Рішення № 92526444, 20.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2020Справа № 910/10050/20Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ципки А.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект"

про усунення перешкод в користуванні майном

Представники:

від позивача: Сосюра О.М.

від відповідача: Саєнко Ю.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-Будкомплекс» про зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач без будь-якої правової підстави та без дозволу власника (позивача) безоплатно користується не належним йому нерухомим майном, що порушує права АТ «Альфа-Банк» як законного власника вказаного майна. З огляду на це, позивач просить суд зобов`язати відповідача звільнити майновий комплекс, загальною площею 8526,3 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, будинок № 22.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Зважаючи на категорію та складність спору, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 11.08.2020.

07.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано неможливістю прибуття в підготовче засідання представника відповідача.

У підготовче засідання 11.08.2020 прибув представник позивача. Представники відповідача в підготовче засідання не прибули.

У підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 22.09.2020.

21.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.

У підготовче засідання 22.09.2020 прибули представники сторін.

У підготовчому засіданні 22.09.2020 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.10.2020.

19.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

20.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 20.10.2020 прибули представники сторін. Представник позивача підтримав позов, представник відповідача проти позову заперечив.

У судовому засіданні 20.10.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до свідоцтва про право власності від 27.11.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 1408, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 49 Закону України «Про іпотеку», на підставі Акта № 55614508 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого Заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України « 27» листопада 2018 року, посвідчено, що Акціонерному товариству «Укрсоцбанк» належить на праві власності майно, що складається з майнового комплексу, загальною площею 8526,3 кв. м. вартістю 25080666,67 грн, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Жмеринська, будинок 22.

27.11.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. внесено запис про реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на вказаний майновий комплекс.

Як вбачається з передавального акта від 11.10.2019 внаслідок реорганізації шляхом приєднання Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є Акціонерне товариство «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме - з 15 жовтня 2019 року.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.12.2019 до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи АТ «Укрсоцбанк», єдиним правонаступником якого зазначено АТ «Альфа-Банк».

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач (попередній власник спірного майна) без будь-якої правової підстави користується належним позивачу майновим комплексом, загальною площею 8526,3 кв. м., що фактично позбавляє позивача можливості доступу до своєї власності та завдає йому збитків.

З огляду на викладене, позивач просить суд зобов`язати відповідача звільнити майновий комплекс, загальною площею 8526,3 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, будинок № 22.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає , що він є орендарем земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 22 на підставі Договору оренди земельної ділянки, укладеного 21.11.2003 між ТОВ «ТММ-Будкомплект» та Київською міською радою, відповідно до якого орендодавець, на підставі рішення Київради від 27.03.2003 за № 333-1/493, передав, а орендар прийняв у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку розміром 2,8504 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд у межах , які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною вказаного договору.

При цьому, на вказаній земельній ділянці знаходяться склад піску, склад опалубки та бокс ремонтний, які не входить до спірного майнового комплексу та не є власністю позивача, а відповідач користується виключно своїм майном, що знаходиться на орендованій земельній ділянці.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Кожна фізична та юридична особа згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

За змістом ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (пункт 3 частини 2 статті 331 ЦК України).

Позивач обґрунтовує порушення своїх прав незаконним користуванням відповідачем майном, яке належить позивачу, що в силу приписів ст. 317 Цивільного кодексу України є одним з елементів змісту права власності.

Положеннями ст. 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпоряджання своїм майном за своєю правовою природою є негаторним позовом (про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Як було встановлено судом, 27.11.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. внесено запис про реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на вказаний майновий комплекс.

Відповідно до передавального акта від 11.10.2019 внаслідок реорганізації шляхом приєднання Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є Акціонерне товариство «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме - з 15 жовтня 2019 року.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.12.2019 до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи АТ «Укрсоцбанк», правонаступником АТ «Укрсоцбанк» визначено єдину юридичну особу - АТ «Альфа-Банк».

Позивач зазначає, що ним неодноразово надсилалися листи Товариству з обмеженою відповідальністю «ТММ-Будкомплекс» з вимогою звільнити займані приміщення по вул. Жмеринська, 22, м. Київ та повідомити про осіб, що орендують приміщення за вказаною адресою (лист вих. № 40937 від 12.05.2020, вих. № 46906 від 03.06.2020; докази відправки містяться в матеріалах справи).

Разом з тим, відповідач вказує на те, що надсилання таких листів не підтверджує факт перешкоджання відповідачем позивачу в реалізації права користування спірним майном та не свідчить про протиправність вчинення перешкод позивачу в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном, що є безумовною підставою негаторного позову.

Так, відповідачем до відзиву було додано Договір оренди земельної ділянки, укладений 21.11.2003 між ТОВ «ТММ-Будкомплект» та Київською міською радою, відповідно до якого орендодавець, на підставі рішення Київради від 27.03.2003 за № 333-1/493, передав, а орендар прийняв у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку розміром 2,8504 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною вказаного договору.

При цьому, як зазначає відповідач, на вказаній земельній ділянці знаходяться склад піску, склад опалубки та бокс ремонтний, які не входить до спірного майнового комплексу та не є власністю позивача, а відповідач користується виключно своїм майном, що знаходиться на орендованій земельній ділянці.

Суд погоджується з доводами позивача, викладеними у додаткових поясненнях щодо того, що надані відповідачем докази (акти приймання-передачі виконаних робіт та засобів) не підтверджують належність склада піску, склада опалубки та боксу ремонтного, про які зазначає відповідач до об`єктів нерухомості.

Разом з тим, суд зазначає, що враховуючи загальну площу спірного майнового комплексу, яка становить 8526,3 кв. м, відповідач маючи законне право користування земельною ділянкою площею 28504 кв. м (на підставі договору оренди), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 22 може розміщувати належне йому майно (у тому числі й рухоме майно) в межах вказаної ділянки без створення перешкод в реалізації права позивача користуватися спірним нерухомим майном.

При цьому, доказів припинення права користування земельною ділянкою у визначеній договором оренди площі, матеріали справи не містять, а відтак, в силу приписів законодавства право орендаря земельної ділянки захищається нарівні з захистом прав власників нерухомого майно. Разом з тим, для належної реалізації права на користування нерухомим майном, розміщеним в межах орендованої земельної ділянки, позивач не позбавлений права звертатися до відповідача з вимогами про встановлення сервітуту на таку земельну ділянку.

Щодо доводів позивача про наявність договорів оренди спірного майна, укладених відповідачем з третіми особами, суд зазначає наступне.

Приписами статті 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 761 ЦК України наймодавцями в договорі майнового найму (оренди) можуть бути (1) власники майна, (2) особи, які мають майнові права, а також (3) особи, уповноважені на укладення договору майнового найму.

Тобто, норма зазначеної статті допускає випадки, коли наймодавцем може бути не власник майна, а інша особа. Така особа має бути уповноважена на укладення договорів найму. Відповідні повноваження не власнику можуть бути надані а) законом, б) самим власником.

Якщо повноваження здавати майно в найм не випливає із закону, наймодавець повинен мати спеціальне уповноваження власника здавати його майно в оренду. Такі повноваження особи, яка не є власником речі, здавати її в найм можуть бути закріплені, наприклад, договором управління майном або договором простого товариства. Як приклад таких відносин можна визначити і договір піднайму (суборенди). При цьому в вищезазначених договорах мова повинна йти про повноваження невласника здавати майно в оренду від власного імені, а не від імені власника речі, як це можливо, наприклад, у відносинах представництва.

Частина 2 статті 11 ЦК України визначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як визначено частинами 1, 3 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тобто, у випадку відсутності у відповідача правових підстав для укладання спірних договорів оренди, на що посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, належним способом захисту прав позивача є визнання таких правочини недійсними, оскільки, спосіб захисту, обраний позивачем у даному випадку (усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання відповідача звільнити майновий комплекс) не зумовлює припинення існування договірних відносин оренди та припинення законного права третіх осіб перебувати в спірному приміщенні на підставі договорів, які не визнані недійсними у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що однією з умов захисту права власності на підставі статті 391 Цивільного кодексу України є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.

Таким чином, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що вказане приміщення зайняте безпосередньо Товариством з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект", не надано доказів існування перешкод у здійсненні позивачем своїх правомочностей як власника спірного приміщення та доказів того, що такі перешкоди створюються саме Товариством з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект".

З огляду на викладене вище, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про зобов`яння відповідача звільнити майновий комплекс загальною площею 8526,3 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, будинок № 22, оскільки, позивачем не доведено самого факту порушення відповідачем його майнових прав, за захистом яких позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача з огляду на відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 30.10.2020

Суддя Ю.В. Картавцева