Рішення № 92526179, 27.10.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/86/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2020 Справа № 908/2025/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Мірошниченко М.В.,

При секретарі судового засідання Хилько Ю.І.,

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/2025/20

за позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, адреса для листування: 69071, м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, буд. 9)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Керуюча компанія “Мрія” (69098, м. Запоріжжя, вул. Полякова, буд. 13В)

про стягнення суми

За участю представників сторін:

від позивача: Разладська В.Р.- довіреність № 665/20-19 від 28.11.2019

від відповідача: Хомутський В.О.- довіреність № 020-02/ від 01.07.2020

СУТЬ СПОРУ:

07.08.2020 у Господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № б/н від 04.08.2020) Концерну “Міські теплові мережі” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Керуюча компанія “Мрія” про стягнення 356,66 грн. 3% річних та 43509,80 грн. пені.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 07.08.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2025/20 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.08.2020 у справі № 908/2025/20 вказана позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.

До суду 26.08.2020 від позивача надійшла письмова заява, якою усунуті недоліки позовної заяви. До вказаної заяви додано позовну заяву (вих. № б/н від 21.08.2020), згідно з прохальною частиною якої позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 365,18 грн. 3% річних та 44549,80 грн. пені. Подання вказаної заяви позивач обґрунтовував технічною помилкою у розрахунку суми пені.

Відтак, позивачем фактично збільшено розмір позовних вимог, що є процесуально необґрунтованим, оскільки таке збільшення можливо лише, згідно з відповідною письмовою заявою, після відкриття провадження у справі (ст. 46 ГПК України). Таким чином, позовна заява (вих. № б/н від 21.08.2020), яка по суті є заявою про збільшення розміру позовних вимог, яка надійшла до суду 26.08.2020, судом до розгляду не прийнята.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.08.2020 суддею Мірошниченко М.В. до розгляду прийнято позовну заяву (вих. № б/н від 04.08.2020) Концерну “Міські теплові мережі” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Керуюча компанія “Мрія” про стягнення 356,66 грн. 3% річних та 43509,80 грн. пені; відкрито провадження у справі № 908/2025/20 за правилами спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 33/86/20, судове засідання призначено на 29.09.2020.

10.09.2020 у Господарський суд Запорізької області від позивача надійшла письмова заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно з прохальною частиною якої позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 365,18 грн. 3% річних та 44549,80 грн. пені.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи, що подана позивачем заява відповідає положенням ст. 46 ГПК України, суд прийняв її до розгляду, про що зазначено в ухвалі суду від 29.09.2020.

Таким чином, предметом спору у дійсній справі є вимоги Концерну “Міські теплові мережі” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Керуюча компанія “Мрія” про стягнення 365,18 грн. 3% річних та 44549,80 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.09.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 27.10.2020.

У судове засіданні 27.10.2020 з`явилися представники сторін.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 27.10.2020 справу розглянуто, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 340595 від 19.08.2019.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, що зазначені у відзивах, що надійшли до суду 08.09.2020, 07.10.2020. Вважає, що посилання позивача на Закон України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» є неправомірним і необхідно застосовувати Закон України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до контррозрахунків відповідача пеня складає 433,56 грн., 3% річних – 355,37 грн.

20.10.2020 до суду від позивача надійшло письмове обґрунтування позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 44549,80 грн. Зазначає, що послуга з постачання теплової енергії є одним із видів комунальних послуг. Закон України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» є актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб`єктами підприємницької діяльності та відповідно до нього необхідно розраховувати пеню. Правова позиція щодо нарахування пені відповідно до Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» міститься у п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18. Відповідно, нарахована пеня за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення по 11.03.2020 у сумі 44549,80 грн.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2019 між Концерном “Міські теплові мережі” (виконавець за договором, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Керуюча компанія “Мрія” (споживач) укладений договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 340595 з протоколом узгодження розбіжностей від 25.10.2019.

Відповідно до п. 1 договору виконавець зобов`язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, а споживач зобов`язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

У пункті 2 договору наведені характеристики об`єкта надання послуг та визначена загальна опалювальна площа нежитлових приміщень.

У подальшому додатковими угодами № 1 від 10.02.2020, № 2 від 24.02.2020 сторони змінювали пункт 2 договору.

Згідно з п. 15 договору споживач зобов`язався оплачувати послуги в установлений договором строк.

Відповідно до п. 7 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Пунктом 11 договору сторони погодили, що споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від виконавця документи за розрахунковий період: рахунок, акт приймання-передачі наданих послуг. Отриманий акт приймання-передачі наданих послуг споживач повинен оформити належним чином та повернути на адресу виконавця протягом п`яти робочих днів з дати отримання. У разі неотримання акту приймання-передачі (або обґрунтованих заперечень в його підписанні) протягом 5 робочих днів з дати отримання, з позначенням про відмову у його підписанні споживачем, акт вважається виконавцем погодженим та є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений у ньому розрахунковий період.

Відповідно до п. 29 договору цей договір укладається строком на 1 рік і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією з сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

Доказів розірвання чи-то припинення дії договору сторони не надали.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору надав відповідачу послуги з відпущення теплової енергії (опалення) відповідно до наступних актів приймання-передачі теплової енергії:

- акт від 30.11.2019 за листопад 2019 року на суму 7193,88 грн.;

- акт від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 58164,02 грн.;

- акт від 31.01.2020 за січень 2020 року на суму 39683,75 грн.;

- акт від 29.02.2020 за лютий 2020 року на суму 56031,42 грн.;

- акт від 31.03.2020 за березень 2020 року на суму 22331,72 грн.;

- акт від 30.04.2020 за квітень 2020 року на суму 150,38 грн.

Позивачем були виставлені відповідні рахунки на оплату отриманої відповідачем теплової енергії.

Акти та рахунки вручалися відповідача під розписку та направлялися поштою, що підтверджується відповідними реєстрами.

Заперечень на акти відповідачем не надано, акти залишились з його боку не підписаними. На актах мається примітка, що у разі неповернення оформленого акту або ненадання письмових заперечень про підписання акту в установлені договором терміни, акт вважається погодженим.

Відповідач отримання актів та рахунків не заперечив.

Позивач направив відповідачу письмову претензію від 23.03.2020 № 1328/08 з вимогою сплатити заборгованість за договором № 340595.

Оскільки відповідач здійснював оплату послуг за договором № 340595 від 19.08.2019 несвоєчасно, позивач нарахував 3% річних та пеню, які просив стягнути згідно з позовною заявою, за якою відкрите провадження у дійсній справі.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Згідно матеріалів справи та розрахунку позивача, відповідач здійснював оплату за договором № 340595 від 19.08.2019 таким чином: 17.04.2020 – 7193,88 грн., 22.04.2020 – 40000,00 грн., 18.05.2020 – 18164,20 грн., 39683,75 грн., 17.06.2020 – 56031,42 грн., 22331,72 грн., 150,38 грн.

Відтак, оплата за договором проводилася відповідачем несвоєчасно, тобто не у строки, встановлені договором.

Позивач нарахував 365,18 грн. 3% річних за загальний період із 20.12.2019 по 11.03.2020.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних суд встановив, що він містить арифметичні помилки. Так, позивач нараховує 3% річних, починаючи з 20 числа місяця, слідуючого за розрахунковим.

Відповідно до п. 7 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відтак, останнім днем оплати є 20 число місяця, що настає за розрахунковим. Відповідно позивач помилково включає 20 число у період, за який нараховує 3% річних.

При цьому суд погоджується з контррозрахунком відповідача у частині нарахування 3% річних за зобов`язання за грудень 2019 та січень 2020. З контррозрахунком відповідача у частині нарахування 3% річних за зобов`язання за листопад 2019 суд не погоджується, оскільки прострочення зобов`язання виникло з 21.12.2019.

Згідно перерахунку суду, зробленого за допомогою інформаційної системи «Законодавство», загальна сума 3% річних, яку слід стягнути з відповідача, становить 356,57 грн. У стягненні 8,61 грн. 3% річних судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю позову у цій частині.

Також позивачем заявлено до стягнення 44549,80 грн. пені, нарахованої за загальний період із 20.12.2019 по 11.03.20209.

Зміст господарського договору згідно частини першої статті 180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 231 ГК України).

Згідно приписів ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

За пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 роз`яснено, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

У частині першій-третій ст. 231 ГК України визначено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації» (п. 6.30 вказано вище постанови).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.31 постанови зазначила, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Згідно п. 12 договору за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, встановленому законодавством.

Згідно п. 18 договору споживач несе відповідальність згідно з законодавством і цим договором за, зокрема, недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; несвоєчасне внесення платежів за послуги – шляхом сплати пені.

Нараховуючи пеню позивач посилається на Закон України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».

Цей Закон встановлює відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги – це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відтак, надана позивачем відповідачу за договором № 340595 послуга є комунальною послугою.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» установлено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Інший розмір пені договором № 340595 сторонами не встановлений, відтак пеню слід нараховувати в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені суд встановив, що він містить арифметичні помилки. Так, позивач нараховує пеню, починаючи з 20 числа місяця, слідуючого за розрахунковим, що є неправильним, оскільки пеню слід нараховувати, починаючи з 21 числа. Аналогічні помилки допущені при нарахуванні 3% річних.

За перерахунком суду загальна сума пені складає 43499,38 грн., яку слід стягнути з відповідача на користь позивача. У стягненні 1050,42 грн. пені судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю позову у цій частині.

Посилання відповідача на те, що пеню слід нараховувати відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» судом до уваги не приймається, виходячи з такого.

Згідно ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Тобто, даною нормою визначено, що у разі встановлення розміру пені у договорі, пеня має нараховуватися у цьому розмірі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

У даному випадку у договорі № 340595 конкретний розмір пені не встановлений. Відтак, обмеження пені згідно ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не застосовується.

На підставі викладеного вище, позов у цілому задовольняється судом частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Керуюча компанія “Мрія” (69098, м. Запоріжжя, вул. Полякова, буд. 13В, код ЄДРПОУ 40413159) на користь Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, адреса для листування: 69071, м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, буд. 9, код ЄДРПОУ 32121458) 356 (триста п`ятдесят шість) грн. 57 коп. 3% річних, 43499 (сорок три тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) грн. 38 коп. пені, 2052 (дві тисячі п`ятдесят дві) грн. 44 коп. судового збору.

У частині задоволенні іншої частини позову відмовити.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано – 30 жовтня 2020.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя М.В. Мірошниченко