Рішення № 92520442, 12.10.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/437/20

Справа №754/8831/18

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2020 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Козловець К.П., Івченка В.А., Загуменної К.В.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю відповідача ОСОБА_2

за участю представників позивача - адвокатів: Морозової Т.В., Рябенка О.В.

за участю представника відповідача - адвоката Басараб Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у вихованні сина та визначення порядку участі батька у вихованні сина, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.08.2011 між позивачкою та відповідачем був укладений шлюб. Від даного шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя між сторонами не склалось, сторони припинили підтримувати шлюбно-сімейні стосунки, проживають за різними адресами, спільного домашнього господарства не ведуть. Наразі позивачка ОСОБА_1 разом з малолітнім сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 , дитина повністю перебуває на її утриманні. Відповідач в свою чергу самоусунувся від виховання дитини, не дбає про фізичне здоров`я сина та психологічний стан, матеріально не забезпечує, негативно впливає на духовний та моральний розвиток дитини. Крім того, відповідач вчиняє протиправні дії щодо позивачки, спільного сина та інших родичів, про що правоохоронними органами відкрито ряд кримінальних проваджень. Також, відповідач неодноразово забираючи спільного сина не повідомляв матері, щодо місцезнаходження дитини. Отже, дії відповідача негативно впливають на духовний та моральний розвиток дитини, а тому позивачка вимушена звернутись до суду із позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 11.07.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 22.12.2018 було відмовлено в заяві представника позивача ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом встановлення заборони ОСОБА_2 вчиняти певні дії на час розгляду справи у суді.

04.02.2019 ОСОБА_2 , через свого представника - Адвоката Басараб Н.В., звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у вихованні сина та визначення порядку участі батька у вихованні сина. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що сторони дійсно перебували в зареєстрованою шлюбі, який на даний час рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16.11.2018 було розірвано. Від даного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився спільний син ОСОБА_5 . На сьогодні батько малолітнього ОСОБА_6 позбавлений можливості бачитись із сином, через перешкоди з боку його матері, ОСОБА_1 , остання не дає можливості вільно спілкуватись з дитиною, приймати участь у його вихованні, дозвіллі на рівних правах з матір`ю. Спільна дитина повністю ізольована від спілкування з батьком, налаштована проти батька, залякана.

Отже, оскільки ОСОБА_1 створені всі умови для повного перешкоджання в побаченнях батька з сином, ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом з вимогою зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні та участі у вихованні сина, визначивши порядок участі у вихованні ОСОБА_2 , його малолітнього сина ОСОБА_5 без присутності матері дитини - ОСОБА_1 наступним чином: перший місяць після вступу рішення в законну силу: щосереди з 17 год. 00хв. до 20 год. 00хв.; щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв.; з другого місяця і до досягнення дитиною 14-річного віку: у понеділок, середу та п`ятницю першого та третього тижня кожного місяця з 17.00год. до 20.00год.; у вівторок і четвер другого та четвертого тижня кожного місяця з 17.00 год. до 20.00год.; щомісяця кожного другого та четвертого тижня з 18.00 год. п`ятниці до 18.00 год. наступної на нею неділі; щорічно під час літніх канікул один місяць - липень ( з 01 по 31 липня) для спільного відпочинку батька та сина; щорічно під час осінніх, зимових та весняних канікул - кожну їх першу частину для спільного відпочинку батька та сина; на день народження ОСОБА_6 - чотири години спільного святкування у місцях визначених за бажанням дитини.

Відповідно до ухвали внесеної до протоколу судового засідання від 14.02.2019 було вирішено прийняти до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у вихованні сина та визначення порядку участі батька у вихованні сина.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 17.04.2019 року було відмовлено у клопотанні представника ОСОБА_1 - адвоката Морозової Т.В., щодо призначення судової комплексної психолого-психіатричної експертизи.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 17.04.2019 року було вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

10.06.2019 в судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_10 , яка була вихователькою у дитячому садочку, свідчила про те, що батьки обидва приходили до садочку та займалися вихованням ОСОБА_6 . Дитина однаково відносилася до батьків.

Свідок ОСОБА_9 , яка є рідною тіткою ОСОБА_1 , свідчила про те, що ОСОБА_12 особиста їй зазначав, що не хоче мати прізвище « ОСОБА_13 », тому що дитина злякана після викрадення.

Свідок ОСОБА_8 , яка є мамою ОСОБА_1 , свідчило проте, що ОСОБА_2 був поганим чоловіком та батьком, жорстоко поводився з дружиною. Вважає, що ОСОБА_2 не гідний бути батьком її онуку.

Свідок ОСОБА_11 , яка була цивільною дружиною батька ОСОБА_2 , свідчила проте, що ОСОБА_12 завжди любив свого батька, що саме мати ОСОБА_6 не давала можливості спілкуватися не тільки з батьком, а і з дідусем.

Психолог ОСОБА_7 підтвердила, що працюють з ОСОБА_6 , допомагають відновити психологічний стан дитини. Зазначила, що в 2018 році до центру «Розрада» звернулась мама ОСОБА_6 - ОСОБА_1 для здійснення дослідження щодо психологічного стану дитини та оцінки їх дитячо-батьківських відносин, підтримала висновок Центру №47 від 17.08.2018, але зазначила, що у дитини прослідковується прогрес щодо зміни ставлення до імпульсивності прийняття рішень та просила не допитувати дитину у суді.

В судовому засіданні позивачка за первісним позовом (відповідачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 та її представники - адвокати Морозова Т.В., Рябенко О.В., вимоги первісної позовної заяви підтримали в повному обсязі, одночасно просили відмовити в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на зустрічну позовну заяву, який надійшов до канцелярії Деснянського районного суду м. Києва від 20.03.2019 року. Відповідно до обставин викладених у відзиві позивачка пояснила, що спілкування відповідача зі спільним сином ОСОБА_6 негативно відображається на психоемоційному здоров`ї дитини, оскільки під час проживання з батьком дитина мала розлади психіки, була пригнічена, що свідчить про негативний вплив батька на виховання сина. Більш того, ОСОБА_2 було здійснено викрадення дитини, шляхом вивезення сина на тимчасово окуповану територію АР Крим, при цьому відповідачку ОСОБА_1 не було повідомлено про місцезнаходження дитини. За наслідками викрадення дитина отримала тяжку психологічну травму та на сьогодні потребує медичної та психологічної допомоги, яку йому забезпечує матір. При цьому, ОСОБА_2 ухиляється від сплати аліментів, внаслідок чого утворилась заборгованість.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 та його представник - адвокат Басараб Н.В., заперечували щодо задоволення первісного позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, одночасно просили задовольнити зустрічний позов, посилаючись на обставини, що викладені в ньому.

В судове засідання представник третьої особи: Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином. В попередніх судових засіданнях представник - ОСОБА_14 , надаючи пояснення, зазначила, що підтримує висновок Служби про недоцільність позбавлення батьківських права ОСОБА_2 та підтримує висновок щодо визначення способів участі батька з сином. 08.10.2020 на електронну адресу суду від Начальника Служби у справах дітей та сім`ї - ОСОБА_15 , надійшла заява про здійснення розгляду справи у відсутності їх представника. При цьому уповноважена особа Служби просить винести рішення з урахуванням наданих в ході розгляду справи висновків.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вислухавши пояснення учасників справи, свідків, ґрунтуючись на засадах верховенства права, на повно і всебічно з`ясованих обставинах, об`єктивно та безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, наявних у справі, взявши до уваги бесіду з дитиною, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що первинний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.08.2011 по 16.11.2018, що підтверджено рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16.11.2018, відповідно до якого шлюб було розірвано.

Сторони по справі мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 15.11.2011, відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м.Києві.

Відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16.11.2018, крім того, що шлюб розірвано, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4частини всіх видів заробітку (доходу), починаючи з 20.09.2017 до повноліття дитини та визначено місце проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 . Рішення набрало законної сили.

Судом установлено, що спільна дитина ОСОБА_5 проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні. Батько дитини участі у вихованні та утриманні дитини не приймає.

Разом з тим, як убачається з розрахунку по сплаті аліментів виданого головним державним виконавцем О.В. Попик, станом на 31.03.2019 заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складає 238,44грн, однак наявність даної заборгованості не свідчить про умисне ухилення відповідача за первісним позовом від виконання ним батьківських обов`язків.

Відповідно висновку від 09.08.2018 №105/01-1662/В-140, щодо недоцільності позбавлення батьківських прав, Печерської районної в м.Києві державної адміністрації як органом опіки та піклування, вбачається що позбавлення батьківських прав - це крайня міра впливу на батьків, які свідомо ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків і не бажають виправити свою поведінку. Зважаючи на існування неврегульованих інших судових спорів, щодо малолітньої дитини, враховуючи пропозиції комісії з питань захисту прав дитини від 07.08.2018, керуючись ст. 164 СК України та діючи в інтересах малолітньої дитини, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування вважає, що для позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як такого, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню, догляду та утриманню своєї дитини - підстав немає.

Надалі, Службою у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, надано висновок від 12.02.2019 № 105/01-321/В-140, про прийняття рішення по справі на підставі зібраних доказів, з урахуванням інтересів малолітньої дитини та чинного законодавства України. З якого вбачається, що під час засідання Комісії, батьком дитини надано матері дитини - ОСОБА_1 , картку, відкриту на ім`я сина, з зобов`язанням перерахувати заборгованість зі сплати аліментів до 12.02.2019. Також, батько просив направити їх родину до Міського Центру дитини для проходження медіації. Члени комісії прийняли рішення покласти прийняти рішення по справі на розсуд суду з урахуванням інтересів дитини.

Так, вимогами частин 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно статей 3, 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до положень ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини» держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки.

Відповідно до ст. 39 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989року держави - учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров`я, самоповагу і гідність дитини.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12.06.1998року №16, складання письмових висновків органів опіки і піклування та їхню участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій і виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

ОСОБА_2 визнав в суді, що він котрий час вихованням дитини не займався, свою поведінку пояснив тим, що після розірвання шлюбу він не зміг домовитись з позивачкою, але сплачує аліменти. Також пояснив, що з сином він не спілкувався через конфліктні стосунки з ОСОБА_1 , яка не надає можливості поспілкуватися з сином.

В судовому засіданні не встановлено будь-яких обставин, які перешкоджають відповідачу виконувати обов`язки по вихованню дітей, але це невиконання було пов`язано не з об`єктивними та суб`єктивними причинами, а саме через неприязні стосунки між сторонами.

Також відсутні будь-які докази того, що на виконання вимог статей 1-3, 9 Конвенції ООН «Про права дитини» державні органи вживали необхідних та достатніх заходів щодо надання необхідної допомоги сім`ї сторін, що реально був наданий комплекс соціальних послуг з метою покращення ситуації в їх родині.

Відповідно до ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Як роз`яснено в п.п. 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

До того ж ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Позивачка ОСОБА_1 та її представники не довели суду, що спілкування відповідача з сином в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів останнього.

Доводи позивачки про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина не знайшли свого підтвердження достовірними доказами. Суду не надано доказів про притягнення відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 року по справі "Савіни проти України" зазначається "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

Так, у справі Хант проти України (рішення від 7 грудня 2006 року) суд зауважив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78)". У цьому рішенні також зазначено, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги право дитини мати обох батьків і підтримувати з ними постійний зв`язок, суд приходить до висновку про те, що хоча відповідач і не в достатній мірі опікується своїм сином, не в повній мірі виконуючи свій батьківський обов`язок по утриманню та вихованню дитини, його поведінка не свідчить про наявність безумовних підстав для застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу та позбавлення батьківських прав відповідача по первинному позову, який має бажання спілкуватись з дитиною, згоден сплачувати кошти на утримання свого сина.

Отже, враховуючи викладене вище, пріоритетність у вирішенні даного спору інтересів дитини, необхідності для гармонійного розвитку дитини спілкуванні сина як з матір`ю, так і з батьком, позовні вимоги позивача щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , щодо його неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому суд вважає за необхідне в первісному позові відмовити. Однак, враховуючи неналежну поведінку відповідача по відношенню до сина та колишньої дружини, суд вважає за необхідне застосувати до відповідача заходи попередження та попередити останнього про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини.

Враховуючи Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», який виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, суд вважає необхідним покласти контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків на Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Що стосується вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про усунення перешкод у вихованні сина та визначення порядку участі батька у вихованні сина, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно із ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з яким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Зі змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 стверджує, що відповідачка здійснює перешкоди у спілкуванні зі спільним сином - ОСОБА_16 .

Відповідачка ОСОБА_1 в свою чергу категорично заперечує, щодо спілкування сина та батька у зв`язку з вчиненням гр. ОСОБА_2 протиправних дій, щодо неї та їх спільного сина, правоохоронними органами відкрито низку кримінальних проваджень, зокрема №12017100060006200 (відомості внесені до ЄДДР 04.12.2017), за заявою ОСОБА_1 до УП ГУ НП у м.Києві з приводу того, що ОСОБА_2 примушує її до відмови від позовної заяви про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, яка була подана до Деснянського районного суду м.Києва 20.09.2017, при цьому ОСОБА_2 погрожує потерпілій насильством та знищенням її майна (ст.355 КК України - примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань); №12017100060006465 (відомості внесені до ЄДДР 19.12.2017), за заявою ОСОБА_8 до Печерського УП ГУ НП у м.Києві з приводу того, що її квартира за адресою: АДРЕСА_2 , була знята з охорони колишнім зятем ОСОБА_2 без її погодження, та замінено замки на вхідних дверях (ст.356 КК України - самоправство); №12017100060005657 (відомості внесені до ЄДДР 09.11.2017), за фактом вчинення крадіжки майна у квартирі АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 ; №12018100000000222 (відомості внесені до ЄДДР 22.02.2018), за фактом шахрайського заволодіння майном (квартирою матері ОСОБА_1 - ОСОБА_8 ) шляхом підробки документів.

Оцінюючи письмові докази, долучені позивачкою ОСОБА_1 щодо вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що самі по собі такі документи не дають підстави вважати, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення.

Так, за приписами ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Таким чином, отримавши заяву, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення слідчий або прокурор не здійснює оцінку такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Наведене підтверджуєтьсяімперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК України, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Отже, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про наявність ознак кримінального правопорушення та доведеність винуватості особи у вчиненні злочину, а є підставою для початку досудового розслідування у справі та перевірки обставин, наведених у повідомленні про кримінальне правопорушення. Єдиним доказом вчинення кримінального правопорушення може бути лише вирок суду, який набрав законної сили.

Зокрема відповідно до висновку Міжнародного Гуманітарного Центру «Розрада» від 17 серпня 2018 року, встановлено, що ОСОБА_12 не включає батька до свого уявлення про свою сім`ю і не висловлює бажання з ним бачитись.

Згідно висновку № 37 психологічного обстеження від 19.02.2019, наданого Службою у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), вбачається, що ОСОБА_12 позитивно спрямований, активний, енергійний хлопчик. Дитина характеризується адекватним рівнем самооцінки з тенденцією до заниження, є тенденція не завжди відчувати особистісні кордони. До матері у ОСОБА_6 сформований надійний тип прив`язаності. Хлопчик серед найближчих людей сприймає маму та бабусю. Мама для ОСОБА_6 - близька, значима особистість, до якої хлопчик виявляє ніжне ставлення та характеризує як дуже добру людину. На діагностиці ОСОБА_12 виявляв до батька або уникаючи (не відмічав його у методиках) або гіперболізовано на основі сприйняття батька матір`ю та бабусею по материнській лінії «Он уголовник» (зі слів ОСОБА_6 ). Проте, хто це такий, ОСОБА_12 не може пояснити. Підсвідомо (за результатами проективного тесту «Три дерева») фігура батька присутня, проте вона наділяється яскравими фантастичними рисами, в інших методиках його фігура або ігнорується або має яскраво негативний образ, якого потрібно боятися. Також хлопчик розповідав про спробу викрадення його батьком і бабусею, яка його налякала: «Он хочет меня украсть, зарабатывать деньги, чтобы маме давать за деньги потом... это мама так думает и я» (зі слів ОСОБА_6 ). У конфлікті лояльності після розлучення батьків в якості адаптаційного механізму ОСОБА_12 схильний ідентифікуватися з матір`ю та відмовлятися від батька. В уяві хлопчика є новий тато, якого фактично немає в його житті. «Новий» тато у сприйнятті ОСОБА_6 протиставляється реальному батьку: «Я уже нового хочу. А старый пусть в мусорный бак.. Главное, чтобы он (про нового батька) был хороший...».

При цьому, мати дитини від проведення спільної зустрічі дитини з батьком відмовилась, тим самим унеможливлюючи встановити прихильність малолітнього сина до батька, а також визначити ризики психологічної травматизації дитини.

За результатом психологічного дослідження рекомендовано батькам усвідомити власну відповідальність за психоемоційний розвиток дитини, розмежовуючи міжособистісний конфлікт та свою участь у вихованні дитини та не залучати ОСОБА_6 до конфлікту, не робити його заручником власних переконань; забезпечити ОСОБА_6 умову психологічної і фізичної визначеності, безпеки, відсутності ризиків, тощо; у разі призначення батьку графіку зустрічей на перших етапах зустрічі рекомендовано проводити у присутності залученого спеціаліста на нейтральній безпечній території для налагодження контакту між ним та дитиною; малолітньому ОСОБА_17 продовжувати проходити курс психотерапевтичної допомоги з метою стабілізації психоемоційного стану дитини.

Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

Отже для повного та всебічного з`ясування обставин справи в судовому засіданні у присутності представника Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації - Береговенко Олени Анатоліївни, було заслухано пояснення малолітнього - ОСОБА_3 . З бесіди вбачається, що дитина має намір потрохи налагоджувати відносин з батьком за умови, що останній змінить своє ставлення до матері та відносно нього, надалі не буде змушувати маму нервуватись.

Відповідно до частин 4, 5 ст.19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Разом з тим орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно наданого Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування, висновку від 26.11.2019 № 105/01-2560/В-140, про визначення способів участі гр. ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що заслухавши пропозиції комісії з питань захисту прав дитини від 19 листопада 2019 року, та діючи в інтересах малолітньої дитини, Печерська районна в місті Державна адміністрація як орган опіки та піклування пропонує визначити способи участі гр. ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким чином: щосереди з 17.00-18.00 у присутності психолога або фахівця Печерського районного у місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді; 2 та 4 субота тижня з 10.00-13.00 год., за бажанням дитини; щорічно під час літніх канікул один місяць - липень (з 01 липня - 31 липня) для спільного відпочинку батька з дитиною, за бажанням дитини; щорічно під час осінніх, зимових та весняних канікул - кожну їх першу частину для спільного відпочинку батька з дитиною, за бажанням дитини; на день народження ОСОБА_6 - чотири години спільного святкування у місцях визначених за бажанням дитини; місцем зустрічі батька з дитиною визначити фактичне місце проживання дитини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини, які відповідно до українського законодавства мають застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права визначено: «Адекватність вжитих заходів має оцінюватись оперативністю їхньоговиконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та тим із батьків, хто з нею не проживає: не можна виключати застосування санкцій у випадку неправомірної поведінки того з батьків, з яким проживають діти» (див, рішення у справах «Вишняков проти України», «Пріцция проти Угорщини» (Prizzia v. Hungary), «Феррарі проти Румунії» (Ferrari v. Romania).

У справах, щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз`єднання зі своєю дитиною та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і за необхідності, «відновлення» сім`ї; обов`язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (див. рішення у справі «Вишняков проти України», «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland).

Стаття 4 Конвенції «Про контакт з дітьми» від 15 травня 2003 року, яка ратифікована Україною Законом № 166-V від 20.09.2006 та набрала чинності для України з 1 квітня 2007 року регламентує, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Суд ухвалює рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Ухвалюючи саме таке рішення по справі, суд на перше місце ставить «як найкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Водночас, дане рішення не є перешкодою в подальшому визначити участь у вихованні дитини у інший спосіб, враховуючи її вік, а також, якщо зростання прихильності дитини до батька та належне виконання останнім своїх батьківських обов`язків обумовить це. До того ж рішення не є перешкодою визначення батьками в добровільному порядку додаткових днів для побачень позивача з дитиною, в тому числі й у присутності матері.

Суд, з урахуванням проведеної бесіди з малолітнім ОСОБА_16 та наданих пояснень працівника Служби, дійшов висновку, що Висновки Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування, які містяться в матеріалах справи засновані на думках та бажаннях дитини.

В суді беззаперечно встановлено, що між сторонами по справі склалися конфліктні, неприязні стосунки, відсутність компромісу щодо порядку зустрічей та вихованню дитини, які самі по собі не можуть впливати, та як наслідок, усунути позивача за зустрічним позовом від спілкування з сином, оскільки особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини.

При цьому, вирішуючи питання щодо порядку та місця спілкування позивача за зустрічним позовом з сином, з урахуванням віку дитини, виходячи з пріоритету прав дитини, яка не може бути заручником особистих відносин батьків, приймаючи до уваги бажання батька піклуватися про її здоров`я та всебічний розвиток, враховуючи важливість традицій і культурних цінностей для захисту і гармонійного розвитку дитини, суд приходить до висновку, що встановлені обставини свідчать про доцільність задоволення позову частково.

Однак, обговоривши варіанти можливого спілкування дитини з батьком, враховуючи баланс інтересів дитини та її батьків, психологічні висновки та свідчення в судовому засіданні психолога ОСОБА_7 , суд вважає за необхідне визначити наступний порядок участі у вихованні та спілкуванні позивача з малолітнім сином: перших три місяці: щосереди з 17:00 годин до 18:30 годин у присутності психолога або фахівця Печерського районного у місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді; в подальшому (з четвертого місяця): щосереди з 17:00 годин до 19:00 годин без присутності матері дитини, психолога або фахівця Печерського районного у місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді; щосуботи місяця з 10:00 годин до 13:00 годин без присутності матері дитини, але за бажанням дитини; щорічно під час осінніх, зимових та весняних канікул - кожну їх першу частину для спільного відпочинку батька з дитиною, за бажанням дитини; щорічно під час літніх канікул - один місяць з урахуванням графіку планування канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною, за бажанням ОСОБА_5 ; на день народження ОСОБА_5 - три години спільного святкування у місцях визначених за бажанням дитини.

Суд, також, вважає необхідним роз`яснити сторонам, що побудова сімейних відносин має здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Сторони не повинні поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявити справжню турботу, реалізувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку дитини.

При оцінці аргументів та доводів сторін суд керується рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, no. 4241/03, в якому вказується, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Отже, аналізуючи викладене вище, та дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків, приділяючи особливу увага до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, суд вважає правильним та справедливим задовольнити вимоги зустрічного позову частково, а вимоги первісного позову залишити без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони (позивача та відповідача).

Керуючись Конституцією України, Конвенції про права дитини, Рішеннями Європейського суду з прав людини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 6, 141, 150, 157, 159, 164, 165, 180 Сімейного кодексу України, статтями 5, 12, 13, 76-83, 89-90, 141, 263-268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків покласти на Службу у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у вихованні сина та визначення порядку участі батька у вихованні сина - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з сином ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та його вихованні.

Встановити порядок спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:

- перших три місяці: щосереди з 17:00 годин до 18:30 годин у присутності психолога або фахівця Печерського районного у місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді;

- в подальшому (з четвертого місяця): щосереди з 17:00 годин до 19:00 годин без присутності матері дитини, психолога або фахівця Печерського районного у місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді;

щосуботи місяця з 10:00 годин до 13:00 годин без присутності матері дитини, але за бажанням дитини;

щорічно під час осінніх, зимових та весняних канікул - кожну їх першу частину для спільного відпочинку батька з дитиною, за бажанням дитини;

щорічно під час літніх канікул - один місяць з урахуванням графіку планування канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною, за бажанням ОСОБА_5 ;

на день народження ОСОБА_5 - три години спільного святкування у місцях визначених за бажанням дитини.

Судовий збір покладається на сторони (позивача та відповідача).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач/відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 ; місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач/позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 .

Треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код: 37401206, місце знаходження за адресою: місто Київ, вулиця Омеляновича-Павленка, 15.

Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2020.

Суддя В.В. Бабко