Рішення № 92546631, 30.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2020 року м. Київ № 826/15722/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія-Сервіс»

до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія-Сервіс» з позовом до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві в якому просило: скасувати податкове повідомлення-рішення №0000372202 від 12.02.2015р. за платежем податок на додану вартість (код: 14010100) на суму 302 250, 00 грн., в тому числі за основним платежем 201 500, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 100 750, 00 грн., надісланого ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентами, спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами, а відтак податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідачем подано заперечення на адміністративний позов в якому зазначає, що діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, оскільки надані позивачем первинні документи містять істотні недоліки змісту та форми, а відтак не можуть вважатись таким, що підтверджують реальність господарської операції позивача з контрагентами. З огляду на викладене вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2017р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018р., позов задоволено.

Водночас, постановою Верховного Суду від 30.07.2019р. касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2017р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018р. скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2019р. справу прийнято до провадження суддею Добрянською Я.І. та повідомлено сторони про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Одночасно, пунктом 5 резолютивної частини ухвали, з урахуванням вимог, викладених у постанові Верховного Суду від 30.07.2019р. зобов`язано позивача та відповідача протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали надати пояснення щодо обставин справи, які слугували підставою для скасування судових рішень з обов`язковим наданням доказів на підтвердження своїх доводів.

Станом на момент прийняття рішення у справі позивачем та відповідачем вимоги суду викладені в 5 пункті резолютивної частини ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2019р. не виконані, жодних пояснень з одночасним наданням доказів на їх підтвердження не надано.

З огляду на вищевикладене, суд розглядає справу на підставі документів та матеріалів наявних в ній на момент такого розгляду.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві від 13.01.2015р. № 7 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Креативкомпані», ТОВ «Аркона Лідер» за період з 01.08.2014р. по 30.09.2014р. (а.с. 110 т. 1)

За результатом проведеної перевірки складено акт від 26.01.2015р. № 179/26-58-22-02-17/31245422 (а.с. 13-30 т. 1) у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у серпні 2014р. на суму 201 500, 00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.02.2015р. № 0000372202, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на суму 302 250, 00 грн., в тому числі за основним платежем 201 500, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 100 750, 00 грн.

Позивач вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "витрати" - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а "господарська діяльність" - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року №К/9901/5042/17.

Як вбачається з акту перевірки, що ТОВ «Асканія-Сервіс» мало взаємовідносини з ТОВ «Креативкомпані» та ТОВ «Аркона Лідер».

Так, щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Креативкомпані», суд зазначає таке.

З акта перевірки вбачається, між ТОВ «Асканія-Сервіс» (замовник) та ТОВ «Креативкомпані» (виконавець) укладено договір про надання послуг правового та фінансового аудиту від 04.07.2014р. №51, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу при врегулюванні питань стосовно договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12. Провести аналіз здійсненності та економічної доцільності Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12. Розробка доповнень до Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12. Надати правову допомогу з питань, що виникають у результаті підготовки листів-пропозицій, щодо вирішення розбіжностей, пов`язаних з неналежним виконанням зобов`язань по Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12. Надати правову допомогу у врегулюванні спорів і розбіжностей по Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12. Провести аудит проектно-кошторисної документації по Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12. При необхідності залучити для консультацій інших спеціалістів на підставі відповідних угод та довіреностей. Експертна оцінка та юридичний супровід Договору № 061-14 від 15.08.2014р. Консультації з розробки правових схем ведення бізнесу, юридичний та фінансовий консалтинг топ-менедженту. Надати правову допомогу з питань, що виникають у результаті повернення заборгованості по Договору поставки № 062-13 від 01.10.2013р. Надати правову допомогу у підготовці оскаржень результатів конкурсних торгів. (а.с. 31-34 т. 1)

На підтвердження виконання умов договору, руху активів у процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії таких документів: договору від 25.12.2012р. №ДП 28-12, акту прийняття-передачі наданих послуг, податкової накладної від 29.08.2014р. № 65, рахунку на оплату, наказів на відрядження, звітів виконаної роботи.

Так, з акта прийняття-передачі наданих послуг від 29.08.2014р. № 2908/036 вбачається, що позивачу надані ТОВ «Креативкомпані», серед іншого, такі послуги: п. 1 - проведено аналіз здійсненності та економічної доцільності Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12; п. 2 проведено аудит проектно-кошторисної документації по Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12; п. 15 визначено відповідність дій і операцій, що здійснюються співробітниками, вимогам чинного законодавства, рішенням керівних органів підприємства; п. 16 надано консультації з розробки правових схем ведення бізнесу, юридичний та фінансовий консалтинг топ-менедженту. Проведено презентацію у форматі звіту з моніторингу діяльності компанії.

Водночас, як встановлено судом та вірно зазначає відповідач, по вищезазначеним послугам відсутній звіт та відповідні письмові матеріали (щодо характеру послуги - проекти, рекомендації тощо), які позивач міг використовувати у господарській діяльності.

Також, п. 2 акта прийняття-передачі наданих послуг від 29.08.2014р. № 2908/036 визначено надання позивачу такої послуги, як розробка доповнень до Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12.

Водночас, які саме доповнення розроблені ТОВ «Креативкомпані» до Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12 та чи прийнято їх в рамках договірних відносин контрагентів пояснень та доказі на підтвердження вказаного не надано.

Надані до адміністративного позову копії додаткових угод до Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12 датовані 2013 роком, а відтак такі не можуть бути прийняті до уваги на підтвердження факту надання послуги визначеної в акті прийняття-передачі наданих послуг від 29.08.2014р. № 2908/036. (а.с. 85-92 т. 1)

Окрім цього, відповідно до акта прийняття-передачі наданих послуг від 29.08.2014р. № 2908/036 зазначено про надання позивачу таких послуги, як: нарада із керівництвом Замовника стосовно розробки стратегії дій вирішення розбіжностей пов`язаних із неналежним виконанням зобов`язань по Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12 (2 спеціаліста) (п. 4 акта) та залучення до консультації зовнішніх спеціалістів по проектній документації по Договору генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12. (п. 10 акта)

Однак, жодних доказів надання таких послуг, зокрема, угоди та довіреності, які повинні укладатись на виконання умов договору при залученні спеціалістів, до суду не надано.

Також, з акта прийняття-передачі наданих послуг від 29.08.2014р. № 2908/036 вбачається, що ТОВ «Креативкомпані» надавало позивачу послуги з консультацій в межах 30 годин, однак з наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити хто проводи такі консультації, коли тощо.

Більше того, з п. 5, 6, 12 акта прийняття-передачі наданих послуг від 29.08.2014р. № 2908/036 вбачається, що позивач та представники ТОВ «Креативкомпані» 5 разів виїжджали у відрядження (два рази за кордон до Росії). Однак, суд наголошує, що одне з відряджень було у період, коли ще договір генерального підряду від 25.12.2012р. №ДП 28-12 не був укладений.

Окрім цього, п. 14 акта прийняття-передачі наданих послуг від 29.08.2014р. № 2908/036 визначено надання позивачу з правової допомоги у підготовці оскаржень результатів конкурсних торгів (ПрАТ «ОРІЛЬ-ЛІДЕР», ДСП ЧАЕС ВАТ «Полтавський ГОК»), однак жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання такої послуги, зокрема, матеріалів оскарження або їх результатів до суду не надано.

Також з акта прийняття-передачі наданих послуг від 29.08.2014р. № 2908/036 вбачається, що позивачу надавались такі послуги, як наради, однак протоколів нарад, розпоряджень на їх проведення, порядку денного тощо до суду не надано.

Підсумовуючи, суд наголошує, що більшість послуг, як вбачається з акта прийняття-передачі наданих послуг від 29.08.2014р. № 2908/036, які надані за договором про надання послуг правового та фінансового аудиту від 04.07.2014р. №51 стосувались договірних відносин позивача з ДМЗ-ЄВРАЗ ім. Петровського. Однак, як встановлено судом, за договором позивача ДМЗ-ЄВРАЗ ім. Петровського було поставлено товарів на суму 750 000, 00 грн., проте вартість залучення ТОВ «Креативкомпані» до правового супроводу позивача склала 984 000, 00 грн., що свідчить про відсутність економічної доцільності такого залучення.

З приводу вищезазначеного, суд наголошує, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення є необхідною умовою для реалізації платником податків права на податковий кредит та в силу положень податкового законодавства надає платнику податків право зменшити податкові зобов`язання на суму витрат, сплаченого податку у зв`язку з придбанням товарів при здійсненні господарської діяльності, а отже відсутність економічної доцільності господарських операцій є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум податкового кредиту.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 18.09.2020р. у справі № 826/16763/16, адміністративне провадження № К/9901/32822/18.

Більше того, з акта перевірки вбачається, що відповідач в обґрунтування нереальності господарської операції між позивачем та контрагентом посилається на довідку Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 26.09.2014 №150/22- 00/39174878 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Креативкомпані», яким встановлено відсутність у суб`єкта господарювання трудових, матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та транспортних засобів, що ставить під сумнів факт здійснення реальної господарської діяльності. Також, зазначено, що останній не знаходиться за податковою адресою. На думку податкового органу, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Аркона Лідер», суд зазначає таке.

З акта перевірки вбачається, що між ТОВ «Асканія-Сервіс» (замовник) та ТОВ «Аркона Лідер» (посередник) укладено договір щодо надання посередницьких послуг від 01.08.2014р. №10/8, за умовами якого замовник доручає, а посередник зобов`язується виконати ряд певних фактичних дій з метою знаходження оптимального контрагента готового придбати продукцію- замовника у відповідності до умов останнього. Так, за умовами п. 2 договору, посередник виконує взяті на себе зобов`язання в два етапи: 1. Пошук та знаходження покупця; сприяння в укладенні договору між замовником і покупцем. (а.с. 174-176 т. 2)

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії таких документів: договору від 01.08.2014р. №10/8, акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.08.2014р. № 000260, податкових накладних.

Водночас, з акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.08.2014р. № 000260 вбачається, що ТОВ «Асканія-Сервіс» проводило зустрічі, про що відповідно до п. 2.2.2 Договору повинні бути складені протоколи бесід, однак останніх до суду не надано.

Також, суд наголошує, що позивачем до матеріалів справи не долучено доказів на підтвердження передачі рекламного матеріалу, його виготовлення, погодження.

Окрім цього, враховуючи поетапність надання послу, неможливо визначити які послуги і коли були надані, а також враховуючи , що сторонами складено лише один загальний акт, а податкові накладні виписувались 01.08.2014р., 04.08.2014р., 05.08.2014р. та 29.08.2014р. не є зрозумілим, які конкретно послуги відображено у податкових накладних.

Більше того, з акта перевірки вбачається, що ДПІ у Голосіївському районі Міндоходів у м. Києві на адресу відповідача направлено податкову інформацію щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Аркона Лідер» по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками за серпень 2014р. від 03.11.2014р. № 1/7/26-50-22-08 та податкову інформацію щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Аркона Лідер» по взаємовідносинам контрагентами-постачальниками за вересень 2014р. від 16.12.2014р. № 1065/7/26-50-22-08 відповідно до якої дане підприємство не має умов для ведення діяльності, окрім того у податковій інформації зазначено, що СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві надано висновок Про результати відпрацювання ризикового платника податків від 22.09.2014р. № 819/10-26500703, згідно якого:

- суб`єкт господарювання відсутній за податковою адресою;

- ОСОБА_1 надав заяву щодо непричетності до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності на підприємстві.

З вищевикладеного контролюючий орган приходить до висновку про неможливість пiдтвердити стосовно врахування реального часу здiйснення операцiй, наявностi трудових ресурсiв, а також основних засобiв, що економiчно необхiднi для виконання такої діяльності, що свідчить про вiдсутнiсть необхiдних умов для здiйснення вiдповiдної господарської, економічної дiяльностi.

З вищевикладеного контролюючий орган приходить до висновку про те, що надані позивачем до перевірки первинні документи не мають юридичної сили, а відтак не можуть бути підставою для відображення господарських операцій у податковому та бухгалтерському обліку.

Суд проаналізувавши матеріали справи приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Умовами реалізації права платника на формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Формальна наявність договору, податкової, видаткової накладної тощо, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Таким чином, факт надання послуг не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.

Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 року у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

При цьому, висловлюючи позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Суд зазнчає, що згідно правового висновку Верховного суду України, податкові накладні, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами.

Крім цього, про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Як встановлено приписами Податкового кодексу України, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вищевикладне узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 19.05.2020р. у справі № №813/2488/14, адміністративне провадження №К/9901/19273/18.

Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 07.11.2019р. у справі №440/422/19 та від 20.12.2019р. у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання усіх документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, відсутність у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені домовленістю із позивачем зобов`язання, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем документи не підтверджують надання послуг на користь позивача, що унеможливлює розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази придбання позивачем обумовленими господарськими договорами товарів, робіт (послуг).

Таким чином, оскільки позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану контрагента, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача, суд приходить до висновку про правомірність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає, що відповідач при винесені оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що не підлягає скасуванню.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія-Сервіс» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська