Рішення № 92499923, 19.10.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1967/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомПриватного підприємства "Фенікс Агро" (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, 3, код ЄДРПОУ 36780586) доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ФІДЛАЙФ" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, 11, код ЄДРПОУ 40514620) про стягнення 1 403 483,39 грн. за участю представників:

позивача не з`явився

відповідача Ходаківський О.О. керівник за статутом

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Фенікс Агро" звернулося до господарського суду харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ФІДЛАЙФ" 1 016 041,50 грн. основного боргу за договором поставки №75 від 02.01.2020, 9 077,75 грн. 3% річних, 19 418,78 грн. інфляційних, 54 133,36 грн. пені та 304 812,00 грн. штрафу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою суду від 22.06.2020 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву (вх. №19270 від 20.08.2020) згідно якого відповідач вказує, що сторонами у договорі не було визначено строків оплати товару, у зв`язку з чим позивачем невірно здійснено розрахунок штрафних санкцій. Також, відповідач просить зменшити штрафні санкції.

Позивачем відповіді на відзив надано не було.

Ухвалою суду від 14.09.2020 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

08.10.2020 до суду надійшло клопотання позивача в якому він просить суд :

1. Визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів на підтвердження обставин та поновити строк на подання листа-претензії Вих № 3836 від 06.03.2020 року, опису вкладення у цінний лист, квитанцію, накладну, повідомлення про вручення, копії листа-претензії вих. № 6925 від 25.05.2020 року, опису вкладення у цінний лист, квитанцію, накладну, повідомлення про вручення.

2. Приєднати до матеріалів справи копії листа-претензії вих. № 3836 від 06.03.2020 року, опису вкладення у цінний лист, квитанцію, накладну, повідомлення про вручення.

3. Приєднати до матеріалів справи копії листа-претензії вих. № 6925 від 25.05.2020 року, опису вкладення у цінний лист, квитанцію, накладну, повідомлення про вручення.

Ухвалою суду від 12.10.2020 було задоволено клопотання позивача та долучені до матеріалів справи подані позивачем докази.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти наявної заборгованості та нарахованих інфляційцних, пені та річних, просив суд зменшити суму штрафу .

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 19.10.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Між Приватним підприємством «ФЕНІКС АГРО» (Позивач/Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ФІДЛАЙФ» (Відповідач/Покупець) було укладено Договір поставки №75 від 02 січня 2020 року (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 укладеного Договору, сторонами було погоджено: «В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати: корма для тварин (надалі іменується «Товар»), найменування, кількість, якість, умови оплати, строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікації(ях) та/або видатковій(их) накладній(их), які являються невід`ємними частинами даного Договору».

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Договору, Позивачем було поставлено, а Відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 016 041 грн. 50 коп. (один мільйон шістнадцять тисяч сорок одна) грн. 50 коп., що підтверджується видатковими накладними, а саме: ВН №РН- 0000140 від 04.01.2020 року, ВН№РН-0000376 від 10.01.2020 року, ВН№РН-0000257 від 11.01.2020 року, ВН №РН-0000472 від 17.01.2020 року, ВН№РН-0000801 від 23.01.2020 року, ВН№РН-0001032 від 31.01.2020 року.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Отже, правові відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару виник обов`язок оплатити його вартість.

Таким чином, згідно з приписами статей 173, 174 ЦК України, між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов`язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку.

У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.4.2 укладеного між сторонами Договору: «Ціна за одиницю, загальна вартість, строк та умови оплати Товару погоджується Сторонами і вказується у Специфікаціях. Сторони прийшли до згоди, що у разі, якщо поставка Товару здійснюється без укладення Специфікацій, то ціна за одиницю, загальна вартість Товару зазначається у видаткових накладних, а термін оплати поставленого Товару становить З0 (тридцять) календарних днів»

При цьому, сторонами не було підписано специфікацій, в яких сторони узгодили б строк оплати вартості товару. З умов п. 4.2 договору, також, не вбачається з якого часу починається 30 денний термін, встановлений в цьому пункті.

Оскільки, як вже зазначено судом, сторонами не було визначено чітких термінів щодо обов`язку відповідача по оплаті отриманого товару, позивач 10.03.2020 направив на адресу відповідача вимогу (лист-претензія №3836 від 06.03.2020) щодо оплати отриманого товару за договором №75 від 02.01.2020 до 20.03.2020.

Вказана вимога була залишена відповідачем без задоволення, а вартість отриманого товару оплачено не було.

Таким чином, відповідач, починаючи з 21.03.2020 є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання за договором щодо оплати отриманого від позивача товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 1 016 041,50 грн обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8.2. Договору: «В разі прострочення строків оплати поставленого Товару, Покупець сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується неустойка, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення».

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені з урахуванням строку оплати, визначеному позивачем у претензії (до 20.03.2020, за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок здійснено невірно (а саме з 02.03.2020, а не з 21.03.2020), а тому, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, а саме : пені в розмірі 42 973,56 грн, 7 495,39 грн річних та 13 255,33 грн інфляційних.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 11 159,80 грн пені, 1 582,36 грн 3% річних та 6 163,45 грн інфляційних слід відмовити у зв`язку з невірним розрахунком.

Згідно із п.8.2.1 укладеного сторонами Договору: «В разі прострочення оплати поставленого Товару у 20 (двадцять) календарних днів, Покупцем сплачується на користь Постачальника штраф у розмірі 30% від суми простроченої заборгованості».

Позивач реалізовуючи своє право на застосування відповідальності, передбаченої П.8.2.1 укладеного Договору заявив до стягнення з відповідача 304 812,00 грн штрафу.

Відповідач належними засобами доказування підстав для звільнення його від відповідальності за порушення виконання зобов`язань не довів.

Водночас відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій у звязку із неспіврозмірністю, недоведеністю позивачем факту завдання шкодли.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

При цьому, розмір, до якого штрафні санкції підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням статті 86 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Приймаючи до уваги розмір основної заборгованості та штрафних санкцій, нарахованих позивачем, суд зазначає, що розмір штрафу є зависоким, становить 1/3 суми основної заборгованості, що є порушенням принципу пропорційності у господарському праві.

Крім того, судом вже стягнуто з відповідача на користь позивача пеню, річні та інфляційні.

Відповідно до положень Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7- рп/2013, «... застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення...».

Приймаючи до уваги правову позицію Вищого Господарського суду України, викладену у Постанові від 19.05.2016 року у справі № 904/4950/15, «... у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.З, ч.З ст. 509 та ч.ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.».

Судом взято до уваги співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи, що сам позивач не вказує які саме та у якому розмірі збитки йому заподіяні в результаті допущеного відповідачем порушення виконання його зобов`язань за Договором. Так, суд зважає на інфляційні процеси, які несуть негативні наслідки при простроченні розрахунків та враховує, що позивач компенсує свої втрати у цій частині, оскільки нарахував та заявив до стягнення інфляційні за період прострочення. Крім того, нараховано та заявлено до стягнення 3% річних та пеню за порушення відповідачем своїх зобов`язань.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафу, виходячи з обґрунтовано заявленої її суми, на 90% - до 30 481,20 грн.

З огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги в розмірі 304 812,00 грн штрафу підлягають задоволенню судом частково.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

При цьому, суд враховує п. 4.3 постановипленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якій вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ФІДЛАЙФ" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, 11, код ЄДРПОУ 40514620) на користь Приватного підприємства "Фенікс Агро" (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, 3, код ЄДРПОУ 36780586) - 1 016 041,50 грн. основного боргу за договором поставки №75 від 02.01.2020, 7 495,39 грн. 3% річних, 13 255,33 грн. інфляційних, 42 973,56 грн. пені, 30 481,20 грн. штрафу та 20 768,66 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ

Позивач Приватне підприємство "Фенікс Агро" (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, 3, код ЄДРПОУ 36780586).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ФІДЛАЙФ" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, 11, код ЄДРПОУ 40514620).

Повне рішення складено "27" жовтня 2020 р.

СуддяС.А. Прохоров