Рішення № 92480614, 26.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

26 жовтня 2020 року справа №640/12253/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС)провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 січня 2015 року №0000341701, від 23 січня 2018 року №0000341701 та від 12 лютого 2019 року №0050271304В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність визначенням суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, оскільки визначальною ознакою доходу платника податку у вигляді додаткового блага є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, однак, у 2013 році ОСОБА_1 не отримав доходу від прощення банком боргу; крім того, відповідно до підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України сума боргу прощена (анульована) ПАТ «Альфа-Банк» не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу ОСОБА_1 відповідно статті 165 Податкового кодексу України.

Позивач також просить поновити строк звернення до суду, посилаючись на те, що про порушене право він дізнався лише 12 лютого 2019 року - з часу отримання акта ГУ ДФС про результати документальної невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, складеного 29 грудня 2014 року за №55/26-50-17-01/ НОМЕР_1 та податкового повідомлення рішення ГУ ДФС від 22 січня 2015 року №0000341701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/12253/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач у відзиві на позов вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки актів перевірки.

В частині дотримання строку звернення щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року №0000341701, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першо-третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавцем встановлено інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У даній справі позивачем оскаржує правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При цьому день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це момент, коли особа дізналась про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів, підтверджений належними доказами.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового Кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

Отже, у розумінні податкового закону строк на оскарження податкового повідомлення-рішення складає 1095 днів з моменту його отримання.

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

Разом із тим, суд звертає увагу на відсутність у справі доказів, які б достовірно підтверджували направлення позивачу податкового повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року №0000341701 та доказів його отримання

У свою чергу позивач стверджує, що про порушене право дізнався лише 12 лютого 2019 року - з моменту отримання акта ГУ ДФС про результати документальної невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, складеного 29 грудня 2014 року за №55/26-50-17-01/ НОМЕР_1 , та податкового повідомлення рішення ГУ ДФС від 22 січня 2015 року №0000341701. Доказів на спростування зазначеного відповідачем до суду не надано.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач подав звернувся до суду межах строку, визначеного пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року №0000341701 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України за порушення пункту 49.1 та пункту 49.2 статті 49, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 309 418,51 грн., у тому числі за податковими зобов`язанням - 247 398,81 грн. та за штрафними санкціями - 62 019,70 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 29 грудня 2014 року №55/26-50-17-01/ НОМЕР_1 «Про результати документальної невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків фізичної особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року» (далі по тексту - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 49.1 та пункту 49.2 статті 49, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а саме: не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2013 рік та не задекларовано у податковій декларації про майновий стан та доходи за 2013 рік отриману суму додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитом на загальну суму 1 456 636,54 грн. та не сплачено (перераховано) до бюджету податок з доходів фізичних осіб з отриманого додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитом у 2013 році, у зв`язку із чим донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 247 398,81 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 12 лютого 2019 року №0050271304, за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, визначеного пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України та на підставі статті 126 Податкового кодексу України, за затримку на 1336, 1286, 1271 календарних днів, ОСОБА_1 зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 36 034,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта камеральної перевірки своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування від 19 грудня 2018 року №2424/26-15-13-04-28 (далі по тексту - акт перевірки 2).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України за несвоєчасну сплату суми податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування згідно податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 22 січня 2015 року №0000341701.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва керується наступними мотивами.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на д086;ходи фізичних осіб резидента є: загальний; місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що склад цього податкового правопорушення наявний за сукупності умов: анулювання (прощення) основної суми боргу платника податку кредитора за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності; належне повідомлення платника податків про анулювання (прощення) боргу; включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; встановлення розміру отриманого позивачем додаткового блага.

Таким чином, до загального місячного (річного) оподаткованого доходу включається тільки основна сума боргу, тобто «тіло» кредиту, і не включаються в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані (але не сплачені) за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором та пеня за порушення виконання зобов`язань за кредитним договором, прощена (анульована) кредитором.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Враховуючи викладене, додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) кредитором, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом із тим, проценти, нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, неустойка (штраф, пеня), нараховані за порушення виконання основного зобов`язання, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, а також у разі прощення неустойки (штрафу, пені) - відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

На момент виникнення спірних правовідносин (винесення оскаржуваного повідомлення-рішення) законодавцем усунуто існуючу до цього неточність у підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (процентного) кредитором за його самосійним рішенням, шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Так, згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді саме основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором, а не всієї суми, включно з процентами та штрафними санкціями.

Отже, під додатковим благом розуміється тільки основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором, а також неустойку.

Тому, база оподаткування має бути визначена виключно із основної суми боргу за кредитним договором, прощеної (анульованої) кредитором, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування процентів та неустойки.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №820/6319/16.

Як вбачається з акта перевірки від 29 грудня 2014 року №55/26-50-17-01/ НОМЕР_1 , контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що позивач протягом перевіреного періоду отримав дохід, який згідно з Податковим кодексом України підлягає включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи.

Суд встановив, що між позивачем та ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір від 01 липня 2009 року №0022926.

Рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 23 листопада 2010 року у третейській справі №4257-11/526/10 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №0022926 у сумі: заборгованість за овердрафтом - 1 091 776,23 грн., заборгованість по пені за прострочення погашення овердрафту - 261 678,64 грн., а всього - 1 353 454,87 грн. та судових витрат, а саме витрат по сплаті третейського збору в розмірі 100,00 грн.

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 08 липня 2011 року по справі №6-1788/11, ухвалено видати Публічному акціонерному товариству «Альфа-Банк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 23 листопада 2010 року у третейській справі №4257-11/526/10.

Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження ВП №29681552 з примусового виконання виконавчого листа №6-1788/11, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова 08 липня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» грошові кошти у розмірі 1 353 454,87 грн.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження від 20 червня 2012 року ВП №29681552 закінчено виконавче провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі, виконавче провадження закінчено.

Згідно з наявною у справі копією меморіального ордеру від 20 червня 2012 року №1 позивач сплатив на користь ПАТ «Альфа-Банк» грошові кошти у розмірі 1 353 454,87 грн.

Таким чином, позивач сплатив на користь банку основну суму боргу та заборгованість по пені за прострочення погашення такого боргу.

Як вбачається з акта перевірки від 29 грудня 2014 року №55/26-50-17-01/ НОМЕР_1 , контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що ПАТ «Альфа-Банк» листом від 28 березня 2014 року №25905-11-167968 підтверджено достовірність даних про суми виплачених (нарахованих) доходів на користь ОСОБА_1 у сумі 1 456 636,54 грн., що у повному обсязі відображені у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1 ДФ) за ознакою доходу « 126» за 2013 рік, у вигляді суми боргу, анульованого кредитом за його самостійним рішенням.

Разом із тим, суд звертає увагу, що наявна в матеріалах справи довідка ПАТ «Альфа-Банк» від 22 травня 2019 року №47620-23.1-б/б свідчить про анулювання (прощення) заборгованості позивача за договором від 01 липня 2009 року №0022926 в частині штрафних санкцій у розмірі 1 456 636,54 грн., які не вважаються додатковим благом та не підлягають включенню до складу оподатковуваного доходу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду, що банком списано саме основну суму заборгованості за кредитом, а докази зазначених обставин не були покладені в основу оскаржуваного повідомлення-рішення.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для нарахування ОСОБА_2 суми податку на доходи фізичних осіб та вважає, що податкове повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року №0000341701 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 лютого 2019 року №0050271304, суд звертає увагу на наступне.

Згідно пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу

Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку, на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 20% у розмірі 36 034,00 грн. за затримку сплати суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, згідно податкового повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року №0000341701 на 1336, 1286 та 1271 календарних днів.

Разом із тим, враховуючи встановлену протиправність податкового повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року №0000341701, застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату такої суми є протиправним, у зв`язку із чим податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2019 року №0050271304 підлягає скасуванню.

Окремо суд звертає увагу на те, що в прохальній частині адміністративного позову зазначено про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року №0000341701, однак, таке рішення контролюючим органом не приймалось, про що позивача повідомлено у листі ГУ ДФС у м. Києві від 12 лютого 2019 року №1411/д/26-15-13-04-20.

У свою чергу позивач не надав належним чином засвідченої копії податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року №0000341701, що унеможливлює встановити факт прийняття такого рішення і є підставою для відмови у позові в цій частині.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь позивача належить присудити сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року №0000341701 та від 12 лютого 2019 року №0050271304

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 3 454,43 грн. (три тисячі чотириста п`ятдесят чотири гривні п`ятдесят три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980).

Суддя В.А. Кузьменко