановлені будь-які обмеження повноважень у директора ТДВ „Сільгосптехніка" щодо його компетенції, що підтверджується витягом № 1006907510 від 16.07.2020 р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявним у матеріалах справи.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов`язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов`язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв`язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Пунктом 3.5. цієї ж Постанови передбачено, що відповідно до пункту "і" частини п`ятої статті 41 і статті 59 Закону України „Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з`ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (стаття 241 ЦК України).

Визнання судом недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства, на підставі яких керівником цього товариства було укладено договір застави (іпотеки), не може бути підставою для визнання недійсним відповідного договору, оскільки не усуває факту законності дій керівника щодо виконання рішення загальних зборів.

Таким чином, у процесі розгляду справи судом встановлено, що у директора ТДВ „Сільгосптехніка" фізичної особи ОСОБА_1 перед ТОВ „Спектр-Агро" був необхідний обсяг повноважень на підписання договору поставки № 26/18-3 від 21.02.2018 р. та його укладення, так як статутними документами товариства (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) не було встановлено будь-яких обмежень його компетенції для укладення таких договорів, і відповідачу не було відомо про можливі відсутність чи обмеження будь-яких його повноважень, у тому числі, повноважень на підписання від імені товариства спірного договору.

Заперечення позивача щодо того, що у директора ТДВ „Сільгосптехніка" фізичної особи ОСОБА_1 відсутні були відповідні повноваження на підписання та укладення із ТОВ „Спектр-Агро" спірного договору поставки № 26/18-3 від 21.02.2018 р. є необгрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки статутними документами товариства (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) не було встановлено будь-яких обмежень його компетенції для укладення таких договорів, і питання його укладення не відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, а факт затвердження чи незатвердження такого договору загальними зборами учасників товариства не впливає на його чинність і дійсність.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, у директора ТДВ „Сільгосптехніка" фізичної особи ОСОБА_1 перед ТОВ „Спектр-Агро" був необхідний обсяг повноважень на підписання договору поставки № 26/18-3 від 21.02.2018 р. та його укладення, то позовна вимога позивача до відповідача про визнання вищевказаного договору недійсним, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Київської області.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення складено і підписано

28 жовтня 2020 р.