Ухвала суду № 925210, 30.05.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“30” травня 2007р.                                                                                №К-28348/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                        Сергейчука О.А.

Суддів                                                                     Нечитайло О.М.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                           Бойченко Ю.П.

за участю представників:

позивача:                Климович І.О. (дов. від 30.05.2007 р., б/н);

відповідача:           Олійниченко І.В. (дов. від 19.01.2007 р. № 158/9/10-107);

                                   Баранова Л.В. (дов. від 13.05.2007 р. № 3041/9/10-017)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 18.05.2006 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 р.

у справі №29/270

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю “Синтез”

до                               Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

за участю                 Прокуратури Голосіївського району м. Києва

про                             визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Синтез” (далі по тексту – позивач, ТОВ “Синтез”) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) про стягнення з Державного бюджету України з рахунку доходів податку на додану вартість з рахунку Відділення державного казначейства України в Голосіївському районі м. Києва на користь позивача бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за червень 2004 р. у розмірі 4 998 502,00 грн.

15.03.2006 р. позивач подав заяву про зміну позовних вимог, в якій просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 30.07.2004 р. №0001892309/0 та зобов’язати ДПІ у Голосіївському районі м. Києва в п’ятиденний термін надати Управлінню державного казначейства у м. Києві  висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету відповідно до поданої ТОВ “Синтез” податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2004 р. у розмірі 4 998 502,00 грн.

04.04.2006 р. позивач звернувся з клопотання про відмову від позовних вимог в частині зобов’язання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва в п’ятиденний термін надати Управлінню державного казначейства у м. Києві висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету відповідно до поданої ТОВ “Синтез” податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2004 р. у розмірі 4 998 502,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 18.05.2006 р. (головуючий суддя – Хрипун О.О., судді Митрохіна А.В., Копитова О.С.), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 р. у справі №29/270 (головуючий суддя – Сотніков С.В., судді Дикунська С.Я., Пантелієнко В.О.), уточнені позовні вимоги ТОВ “Синтез” задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 30.07.2004 р. №0001892309/0.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, не погоджуючись з постановою Господарського суду м. Києва від 18.05.2006 р. та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 р. у справі №29/270, подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування касаційних вимог, відповідач зазначає, що при прийняті оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Так, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що підставою для включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України, тобто законодавством встановлений прямий зв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку, але наявність надмірної сплати податку на додану вартість за звітний період позивачем не доводилась, а судовими інстанціями не досліджувалась.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.07.2004 р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №0001892309/0, яким позивачу, згідно п.п. “б”, “в” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2004 р. на 5 001 721,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта  “Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ТОВ “Синтез” (код 22889184) в період з 01.06.2004 р. по 30.06.2004 р.” від 28.07.2004 р. №360-23/09-22889184 (далі по тексту – Акт перевірки), відповідно до висновків якого позивачем порушено п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. При цьому, висновки Акту перевірки мотивовано тим, що до перевірки позивачем не представлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують суму податкового кредиту, відображеного у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2004 р., що, на думку відповідача, призвело до зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за цей податковий період на 5 001 721,00 грн.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій встановлено: 1) 18.05.2007 р. ТОВ “Синтез” (Покупець) уклало договір купівлі-продажу №КП04/05-18 з Товариством з обмеженою відповідальністю “Альтрекс” (Продавець, далі по тексту – ТОВ “Альтрекс”), відповідно до умов якого та додатку до нього №1, придбало гранулят твердого мастила загальною вартістю 30 001 555,20 грн., у т. ч. податок на додану вартість у розмірі 5 001 259,20 грн.; 2) розрахунок за придбаний товар позивач здійснив грошовими коштами в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 14.07.2004 р. № 239 на суму у розмірі 25 015 491,20 грн., у т. ч. податок на додану вартість у розмірі 4 169 248,53 грн. та від 15.07.2004 р. №248 на суму у розмірі 4 984 517,80 грн., у т. ч. податок на додану вартість у розмірі 830 752,97 грн.; 3) 18.05.2004 р. між ТОВ “Синтез” (Комітент)та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтерторг” (Комісіонер, далі по тексту – ТОВ “Інтерторг”) укладено договір комісії №5, згідно умов якого Комісіонер зобов’язувався від свого імені, але за рахунок Комітента, здійснити продаж грануляту твердого мастила на загальну суму у розмірі 25 015 491,20 грн. без податку на додану вартість, за межі митної території України; 4) на підставі договору комісії від 02.06.2004 р. товар реалізовано підприємству “BeltoraLLC” (Латвія), тобто вивезений за межі митної території України, що підтверджується відміткою Луганської митниці на ВМД від 02.06.2004 р. №702100012/4/003368, яка оформлена належним чином; 5) за експортований товар на рахунок ТОВ “Інтерторг” від підприємства “BeltoraLLC” надійшли грошові кошти у розмірі 25 015 491,20 грн., що підтверджується довідкою Донецької філії АБ “Брокбізнесбанк” від 08.07.2004 р.; 6) 14.07.2004 р. ТОВ “Синтез”отримало на свій поточний рахунок від ТОВ “Інтерторг” розрахунок за реалізований товар за межі митної території України у розмірі 25 015 491,20 грн., що підтверджується випискою Донецької філії АБ “Брокбізнесбанк” від 14.07.2004 року; 7) в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними зазначених договорів у встановленому діючим законодавством порядку.

Таким чином, згідно рядка 18.2 податкової декларації ТОВ “Синтез” за червень 2004 р. сума податку на додану вартість має від’ємне значення і становить 5 001 721,00 грн., розмір податкового кредиту за червень 2004 року позивачем задекларовано в сумі 5 003 153,00 грн.

Згідно п. 1.6. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов’язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит у відповідності з п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов’язання чи ні.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу). При цьому, згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Підпункт 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлює обов’язкові реквізити податкової накладної, яким є порядковий номер податкової накладної; дата її виписування, назва юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); повна назва отримувача; ціна продажу без врахування податку; ставка податку та відповідна суму податку у цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, податковий кредит сформований позивачем на підставі податкової накладної від 01.06.2004 р. №40 на суму у розмірі 30 011 700,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 5 001 950,00 грн., виданої ТОВ “Альтрекс”, податкової накладної від 02.06.2004 р. №1 на суму у розмірі 7 200,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 1 200,00 грн., виданої позивачу ТОВ “Інтерторг”, касового чеку від 04.06.2004 р. №6616, видаткової накладної від 04.06.2004 р. №000007379 та рахунку-фактури від 04.06.2004 р. №000006735 на суму у розмірі 16,50 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 2,75 грн., виданих позивачу ВАТ “Укрбланковидав”. Зазначені податкові накладні відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо форми і наявності обов’язкових реквізитів, та разом з чеком, підтверджують розмір податкового кредиту, відображеного позивачем в декларації з податку на додану вартість за червень 2004 р.урозмірі 5 003 153,00 грн.

В матеріалах справи також наявні належним чином засвідчені копії вантажно-митних декларацій з відміткою Луганської митниці, що підтверджують вивезення товару за межі митної території України, які оформлені відповідно до вимог діючого законодавства.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили, що податковий кредит позивача за червень 2004 р. також підтверджено податковими зобов’язаннями контрагентів, які підтверджується результатами зустрічних перевірок ТОВ “Альтрекс” та ТОВ “Інтерторг” з питань взаємовідносин з ТОВ “Синтез”.

Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано врахували, що сума податку на додану вартість у розмірі 5 003 153,00 грн. фактично сплачена позивачем у складі придбаних товарів та послуг у ТОВ “Альтрекс”, ТОВ “Інтерторг” та ТОВ “Укрбланковидав”, як того вимагає п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “про податок на додану вартість”, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями та касовим чеком.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками, викладеними в постанові Господарського суду м. Києва від 18.05.2006 р. та ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 р. щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у червні 2004 р.

Крім того, судова колегія касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва в касаційній скарзі стверджує, що судом першої інстанції порушено ст. 129 Конституції України, оскільки апеляційні та касаційні скарги, що неодноразово подавались відповідачем, жодного разу не були передані на розгляд до суду апеляційної чи касаційної інстанцій.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, апеляційні та касаційні скарги ДПІ у Голосіївському районі м. Києва подавались на ухвали місцевого господарського суду, які, відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають оскарженню, а, отже, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Господарський суд м. Києва, повертаючи вказані скарги відповідача, діяв законно та в межах діючого законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду м. Києва від 18.05.2006 р. та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 р. у справі № 29/270 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 18.05.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 р. у справі №29/270 залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 18.05.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 р. у справі №29/270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. СергейчукСудді(підпис)О.М. Нечитайло(підпис)Л.В. Ланченко(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)О.І. СтепашкоЗ оригіналом згідно

Суддя                                                                                   О.А. Сергейчук