Рішення № 92486620, 23.10.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/7115/20 2/335/2229/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Соболєвої І.П., розглянувши у залі суду у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом заявою ОСОБА_1 в особі адвоката Чернати Миколи Анатолійовича до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, треті особи – Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району, про відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону, визнаного неконституційним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі адвоката Чернати Миколи Анатолійовича звернувся до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, третя особа – Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 відповідно до п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII є учасником бойових дій, а з 12.07.2018 відповідно до п. 11 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» № 367-XIV від 25.12.1998 статтю 12 доповнено частиною 5, яка передбачала, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, а статтю 13 доповнено частиною 4, яка передбачає, що до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам І групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. У свою чергу, Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 викладено в наступній редакції: «Щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Проте, вказані зміни визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

При цьому згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Згідно з п. 26 Розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного Кодексу України встановлено, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Прикінцеві та Перехідні положення закону доповнені зазначеним пунктом із ЗУ «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності з 01 січня 2015 року.

Однак, 27 лютого 2020 року рішенням Конституційного Суду України у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень пункту 26 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Вказане рішення Конституційного Суду України набрало чинності з дня опублікування 27.02.2018. Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно з ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У позові зазначає, що за 2016–2019 роки позивачу фактично було виплачено суму коштів в розмірі 6335,00 грн. Тому у вказаний період йому як учаснику бойових дій не доплачено 23614 грн. (із наведеного в позові розрахунку: 29949 - 6335).

Таким чином, вважає, що діями держави у вигляді прийняття такого закону та його подальшої реалізації органами соціального захисту порушено право власності позивача на отримання виплат у повному розмірі, гарантоване Основним Законом. Тому, посилаючись на положення ст.ст.41, 152 Конституції України, ст.ст.22, 321 ч. 1, 1175 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає, що таким чином його було позбавлено належних йому коштів в розмірі 23614 грн., і їх невиплата призвела до заподіяння йому збитків, а тому має бути здійснена компенсація за рахунок коштів Державного бюджету України. На підставі викладеного, просить задовольнити даний позов.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.08.2020 року, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судове засідання, встановлено учасникам процесу строки для подання заяв по суті справи, перше судове засідання призначено на 28.09.2020 року, без повідомлення сторін.

04.09.2020 до суду надійшли пояснення Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради, в яких зазначено, що вказаним Управлінням не нараховувалось та не виплачувалося позивачеві разової грошової допомоги до 5 травня у 2016–2019 роках. Відповідно до пояснень, такі виплати здійснювалися управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району.

16.09.2020 до суду надійшов відзив на позов (від 14.09.2020 вих. № 04-12/7055) від Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. У відзиві зазначено, що до повноважень Головного управління не належить відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону, визнаного неконституційним, оскільки у територіальних органах Державної казначейської служби України рахунки щодо відшкодування вищевказаної шкоди не відкриваються і відповідно видатки на ці цілі не передбачено. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи вищезазначене, твердження позивача, що у зв`язку з визнанням неконституційними окремих положень Пункту 26, він недоотримав разову грошову допомогу до 05 травня за 2016 – 2019 роки у загальному розмірі 29949,00 грн. та у зв`язку з чим, поніс збитки у розмірі 23614,00 грн. є безпідставним та необґрунтованим.

Оскільки дія рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 по справі 1-247/2018(3393/18) не поширюється на юридичні факти, що виникли до прийняття такого рішення, то надані позивачем розрахунки відшкодування шкоди за період з 2016 року по 2019 року не може взагалі братись до уваги.

Ухвалою суду від 28.09.2020 до участі у справі залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 32).

01.10.2020до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача (вх. № 36150). Щодо відсутності у відповідача повноважень на відшкодування шкоди, послався на вимоги ст. 48 Бюджетного кодексу України, п. 2.1 розділу 2 Положення про єдиний казначейський рахунок (затвердженого наказом Держказначейства України від 26.06.2002 №122), пп. 4, 35, 38, 39 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845), якими передбачено безспірне списання коштів Казначейством для відшкодування шкоди.

19.10.2020 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача, згідно яких ГУ ДКС України у Запорізькій області підтримує позиції, викладену у відзиві від 14.09.2020. Зазначає, що до повноважень Головного управління не належить відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону, визнаного неконституційним, оскільки у територіальних органах ДКСУ рахунки щодо відшкодування шкоди не відкриваються і відповідно видатки на ці цілі не передбачено. Також зазначає, що оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону, визнаного неконституційним, то і відповідного рахунку для відшкодування такого виду шкоди в Державній казначейській службі України не відкрито. На підставі зазначеного, просить відмовити у задоволенні позивних вимог повністю.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданого 18.05.2015, а з 12.07.2018 відповідно до п. 11 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням інваліда війни серії НОМЕР_2 .

Довідкою Управління соціального захисту населення ЗМР по Комунарському району №05-2286 від 21.07.2020підтверджується, що ОСОБА_1 з 10.06.2015 перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги як учасник бойових дій, з 12.07.2018 як особа з інвалідністю 3 групи внаслідок війни.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, а відтак на ОСОБА_1 поширюється дія вказаного Закону.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» № 367-XIV від 25.12.1998 статтю 12 доповнено частиною 5, яка передбачала, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, а статтю 13 доповнено частиною 4, яка передбачає, що до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам І групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у пункті 20 вказано, що статтю 12 частини 5 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» викладено в наступній редакції: «Щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення, зокрема, пунктів 20-22 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до вказаного рішення Конституційного Суду України вказані положення визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Відповідно до ч. 2 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року Прикінцеві та Перехідні положення Розділ VI Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, зокрема, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 8 розділу VI Бюджетного кодексу України також визначено, що Кабінет Міністрів України має право встановлювати розміри соціальних виплат, не визначені законом, в абсолютних сумах у межах бюджетних призначень, встановлених за відповідними бюджетними програмами, до законодавчого врегулювання такого питання.

На виконання вказаних положень у 2016 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що виплата разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 920 грн.

У 2017 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що виплата разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1200 грн.

У 2018 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що виплата разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1262 грн.

У 2019 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року № 170 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що виплата разової грошової допомоги до 05 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни 3 групи здійснюється у розмірі 2950 грн.

Довідкою Управління соціального захисту населення ЗМР по Комунарському району від 23.07.2020 №05-2315 підтверджується, що у 2016 році ОСОБА_1 виплачено 920 грн., у 2017 році – 1200 грн., у 2018 році – 1265 грн., у 2019 році – 2950 грн., у 2020 році – 3160 грн., у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України.

У подальшому, 27 лютого 2020 року рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018/3393/18 за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень пункту 26 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Наведене положення визнано неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Указані обставини і стали підставою для звернення позивача з позовом до держави Україна про відшкодування шкоди, заподіяної актом, що визнаний неконституційним, відповідно до приписів ч. 3 ст. 152 Конституції України, як норми прямої дії, та 22 ЦК України.

Згідно тексту рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020р. судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

Вказане рішення Конституційного Суду України набрало чинності з дня опублікування 27.02.2020.

Матеріалами справи підтверджується, що за період з 2016р. по 2019р. ОСОБА_1 отримав щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі 6335 грн.

Позивач, як учасник бойових дій та особа з інвалідністю внаслідок війни, упродовж 2016 - 2019 років мав право згідно із ч. 5 статті 12 та ч. 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком як учаснику бойових дій та у розмірі семи мінімальних пенсій за віком як особі з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 травня - 1130 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 травня - 1312 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1373 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень.

Із зазначеного вбачається, що позивач повинен був отримати разову грошову допомогу до 05 травня згідно наступного розрахунку:

у 2016 році як учасник бойових дій (1130 грн.* 5 = 5650 грн.),

у 2017 році як учасник бойових дій (1312 грн.* 5 = 6560 грн.),

у 2018 році як учасник бойових дій (1373 грн.* 5 = 6865 грн.), але у позивачем при здійсненні розрахунку взята за основу сума мінімальної пенсії 1452 грн.

у 2019 році як особа з інвалідністю внаслідок війни (1497 грн.* 7 = 10479 грн.),

а всього, за вказаний період мав отримати грошові кошти у розмірі 29 554 грн.

Отже за вказаний період позивач отримував щорічну разову грошову допомогу у меншому розмірі, ніж було визначено.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Керуючись зазначеними нормами, суд виходить з того, що внаслідок застосування органами соціального захисту населення окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, фактично отриманий позивачем розмір разової грошової допомоги був зменшений, є недоотриманими доходами, а тому сума недоотриманої газової грошової допомоги є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Внаслідок здійснення і проведення виплат органами соціального захисту, на підставі постанов Кабінету Міністрів України, у 2016-2019 роках, позивач недоотримав доходи у вигляді частини невиплаченої грошової допомоги у розмірі 23219 грн. (29554-6335).

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, було порушено право власності позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Приписами ч.ч 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В свою чергу приписами ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 1175 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Таким чином, ст. 1175 ЦК України регулює відносини із відшкодування шкоди за наявності таких умов: 1) шкода завдана внаслідок прийняття органом державної влади підзаконного нормативно-правового акта; 2) вказаний акт був визнаний незаконним і скасований.

Враховуючи, що шкода була завдана позивачу в результаті прийняття закону, який був визнаний неконституційним і втратив чинність, суд погоджується з твердженнями представника позивача щодо можливості застосування до спірних правовідносин вимог ст. 1175 ЦК України.

Приймаючи рішення по суті справи, суд вважає за необхідне зазначити про відсутність підстав для покладення в основу рішення доводів представника відповідача, з огляду на таке.

Відповідачем у даній справі є держава Україна, та завдана фізичній особі шкода, в розумінні вимог чинного законодавства України, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Згідно з п.2.1 розділу 2 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 № 122, єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Крім того, згідно п. 9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15 квітня 2015 року, Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що шкода була завдана позивачу в результаті прийняття закону, який був визнаний неконституційним і втратив чинність, суд приходить до висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги у розмірі 23219 грн. є такими, що підлягають задоволенню. Оскільки позивачем при здійсненні розрахунку, за 2018 рік, взято невірний розмір мінімальної пенсії, то позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема заявлені позовні вимоги у розмірі 395 грн. є необґрунтованими.

Судом встановлено, що 20.08.2020 між позивачем та адвокатом Чернатою Миколою Анатолійовичем було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 6/20.

Згідно з додатковим договором №1 від 20.08.2020 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 6/20, Сторони домовились, що гонорар адвоката за позовом про відшкодування шкоди, завданої прийняттям, визнаного неконституційним (виплати до 05 травня), становить 3000,00 грн.,

20.08.2020 між Сторонами підписано акт виконаних робіт (наданих послуг), згідно з яким адвокатом надані наступні послуги: збір необхідних доказів для пред`явлення позову вартістю 500,00 грн.; складання та направлення до суду позовної заяви вартістю 2000,00 грн.; складання та направлення заперечення на відзив на суму 500,00 грн.

Оплата коштів у розмірі 3000,00 грн. підтверджується копією розрахункової квитанції серії ББАЦ №732404 від 20.08.2020.

Таким чином, судом встановлено документальне підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 гривень, які є співмірними у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Підстав, визначених ч. 5 ст. 137 ЦПК України, для зменшення розміру вищевказаних витрат на правничу допомогу, судом не встановлено. Відповідачем не доведено неспівмірності витрат.

Оскільки позов задоволено частково, враховуючи положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, сплачені витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача по справі пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 2940,00 грн. (98% задоволених позовних вимог).

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 333,33 гривень, що є співмірністю із задоволеною частиною позовних вимог.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5, 11-13, 141, 196, 223, 258, 259, 263, 268, 352, 354, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 в особі адвоката Чернати Миколи Анатолійовича до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, треті особи – Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району, про відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону, визнаного неконституційним задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку 23 219,00 (двадцять три тисячі двісті дев`ятнадцять гривень) грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону, визнаного неконституційним.

Стягнути з Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 37941997) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2940,00 (дві тисячі дев`ятсот сорок гривень) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дні вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 28 жовтня 2020 р.

Суддя І.П. Соболєва