Рішення № 92526814, 22.10.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2020 р. Справа № 917/579/20

м. Полтава

за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", вул. Грушевського, 1Д, м. Київ,01001; адреса для листування: а/с 1800, м. Дніпро, 49027

до ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 37 452,51 грн.

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олійник Н. І.

Представники сторін згідно протоколу судового засідання

Розглядається позовна заява про стягнення 37 452,51 грн. заборгованості за договором б/н від 29.01.2014р., в т.ч. 3 736,10 грн. - заборгованість за кредитом; 10 295,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 19 266,43 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 4 154,98 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Ухвалою суду від 10.04.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 06.05.2020р. на 10-30 год.

Ухвалою суду від 26.05.2020р. призначено розгляд справи на 15.07.2020р. на 9-45 год., оскільки судове засідання, призначене на 06.05.2020р. на 10-30 год , не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою від 15.07.2020р. судом відкладено розгляд справи на 20.08.2020р. на 11-00 год.

Ухвалою від 28.08.2020р. судом призначено розгляд справи на 22.10.2020р. на 10-00 год., оскільки судове засідання, призначене на 20.08.2020р. на 11-00 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Відповідач відзив на позов не надав, його представник в судове засідання не з`явився. Ухвала від 10.04.2020р. повернулася до суду з відміткою пошти на конверті про закінчення терміну зберігання. Ухвали від 26.05.2020р., від 15.07.2020р., від 28.08.2020р. повернулися до суду з відміткою пошти на конверті, що адресат (відповідач) відсутній за вказаною адресою.

Згідно ч.7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно п. п. 3-5 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст. 232 ГПК України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.

Ухвали суду від 10.04.2020 р., 26.05.2020 р., 15.07.2020р., 28.08.2020р. направлялись судом відповідачу за адресою, вказаною позивачем в позовній заяві, що відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, з врахуванням вищезазначеного, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно ч.2 ст. 178, ч.1 ст. 202 ГПК України, справа розглядається за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 22.10.2020р. судом ухвалено рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

29.01.2014 року Фізичною особою-підприємцем Сергеєвим Денисом Олександровичем (відповідач) було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (заява, а.с.13).

Позивач зазначає, що таким чином, 29.01.2014 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» (позивач) укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн., шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Згідно заяви відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (Умови), що розміщені в мережі Інтернет, на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування №б/н від 29.01.2014р. (далі-договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Відповідно до договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Позивач зазначає, що на виконання умов договору позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт в розмірі 4 000,00 грн. (довідка про розміри встановлених кредитних лімітів, а.с.24)

Фізична особа-підприємець Сергеєв Денис Олександрович в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором банківського обслуговування від 29.01.2014р. вимог законодавства, яке регулює існуючі між сторонами правовідносини (ст.193 ГК, ст.ст. 51, 52, 526, 530, 598-609, 629,ч. 639 ЦК України) щодо повернення банку в повному обсязі використаних кредитних коштів, сплати відсотків, комісії не виконав, у зв`язку з чим за відповідачем перед позивачем існує заборгованість.

До позову позивачем додано Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» (а.с.14-23).

За розрахунком позивача, станом на 11.03.2020р. за спірним договором відповідач має заборгованість перед позивачем за період з 04.02.2014 р. по 11.03.2020 р. в сумі 37 452,51 грн., з яких: заборгованості за кредитом - 3 736,10грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 10 295,00 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань по договору - 19 266,43 грн.; 4 154, 98 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом (а.с.25-42).

При розгляді справи по суті суд приймає до уваги наступні обставини.

В заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 29.01.2014 р. зазначено, що ФОП Сергеєв Д.О. погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку становить між ним та банком договір банківського обслуговування, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Відносини між банком та клієнтом можуть вирішуватись як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до даного договору, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, визначеному Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 29.01.2014 р. процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також комісії за користування кредитом.

Банк, пред`являючи вимоги про стягнення з відповідача 37 452,51 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 736,10грн. (сума, яку фактично отримав в борг позичальник); заборгованість по процентам за користування кредитом - 10 295,00 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань по договору - 19 266,43 грн.; 4 154, 98 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, посилається на Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, розмір винагороди за використання ліміту, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів (п. 3.18.5 Умов), а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до «Умов та правил надання банківських послуг»), порядок розрахунків (п. 3.18.4 Умов), позовну давність щодо вимог банку - 5 років (пункт 3.18.5.7. згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.01.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (07.04.2020 р.), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, комісії за користування кредитом, наданий банком Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд також зазначає, що Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.01.2014 р. шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, розміру комісії за користування кредитом, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2020 р. по справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів (тіла кредиту).

В матеріалах справи міститься довідка про розміри встановлених кредитних лімітів від 16.03.2020р. (а.с. 24), з якої вбачається, що станом на 02.03.2014р. відповідачу було встановлено кредитний ліміт в розмірі 3 959,06 грн. і станом на 11.03.2020р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 3 736,10 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку відповідача (а. с. 27-28).

31.01.2018 року відповідачем була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Частиною 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як Фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів повернення позивачу отриманих коштів відповідачем не надано.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 3 736,10 грн. обгрунтована, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд, не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судові витрати відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 123,129, 232, 233, 236, 238, 240,241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2 Стягнути з ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", вул. Грушевського, 1Д, м. Київ,01001; адреса для листування: а/с 1800, м. Дніпро, 49027, код ЄДРПОУ 14360570 - 3 736,10 грн. - заборгованості за кредитом, 2 102,00 грн. - витрати по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову - відмовити.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Солодюк О.В.