Рішення № 92536634, 30.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8233/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3674 про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини А3674 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року; зобов`язати військову частину А3674 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року; визнати протиправною бездіяльність військової частини А3674 щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення 20.09.2018 року; зобов`язати військову частину А3674 ОСОБА_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 в період з серпня 2006 року по 20.09.2018 року проходив військову службу у в/ч АЗ674. З 2015 року має статус учасника бойових дій. Відповідно до наказу начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 06 вересня 2018 року №262 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».Наказом командира військової частини А3674 від 20.09.2018 року №195 (по стройовій частині) з 20 вересня 2018 року позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено із списків особового складу військової частини А3674. Позивач зазначив, що повного розрахунку при звільненні з ним проведено не було. Позивача було повідомлено, що індексація грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по момент виключення позивача із списків військової частими (20.09.2018) не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з тим що на той час був відсутній механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та відповідно кошти для даної виплати не виділялись.Також позивача повідомили, що виплатити грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій під час розрахунку при звільнені не було можливості у зв`язку з відсутністю будь-яких роз`яснень, які б регламентували законність нарахування та виплати даної компенсації. 30 липня 2020 року, з метою досудового врегулювання порушених питань позивач звернувся до військової частини А3674. 26 серпня 2020 року листом на звернення позивача щодо реалізації його прав, відповідач повідомив що для нарахування та виплати грошової компенсації за не отриману відпустку як учаснику бойових дій можуть здійснити на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили, щодо нарахування та виплати індексації за період 01.01.2016 року по 20.09.2018 року відповідач повідомив, що підстав для здійснення відповідних нарахувань та виплат немає.

Відповідач – Військова частина А3674 вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 17.09.2020р. вхід.№37437/20), наголошуючи, що за весь час проходження військової служби у військовій частині А3674 ОСОБА_1 до командира частини стосовно виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в тому числі за минулі роки, не звертався, відповідні рапорти щодо надання йому такої відпустки (або компенсації замість неї) не направляв, більш того, під час звільнення та виключення зі списків особового складу частини, коли було проведено повний розрахунок по всім видам грошового забезпечення, ОСОБА_1 рапортів про виплату йому компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, не подавав. Відповідач зазначив, що здійснення військовою частиною виплат, які не передбачені у затвердженому кошторисі на поточний рік є порушенням бюджетного законодавства України (містить склад бюджетного правопорушення). Також відповідач вказує на те, що Військова частина А3674 є бюджетною установою та фінансується Міноборони виключно за рахунок коштів Державного бюджету, а затверджені видатки на грошове забезпечення, включаючи видатки на компенсацію за додаткові відпустки, повинні здійснюватися в межах бюджетних асигнувань затверджених у кошторисі на поточний 2020 рік, а тому відповідач не має права витрачати бюджетні кошти призначені на виплату грошове забезпечення у 2020 році поза межами затвердженого кошторису, а саме для виплати грошової компенсації за минулі роки. Таким чином, виходячи з вищезазначених доводів, відповідач вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій, не підлягає задоволенню.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у справі №420/8233/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3674 про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А3674, та Наказом командира Військової частини А3674 від 20.09.2018р. №195 виключений зі списків особового складу, та всіх видів забезпечення, у зв`язку зі звільненням з військової служби.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Військовій частині А3674 із заявою від 30.07.2020 р. щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, про розмір передбаченої позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку.

За результатом розгляду заяви Військовою частиною А3674 на адресу позивача надіслано Лист від 25.08.2020р. №1322. Згідно вказаного листа військова частина А3674 повідомила адресата про те, що відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.10.2019 року №248/7096 та Юридичного Департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 року №298/5/2867 рекомендовано при зверненні до військової частини осіб, звільнених з військової служби в установленому законодавством порядку виключених із списків особового складу військової частини виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасникам бойових дій слід здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили.

Нарахувати та виплатити індексацію за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року не має можливості, так як згідно роз`яснень Міністерства соціальної політики України (вихідний від 04.07.17 №220/5140 та від 18 липня 2017 року №248/3/9/1/863) механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.

В період з 01.01.2016 р. по 30.11.2018 р. в Міністерстві оборони України кошти для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям були відсутні. Фінансування військових частин в цей період здійснювалось виключно на виплату щомісячного грошового забезпечення військовослужбовцям, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції та інших одноразових виплат.

Невиплата Військовою частиною А3674 ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року; грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій, слугувала підставою для звернення позивача до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність військової частини А3674 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року; зобов`язання військову частину А3674 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року; визнання протиправною бездіяльність військової частини А3674 щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення 20.09.2018 року; зобов`язання військову частину А3674 ОСОБА_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2018 року., підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи письмових доказів, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А3674.

Частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”, відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 відповідно до пункту 1-1 якого обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 06.02.2003р. №491 -IV.

Пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмовивши ОСОБА_1 у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року, Військова частина А3674 діяла неправомірно, не на підставі, не в межах повноважень, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини А3674 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року; зобов`язання військову частину А3674 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року, є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини А3674 щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення 20.09.2018 року; зобов`язання військову частину А3674 ОСОБА_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2018 року, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993року №3551-XII (зі змінами та доповненнями) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996року №504/96-ВР (зі змінами та доповненнями) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991року №2011-ХІІ (зі змінами та доповненнями) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття “особливий період” наведено у Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993року №3543-XII, та Законі України “Про оборону України” від 06 грудня 1991року №1932-XII.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України “Про оборону України” визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Також, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”, та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Окрім того, відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, висловлених у Рішенні від 30 квітня 2013року по справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за 2015р.-2018р., виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2018 року, у зв`язку з чим, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в Постанові від 21.08.2019р. №620/4218/18, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини А3674 щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення 20.09.2018 року; зобов`язання військову частину А3674 ОСОБА_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2018 року.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00), зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999р. №8-рп/99, та від 23.03.2002р. №5-рп/2002 зазначено, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А3674 про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з вищеокреслених підстав.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.3 ст.194, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3674 про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3674 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року.

3. Зобов`язати військову частину А3674 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.09.2018 року

4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3674 щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення 20.09.2018 року.

5. Зобов`язати військову частину А3674 ОСОБА_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.