Рішення № 92443953, 26.10.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 жовтня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3305/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 04 вересня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі-відповідач, ГУ НП в Луганській області), в якому позивач просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 16 серпня 2004 року по 06 листопада 2015 року проходила службу в органах внутрішніх справ України (Марківський РВ УМВС України в Луганській області), з 07 листопада 2015 року по 15 липня 2020 року - в Національній поліції України (Марківський ВП ГУНП в Луганській області, Новопсковський ВП ГУНП в Луганській області та Сєвєродонецький ВП ГУНП в Луганській області).

Наказом начальника ГУНП України у Луганській області від 08 липня 2020 року № 744 о/с позивача звільнено з 15 липня 2020 року зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій від 04 квітня 2016 року серії НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою відповідача від 11 серпня 2020 року № 5709/111/19/05-2020 позивачу за час служби в ГУНП в Луганській області відпустка як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки не надавалась.

Однак, станом на день звільнення, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2017 та 2018 роки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З посиланням на положення Закону України «Про Національну поліцію», Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, позивач зазначає, що має право на отримання грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки як учасник бойових дій за 2017-2018 роки.

Ухвалою від 09 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 17-18).

Від представника ГУНП в Луганській області 22 вересня 2020 року надійшов відзив на позов, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 22-28).

З посиланням на положення Законів України «Про національну поліцію», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про відпустки», Кодексу законів про працю України представник відповідача зазначає, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій законодавством не передбачена.

Норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки позивач не відноситься до категорії «військовослужбовців», у спірному періоді позивач проходила службу в поліції та мала статус «поліцейського».

Також представник відповідача зауважує, що Міністерство соціальної політики України у листі від 04.08.2016 № 430/13/116-16 та від 23.09.2016 № 531/13/116-16 надало роз`яснення, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до щорічних відпусток, не може бути перенесена або поділена на частини, замінена грошовою компенсацією (навіть при звільненні); перенесена на наступний рік.

Крім того, позивач з рапортами про надання їй додаткової відпустки за 2017-2018 роки як учаснику бойових дій не зверталася.

Передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористані дні відпустки є визначення кількості невикористаних днів відпустки в наказі про звільнення. У даному випадку, належність до виплати позивачу спірної компенсації в наказі про звільнення не визначена.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

Згідно з копіями виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 9, 10).

З копій виданих на ім`я позивача трудової книжки від 06 листопада 2015 року НОМЕР_3 (арк. спр. 12), витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 08 липня 2020 року № 744 о/с (арк. спр. 13, 34), посвідчення від 04 квітня 2016 року серії НОМЕР_1 (арк. спр. 11), довідки про проходження служби (арк. спр. 32) судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 16 серпня 2004 року по 06 листопада 2015 року проходила службу в ГУМВС України в Луганській області, з 07 листопада 2015 року по 15 липня 2020 року - в Національній поліції України, звільнена зі служби відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію», у 2016 році набула статус учасника бойових дій.

За наказом від 08 липня 2020 року № 744 о/с при звільненні позивачу виплачена грошова компенсація за 05 діб невикористаної в році звільнення відпустки.

Позивач 24 липня 2020 року звернулася до відповідача за отриманням інформації та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, на що отримала лист ГУНП в Луганській області від 11 серпня 2020 року № 5709/111/19/05-2020, яким повідомлено, що позивач у 2016, 2019 та 2020 роках перебувала у додаткових відпустках як учасник бойових дій. За інформацією УФЗБО ГУНП в Луганській області грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки не виплачувалась. Також повідомлено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, чинним законодавством України не передбачена (арк. спр. 14, 36).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 93 Закону № 580-VIII, яка регулює питання обчислення тривалості відпусток, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

Згідно із частиною восьмою статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Частиною одинадцятою статті 93 Закону № 580-VIII визначено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.

Відповідно до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 8 розділу III Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу III Порядку № 260).

З системного аналізу вищевикладених норм суд дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.

Як слідує з матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій з 2016 року. Відповідно, починаючи з 2016 року позивач має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з листом ГУНП в Луганській області від 11 серпня 2020 року № 5709/111/19/05-2020 позивачу в 2017-2018 роках додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалася.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями позивача, що при звільненні зі служби в поліції вона мала право на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2017-2018 роки в кількості 28 днів, а відповідач безпідставно не вказав про це в наказі про звільнення позивача, не нарахував та не виплатив грошову компенсацію.

Суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, тому суд відхиляє як безпідставні твердження представника відповідача, що Законом № 580-VIII та Порядком № 260 передбачена компенсація лише за невикористану відпустку у році звільнення.

Щодо посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України, в яких надано роз`яснення щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Листи та роз`яснення Міністерства соціальної політики України не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.

Щодо посилання відповідача, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні. Крім того, відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу про звільнення позивача щодо кількості днів невикористаної відпустки як учаснику бойових дій та суми компенсації за таку відпустку.

Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року, № 4241/03 (пункт 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32), зокрема, у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року № 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (місцезнаходження: 93406, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1, код за ЖДРПОУ 40108845) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки в кількості 28 днів.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки в кількості 28 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 15 липня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова