Рішення № 92480615, 26.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

26 жовтня 2020 року справа №640/12575/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 )доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС)про1) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 червня 2019 року №0043224204 та №0043234204; 2) визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185; 3) визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 червня 2019 року №0043244204В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки ФОП ОСОБА_1 надано первинні документи, якими підтверджується правомірність формування сум витрат, пов`язаних із його господарською діяльністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/12575/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки за наслідками проведеної перевірки встановлено порушення позивачем положень Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору, а також ненарахування та несплату єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, з урахуванням чого відповідачем правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій; у відзиві на позовну заяву підтримано висновки акта перевірки.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 10 червня 2019 року №0043224204 за порушення пункту 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 24 503,76 грн., у тому числі за податковими зобов`язанням - 19 603,01 грн. та за штрафними санкціями - 4 900,75 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 10 червня 2019 року №0043234204 за порушення пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 2 041,97 грн., у тому числі за податковими зобов`язанням - 1 633,58 грн. та за штрафними санкціями - 408,39 грн.

Відповідно до вимоги ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185 на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від позивача вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 51 428,41 грн.

Рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 червня 2019 року №0043244204 до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 16 868,61 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску прийняті на підставі акта від 10 травня 2019 року №1030/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 «Про результати документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01 січня 2011 року по 31 грудня 2018 року» (далі по тексту - акт перевірки).

Перевіркою встановлено наступні порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства:

- підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 7 розділу І, пункту 63.3 статті 63 розділу ІІ Податкового кодексу України в частині неподання заяви (повідомлення) за формою №20-ОПП щодо рухомих об`єктів до органів ДФС;

- пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 19 603,01 грн., в тому числі за 2016 рік - 17 731,37 грн., за 2017 рік - 1 871,64 грн.;

- пунктів 1, 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджену наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481, в частині неналежного ведення обліку доходів і витрат.

- підпункту 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого не нараховано і не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб з отриманого доходу у вигляді процентів на загальну суму 4 318, 00 грн., в тому числі за 2016 рік - 486,09 грн., за 2017 рік - 1 329,76 грн., за 2018 рік - 2 502,15 грн.;

- пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з військового збору, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 993,41 грн., у тому числі за 2016 рік - 1 518,12 грн., за 2017 рік - 266,78 грн., за 2018 рік - 208,51 грн.;

- статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 51 428,41 грн., в тому числі за 2011 рік - 18 998,25 грн., за 2016 рік - 27 832,79 грн., за 2017 рік - 4 597,37 грн.

В частині завищення витрат у перевіреному періоді відповідачем зазначено, що позивач включив до складу валових витрат 2016 року витрати, документально не підтверджені на суму 84 301,20 грн., а саме вартість списання дизельного палива у відповідному розмірі в сумі 84 301,20 грн. (без ПДВ), на яке не було надано документів щодо його придбання у період, що перевірявся; крім того, безпідставно віднесено до витрат придбання у 2017 році оливи моторної на загальну суму 10 398,00 грн. (без ПДВ).

Щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в результаті допущених порушень податкового законодавства, відображених в акті перевірки встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок, внаслідок чого знижено суму єдиного внеску на суму 51 428,41 грн.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому, необхідною умовою для віднесення сум до витрат, які пов`язані з отриманням доходів, належать саме документально підтверджені такі витрати за конкретний період, перелік який визначений розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.

Таким чином, згідно наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

А акті перевірки відповідач встановив, що позивачем до складу валових витрат 2016 року включено витрати, документально не підтверджені на суму 84 301,20 грн., а саме вартість списання дизельного палива у відповідному розмірі в сумі 84 301,20 грн. (без ПДВ), на яке не було надано документів щодо його придбання у період, що перевірявся; крім того, безпідставно віднесено до витрат придбання у 2017 році оливи моторної на загальну суму 10 398,00 грн. (без ПДВ).

Разом із цим, як зазначає позивач, сума в розмірі 84 301,20 грн. складається з наступних витрат, а саме: паливо - 20 758,84 грн., електропостачання - 56 550,04 грн., РКО - 1 284,67 грн., послуги зв`язку - 83,34 грн., пожежна сигналізація - 321,58 грн., газ - 5 129,99 грн., дератизація - 100,00 грн., вивіз сміття - 58,99 грн., водопостачання - 13,74 грн.

При цьому, контролюючим органом встановлено розбіжність за 2017 рік на суму 10 398,00 грн. за списання оливи моторної, однак, на думку позивача, фактично олива моторна взагалі не включалась до витрат у вказаний період.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано суду будь-яких доказів на підтвердження викладених в акті перевірки порушень зокрема у частині пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України щодо завищення валових витрат та неналежного ведення обліку витрат.

Суд також звертає увагу, що відповідно до підпункту 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що за епізодом порушення висновки акта перевірки викладені не чітко, не в повній мірі та без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених порушень. Зі змісту акта перевірки неможливо встановити, які саме первинні документи досліджено відповідачем під час проведення перевірки та, відповідно, які підтверджуючі документи не взяті до уваги.

У свою чергу позивач подав належним чином засвідчені копії первинних документів на підтвердження понесених ним витрат та їх пов`язаності , а саме: договору перевезення вантажів, актів надання послуг, товарно-транспортних накладних, актів списання паливно-мастильних матеріалів, актів приймання-передачі природного газу та електричної енергії, платіжних доручень; виписки банку.

Таким чином, суд доходить висновку, що факти порушень вимог Податкового кодексу України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб ФОП ОСОБА_1 нормативно та документально не підтверджуються.

Згідно з пунктом 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» базою для розрахунку військового збору та єдиного внеску є загальний річний оподатковуваний дохід.

Враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність висновків про заниження позивачем оподатковуваного доходу, який став базою для донарахування позивачу податку на доходи з фізичних осіб, визначення грошового зобов`язання зі сплати військового збору є протиправним.

За визначенням статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску зокрема є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 статті Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 5 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується на суми незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Частиною четвертою статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Так, згідно з підпунктом 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Згідно з абзацами першим-четвертим частини першої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» контролюючий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Як зазначено у частині другій статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що контролюючий орган у разі виявлення на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску, який слідує за останнім місяцем коли було сплачено єдиний внесок, виносить вимогу про сплату боргу (недоїмки), яка може бути винесена протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника податків до акта перевірки.

При цьому, вимога формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

З наданого відповідачем розрахунку вбачається заниження позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 51 428,41 грн., в тому числі за 2011 рік - 18 998,25 грн., за 2016 рік - 27 832,79 грн., за 2017 рік - 4 597,37 грн.

У свою чергу, згідно пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 16 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Суд зазначає, що норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є спеціальними для застосування до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, посилання позивача на неправомірність оскаржуваної вимоги з огляду на те, що вказане рішення містить нарахування недоїмки за 2011 рік, а термін позовної давності при застосуванні пені та штрафів з огляду на вимоги статті 102 Податкового кодексу України становить 1095 днів, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується, а тому контролюючі органи мають право нараховувати суми зобов`язання з єдиного внеску, що виникло, починаючи з моменту реєстрації платника єдиного внеску і до моменту виявлення контролюючим органом суми недоїмки.

Разом із цим, враховуючи, що суд встановив незаконність визначення суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, підстави для нарахування єдиного внеску відсутні.

Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185 в частині нарахування недоїмки за 2016-2017 роки на суму 32 430,16 грн. та рішення від 10 червня 2019 року №0043244204 в частині нарахованої суми штрафних санкцій в розмірі 9 269,31 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій в частині, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10 червня 2019 року №0043224204 та №0043234204.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185.

4. Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 червня 2019 року №0043244204.

5. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 948,42 грн. (дев`ятсот сорок вісім гривень сорок дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980).

Суддя В.А. Кузьменко