Рішення № 92500469, 15.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року Справа № 160/941/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Н.В. за участі секретаря судового засіданняТрошиної А.С. за участі: представника позивача представника відповідача Вошколуп В.Г. Мирошніченко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2020 р. ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39394856, адреса: вул. Сімферопольська, 17-а, м.Дніпро, 49005) та Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015, адреса: вул. Сімферопольська, 17-а м.Дніпро, 49005) щодо нарахування ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.10.2019 року як особі, яка нібито здійснює незалежну професійну діяльність;

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-10047-53/64 від 13.11.2018 р. Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15 819, 54 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-10047-53/64 від 07.02.2019 р. Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2457, 18 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-10047-53 від 07.11.2019 р. Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) в сумі 26 539, 26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та підлягають скасуванню, з огляду на те, що суперечать нормам та змісту єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яке сплачується само зайнятими особами, які є найманими працівниками. Зазначає, що з червня 2013 року не здійснює незалежної професійної діяльності, та до теперішнього часу здійснює адвокатську діяльність в організаційно-правовій формі адвокатського об`єднання, а саме: з червня 2013 року по 21.04.2017 року у складі Адвокатського об`єднання «Тезіс» (код ЄДРПОУ 38744317), а з 22.04.2017 року - Адвокатського об`єднання «Всеукраїнський правовий альянс» (код ЄДРПОУ 41228225). Крім того, починаючи з 02.07.2007 року по теперішній час позивач працює за трудовим договором у ТОВ «Юридична компанія «Тезіс» (код ЄДРПОУ 33248467) на посаді юрисконсульта, а також у період з 27.08.2015 року по 30.10.2019 року працював на посаді юрисконсульта за сумісництвом у ТОВ «Завод «Ізумруд» (код ЄДРПОУ 38440985). Вказує, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього, як найманого працівника, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї, як самозайнята особа.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 р. визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним позовом та поновлено позивачу пропущений строк звернення до суду.

Також даною ухвалою судом прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/941/20 за вищезазначеним позовом, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

21 лютого 2020 року позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому вказує, що частиною 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску: є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до значених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також вказує, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Щодо порушення строків обчислення боргу по сплаті єдиного внеску вказано, що за приписами п.13 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом № 449 Міністерства фінансів України 20.04.2015 року, строк давно щодо нарахування, застосування та стягнення суми недоїмки, штрафів та пені не застосовується; чинним законодавством не передбачено обмеження по строкам на виставлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску та не передбачено звільнення платника від обов`язку сплати недоїмки у разі порушення строків виставлення вимоги; процедурні порушення не впливають законність самої вимоги та не звільняють платника від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 р. по справі №160/941/20, судом ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 р. суд задовольнив клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі та ухвалив зупинити провадження в адміністративній справі №160/941/20 до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів (карантину).

02 липня 2020 р. від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження по справі №160/941/20, в якому заявник посилався на оголошення про послаблення обмежувальних карантинних заходів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 р. суд задовольнив клопотання представника позивача та ухвалив поновити провадження в адміністративній справі №160/941/20.

04 серпня 2020 року та 13 серпня 2020 року до суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення в яких, зокрема, зазначено, що згідно даних інформаційної системи податкового органу, за період з 01.01.2018 року по 31.01.2019 року, ОСОБА_1 не здійснював сплату єдиного внеску та станом на 31.10.2018 року в ІКП обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 15 816, 54 грн. та станом на 31.01.2019 року обліковується недоїмка сплати єдиного внеску у розмірі 18 276, 72 грн. Сплата єдиного соціального внеску згідно законодавства повинна відбуватись як фізичною особою-підприємцем та особою, що здійснює незалежну професійну діяльність.

Чергове підготовче засідання по справі призначено на 27 серпня 2020 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 р. суд задовольнив заяву позивача про заміну сторони (відповідача 2) його правонаступником по справі №160/941/20 та в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України допустив процесуальне правонаступництво шляхом заміни другого відповідача у справі з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області його процесуальним правонаступником - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

Окрім вищезазначеної заяви, 27 серпня 2020 р. ОСОБА_1 також було подано до суду заяву про зміну предмету позову, в якій позивач, зокрема, виклав позовні вимоги у наступній редакції:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39394856, адреса: вул. Сімферопольська, 17-а, м.Дніпро, 49005) та Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015, адреса: вул. Сімферопольська, 17-а, м.Дніпро, 49005) щодо нарахування ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 р. по 31.10.2019 р. як особі, яка нібито здійснює незалежну професійну діяльність;

- визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за №Ф-10047-53/64 від 13.11.2018 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15 819, 54 грн., вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за №Ф-10047-53/64 від 07.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18 276, 72 грн., вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за №Ф-10047-53/64У від 07.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2457,18 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 р. суд ухвалив прийняти до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову в адміністративній справі №160/941/20 до розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 р. закрито підготовче провадження по справі №160/941/20 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилаючись на обставини, наведені у позові.

Представник відповідача вимоги позову не визнав та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи, наведені у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 7 від 09.08.2005 року ОСОБА_1 11.08.2005 року отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1426.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України позивач внесений до вказаного реєстру як адвокат, який здійснює адвокатську діяльність в організаційній формі Адвокатське обєднання «Всеукраїнський правовий альянс».

Згідно статуту Адвокатського обєднання «Всеукраїнський правовий альянс», затвердженого протоколом загальних зборів партнерів № 2 від 28.03.2017 року, ОСОБА_1 є партнером об`єднання.

Також згідно листа ради адвокатів Київської області № 52/0/2.20 від 16.01.2020 року, 21.04.2017 року адміністратором Єдиного реєстру адвокатів України опрацьовано заяву ОСОБА_1 про внесення змін до ЄРАУ, згідно якої адвокат ОСОБА_1 здійснює адвокатську діяльність в організаційній формі Адвокатське обєднання «Всеукраїнський правовий альянс», та внесено зміни до профайлу адвоката ОСОБА_1 .

Згідно довідки ТОВ «Юридична компанія «Тезіс» № 01 від 03.01.2020 року на заробітну плату ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_1 ), нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок за період 2017 рік у розмірі 46904,65 грн.

Згідно довідки ТОВ «Юридична компанія «Тезіс» № 02 від 03.01.2020 року на заробітну плату ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_1 ), нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок за період 2018 рік у розмірі 56253,31 грн.

Згідно довідки ТОВ «Юридична компанія «Тезіс» № 03 від 03.01.2020 року на заробітну плату ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_1 ), нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок за період 2019 рік у розмірі 61054,51 грн.

Також згідно довідки ТОВ «Завод «Ізумруд» № 1.3.02/1144 від 17.12.2019 року, ОСОБА_1 працював в ТОВ «Завод «Ізумруд» з 27.08.2015 р. по 31.10.2019 р. на посаді юрисконсульта, та за вказаний період нараховано та сплачено, зокрема єдиний соціальний внесок за період 2017 рік у розмірі 13018,49 грн.

Згідно довідки ТОВ «Завод «Ізумруд» № 1.3.02/1145 від 17.12.2019 року, ОСОБА_1 працював в ТОВ «Завод «Ізумруд» з 27.08.2015 р. по 31.10.2019 р. на посаді юрисконсульта, та за вказаний період нараховано та сплачено, зокрема єдиний соціальний внесок за період 2018 рік у розмірі 13230,28 грн.

Згідно довідки ТОВ «Завод «Ізумруд» № 1.3.02/1146 від 17.12.2019 року, ОСОБА_1 працював в ТОВ «Завод «Ізумруд» з 27.08.2015 р. по 31.10.2019 р. на посаді юрисконсульта, та за вказаний період нараховано та сплачено, зокрема єдиний соціальний внесок за період січень-жовтень 2019 року у розмірі 11862,26 грн.

Головним управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-10047-53/64 від 13 листопада 2018 року на суму 15 819,54 грн., у тому числі: недоїмка 15 819,54 грн.

Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-10047-53/64У від 07 лютого 2019 року на суму 2457,18 грн., у тому числі: недоїмка 2457,18 грн. та № Ф-10047-53/64 від 07 лютого 2019 року на суму 18 276, 72 грн., у тому числі: недоїмка 2457,18

За даними ІКП ОСОБА_1 нарахування єдиного внеску на загальну суму 26539,26 грн. здійснювалось: 19.04.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 19.10.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 року в розмірі 2457,18 грн., (за перший - четвертий квартал 2018 року); 19.04.2019 року в розмірі 2754,18 грн., 19.07.2019 року в розмірі 2754,18 грн., 21.10.2019 року в розмірі 2754,18 грн. (за перший - третій квартал 2019 року).

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону № 5076-VI)

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Також у справі № 160/3114/19 Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 824/509/19-а та від 17 червня 2020 року у справі № 400/2263/19.

Так, як вже судом встановлено, позивач у спірний період (2018 рік, перший третій квартал 2019 року) був найманим працівником, а саме: ТОВ «Юридична компанія «Тезіс» та ТОВ «Завод «Ізумруд». Отже саме роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Окрім того, відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України позивач внесений до вказаного реєстру як адвокат, який здійснює адвокатську діяльність в організаційній формі Адвокатське об`єднання «Всеукраїнський правовий альянс». Вказані відомості щодо форми адвокатської діяльності були внесені до Єдиного реєстру адвокатів України 21.04.2017 року, що підтверджено листом ради адвокатів Київської області № 52/0/2.20 від 16.01.2020 року. Вказане спростовує доводи відповідача щодо здійснення позивачем діяльності адвоката, який здійснює таку діяльність індивідуально.

Позивачем до суду надано копію індивідуальних відомостей про застраховану особу за період з 1999 по 2020 роки, видану в електронному виді Пенсійним фондом України по формі ОК-5, з якої убачається сплата внеску.

Також доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності індивідуально та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує, чи прийнято воно з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищезазначені висновки суду, оскільки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних вимог, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними та скасування вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за №Ф-10047-53/64 від 13.11.2018 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15 819, 54 грн., вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за №Ф-10047-53/64 від 07.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18 276, 72 грн. та вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за №Ф-10047-53/64У від 07.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2 457,18 грн.

Разом з тим, вимоги в частині визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 р. по 31.10.2019 р. як особі, яка нібито здійснює незалежну професійну діяльність, задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, з наведеної норми Конституції України слідує, що судова юрисдикціям поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Дане право закріплене і в частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного суду України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Крім того, відповідно до статті 2, пункту 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, виключно результат реалізації повноваження органу (а саме - рішення органу), а не процес реалізації його повноважень (як то, дії по прийняттю рішення або бездіяльність) може бути об`єктом судового оскарження. А дотримання органом вимог актів законодавства щодо порядку та способу прийняття рішення входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого органом за результатами розгляду документів.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 2 522, 40 гривень.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, будинок 17-А, код ЄДРПОУ 43145015), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул. Бастіонна, 6; код ЄДРПОУ 37567646) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за №Ф-10047-53/64 від 13.11.2018 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15 819, 54 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за №Ф-10047-53/64 від 07.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18 276, 72 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за №Ф-10047-53/64У від 07.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2 457,18 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, будинок 17-А, код ЄДРПОУ 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 522, 40 гривень (дві тисячі п`ятсот двадцять дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 25 вересня 2020 року.

Суддя Н.В. Боженко