Рішення № 92443062, 21.10.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2020 року м. Ужгород№ 260/2471/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гаврилка С.Є.,

з участю секретаря судового засідання - Кустрьо В.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 - не з`явився;

за участі представника позивача - Скочиляс Галини Миколаївни;

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області - представник - Костан Олександр Васильович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника Скочиляс Галини Миколаївни ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, ЄДРПОУ 39766716), в якому просить суд: "1. Визнати протиправним та скасувати Наказ № 780-сг від 07 лютого 2020 року Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки" про відмову громадянці ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), мешканці АДРЕСА_1 , у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі земельної ділянки у власність (кадастровий номер 2124085600:01:001:0125) площею 0,4700 га, в тому числі пасовища площею 0,4700 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03), що розташована за межами населеного пункту на території Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області; 2. Зобов`язати Відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, ідентифікаційний код 39766716), у відповідності до вимог Земельного кодексу України затвердити проект, землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та передати у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2124085600:01:001:0125) площею 0,4700 га, в тому числі пасовища площею 0,4700га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно класифікації видів цільового призначення земель - 01.03), яка розташована за межами населеного пункту на території Солочинської сільської ради, Свалявського району Закарпатської області, відповідно до поданого ОСОБА_1 клопотання, яке розглянути повторно; 3. Судові витрати покласти на Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (на Відповідача)".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 29 січня 2020 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області у відповідності до статей 118, 122 Земельного кодексу України з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки (кадастровий номер 2124085600:01:001:0125) площею 0,4700 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно із класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03), що розташована за межами населеного пункту на території Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області. За результатом розгляду клопотання відповідачем 07 лютого 2020 року було прийнято наказ № 780-СГ "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки", яким позивачеві відмовлено у затверджені проекту та наданні у власність земельної ділянки. Зокрема позивач зазначає, що така відмова мотивована не передбаченими Земельним кодексом України підставами. Позивач вказує, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Позивачем був поданий у встановленому законом порядку необхідні документи для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність. Перелік цих документів є вичерпний. Вважає безпідставною відмову відповідача у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки. Такі дії відповідача, позивач вважає протиправними та такими, що порушують її конституційні права та інтереси.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, відмова позивачеві відповідає вимогам, що регулюють питання затвердження відповідного проекту землеустроб, зокрема й розпорядженню Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад". Відповідно до цього розпорядження позивачем до клопотання стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки не додано рішення відповідного органу місцевого самоврядування щодо погодження (непогодження) надання згоди на передачу земель сільськогосподарського призначення у приватну власність. Також, відповідач зазначив, що надання затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є дискреційним повноваженням відповідача, тому суд не може зобов`язати останнього надати такий.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав наведених у позовній заяві та просив суд такий задовольнити повністю.

Під час судового засідання представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову повністю з мотивів, що наведені у відзиві. Додатково на запитання головуючого пояснив, що позивачем при зверненні з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передачу її у власність було подано всі необхідні належним чином оформлені документи, що передбачені Земельними кодексом України та статтею 50 Закону України "Про землеустрій" для позитивного вирішення клопотання позивача. Однак позивачу було відмовлено в затвердженні вказаного проекту землеустрою у зв`язку із необхідністю доопрацювання поданих позивачем матеріалів із врахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року за № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад".

Розглянувши подані сторонами докази (заслухавши представників сторін), всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про те, що позовна заява не підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 12 грудня 2020 року за № 3683-сг "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" надано дозвіл громадянці ОСОБА_1 дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,52,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно класифікації видів цільового призначення земель - 01.03), що розташована за межами населеного пункту на території Солочинської сільської ради, Свалявського району Закарпатської області (а.с. 36).

29 січня 2020 року, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області у відповідності до статей 118, 122 Земельного кодексу України з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки (кадастровий номер 2124085600:01:001:0125) площею 0,4700 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно із класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03), що розташована за межами населеного пункту на території Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області (а.с. 19). До клопотання було додано, зокрема сам проект землеустрою (а.с.а.с. 27-92), позитивний висновок державної землевпорядної документації, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.а.с. 21-25).

За результатом розгляду клопотання відповідачем було прийнято наказ "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки" від 07 лютого 2020 року № 780-СГ. Позивачу відмовлено у затверджені відповідного проекту та у наданні у власність земельної ділянки, зокрема, у зв`язку з відсутністю рішення об`єднаної територіальної громади про погодження передачі у власність земельної ділянки у відповідності розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" (а.с. 20).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 частини 1 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

За змістом статті 116 частин 3, 4 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно статті 122 частини 4 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно статті 118 частини 6 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно статті 118 частини 7 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як зазначалося вище, згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 12 грудня 2019 року № 3683-сг, позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки (а.с. 36).

Згідно зі статтею 186-1 частинами 1, 4, 5 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин . Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Відповідно до статті 186 частин 4, 17, 20 Земельного кодексу України, проекти землеустрою щодо приватизації земель державних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій погоджуються рішенням загальних зборів працівників цих підприємств, установ та організацій (іншими суб`єктами, визначеними законодавством), територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджуються районними державними адміністраціями.

Підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Погодження документації із землеустрою здійснюється за місцем розташування земель (земельних ділянок) територіальними органами центральних органів виконавчої влади, утвореними у районі, місті обласного, республіканського значення (Автономної Республіки Крим), містах Києві та Севастополі, або міжрегіональним територіальним органом, у разі якщо повноваження його поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з статтею 49 частинами 1, 2 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій розробляються на підставі рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій включають: а) завдання на складання проекту землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про приватизацію земель; г) список осіб, які мають право на отримання у власність земельної частки (паю); ґ) матеріали нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь підприємства; д) схему розподілу земель підприємств, установ, організацій на землі, що передаються у приватну власність та залишаються у державній або комунальній власності (лісогосподарського призначення, водного фонду, резервного фонду); е) матеріали розрахунку вартості і розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах; є) схему поділу сільськогосподарських угідь, що підлягають приватизації, на земельні ділянки; ж) матеріали погодження проекту землеустрою, встановлені статтею 186 Земельного кодексу України; з) відомості про обчислення площі земельної ділянки; и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок; ї) матеріали перенесення меж земельних ділянок у натуру (на місцевість).

Відповідно до статті 118 частини 9 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій", проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства та передати у власність земельну ділянку, яка розташована за межами населеного пункту на території Солочинської сільської ради, Свалявського району Закарпатської області, погоджений екстериторіально представником територіального органу Держгеокадасту згідно висновку експерта державної експертизи Горовим В.А. від 30 січня 2018 року № 513/82-18 (а.с. 71).

У відповідності до проекту землеустрою судом встановлено, що позивачем було подано у встановленому законом порядку належним чином погоджених необхідних документів для прийняття рішення відповідачем про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність. Такий перелік є вичерпним (а.с.а.с. 27-92)

Отже підсумовуючи викладене, необхідно резюмувати, що проект землеустрою був розроблений відповідно до вимог Земельного Кодексу України та Закону України "Про землеустрій" та відповідно переданий для затвердження Головному управлінню Держгеокадастру у Закарпатській області.

Натомість, відповідач наказом від 07 лютого 2020 року № 780-сг відмовив у його затвердженні, оскільки позивач не надав погодження об`єднаної територіальної громади шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" посилаючись на розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення держави власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад",

Суд вважає таке рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення таким, що суперечить вимогам Земельного Кодексу України, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 92 частини 1 пункту 1 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Так, під правами людини необхідно розуміти її можливості, змістом яких є домагання щодо вчинення дій (або утримання від них), які забезпечуються юридичним обов`язком іншої сторони, якою у публічно-правових спорах є суб`єкт владних повноважень.

Конституцією України та Земельного Кодексу України передбачено право людини на земельні ділянки та закріплені гарантії цих прав, зокрема нормативно визначена процедура отримання земельної ділянки у власність.

Як зазначалось судом вище, повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначені статтею 186-1 Земельного Кодексу України. Статтею 186-1 частиною 6 Земельного Кодексу України визначені підстави для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якими може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Положення статті 186-1 частини 6 Земельного Кодексу України не підлягають розширеному тлумаченню, визначений нею перелік підстав для відмови є вичерпним, що зокрема слідує із слова "лише".

Окрім того, згідно із статтею 186-1 частиною 7 Земельного Кодексу України органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті (яким є відповідач у цій справі), при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати в тому числі надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями.

Отже, законодавцем визначено заборону вимагати при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надання погодження проекту землеустрою органами місцевого самоврядування.

Як встановлено судом вище, єдиною підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стала відсутність погодження об`єднаної територіальної громади шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що прямо суперечить положенням статті 186-1 частини 7 Земельного Кодексу України.

При цьому суд зазначає, що Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997, № 280/97-ВР не є спеціальним актом, яким врегульовані питання щодо погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ним не встановлюється вимоги до документації із землеустрою або містобудівної документації. Предметом його врегулювання є система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Отже положення цього Закону не можуть бути підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у земельних правовідносинах він відіграє субсидіарну роль.

Окрім цього, статтею 50 Закону України "Про землеустрій" врегульований склад проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не передбачає зокрема, погодження з ОТГ шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Зокрема, розпорядженням від 31 січня 2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" Кабінет Міністрів України визначив обов`язок Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 1 лютого 2018 року забезпечити здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Жодної вимоги щодо обов`язку, зокрема, для громадянина отримувати погодження об`єднаної територіальної громади це розпорядження не містить. Імператив щодо забезпечення здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність за погодженням з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") стосується виключно Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Натомість у цій справі відповідач, всупереч положень Земельного Кодексу України та розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р, поклав обов`язок щодо отримання погодження в об`єднаної територіальної громади на позивача, що є не правильним.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р, звужує обсяг прав позивача, встановлених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій". Відтак, при вирішенні даного адміністративного спору суд відповідно до статті 7 частини 3 КАС України застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до Закону України Про Кабінет Міністрів України розпорядження є актом Кабінету Міністрів України, який видається з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань, а тому посилання на такі документи як на підставу для унормування порядку отримання позиції органу місцевого самоврядування щодо проекту землеустрою є необґрунтованими.

За змістом статті 85 частини 1 пункту 3 та статті 92 Конституції України визначено, що прийняття законів здійснюється щодо певного кола питань (суспільних відносин) та належить до виключних повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.

Вказаним положенням кореспондують приписи статті 7 частини 3 КАС України, які визначають ієрархію джерел права і встановлюють, що підлягає застосуванню джерело, яке має найвищу юридичну силу.

А відтак, в ієрархії нормативно-правових актів Земельний Кодекс України та Закон України "Про землеустрій" мають вищу юридичну силу, ніж розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р.

Отже, відповідач у разі наявності у нього сумнівів щодо того, який нормативно-правовий акт необхідно було застосувати мав керуватись зазначеними вище правилами правозастосування та відповідно застосувати до цих правовідносин, акт, який має вищу юридичну силу, тобто Земельного Кодексу України, а не розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р.

Враховуючи, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 , в задоволенні клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, дане рішення не може відповідати приписам статті 2 частини 2 КАС України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 780-сг від 07 лютого 2020 року "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Відповідно до статті 245 частини 2 пунктів 2, 4,10 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з статтею 245 частиною 4 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року у справі № К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Натомість, даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

У даній справі умови, за яких орган відмовляє у затвердження проекту землеустрою, визначені законом. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Тому ці доводи відповідача суд відхиляє.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 820/4852/17 та від 02 липня 2020 року у справі № 825/2228/18.

Відповідно до статті 2 частини 2 пункту 1 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

З урахуванням вище встановленої судом неправомірності дій відповідача щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою позивачеві, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом судового захисту права позивача у спірних відносинах є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області у відповідності до вимог Земельного кодексу України затвердити проект, землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та передати у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2124085600:01:001:0125) площею 0,4700 га, в тому числі пасовища площею 0,4700га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно класифікації видів цільового призначення земель - 01.03), яка розташована за межами населеного пункту на території Солочинської сільської ради, Свалявського району Закарпатської області.

За правилами встановленими статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 КАС частини 2 України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З встановлених судом обставин вбачається, що позивачем дотримано всіх критеріїв визначених Земельним кодексом України за для реалізації свого права на отримання земельної ділянки. При цьому, у спірних правовідносинах не вбачається жодних підстав, мотивів або ж аргументів, які б давали можливість суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційно).

Відповідно до статті 139 частини 1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення із Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 139, 242-246 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 39766716) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 780-сг від 07 лютого 2020 року "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області у відповідності до вимог Земельного кодексу України затвердити проект, землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та передати у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2124085600:01:001:0125) площею 0,4700 га, в тому числі пасовища площею 0,4700га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно класифікації видів цільового призначення земель - 01.03), яка розташована за межами населеного пункту на території Солочинської сільської ради, Свалявського району Закарпатської області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 39766716) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 21 жовтня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 26 жовтня 2020 року.

СуддяС.Є. Гаврилко